Глава 2. Дитина Короля демонів зараз показує все покупцям


Обсуждение:

Авторизируйтесь, чтобы писать комментарии
voytsik
12.12.2018 23:16
>>26573
Як переклад просуваєтся ?

Як тільки здам сесію, то продовжу). Думаю тижні через 2.
alfonsknow
25.09.2018 01:03
Як переклад просуваєтся ?
Ответы: >>26574
voytsik
21.05.2018 22:05
>>26570
Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)

Та ничего, уже привыкаю). Была сессия, скоро к хвостикам вернусь.
Amati
21.05.2018 12:56
В соц. сетях не зависаю, не помню, не имени учетки, ни пароля, спасибо за и нформацию.
kuzy2x
21.05.2018 12:47
>>26569
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?

Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)
Ответы: >>26572
Amati
21.05.2018 01:17
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?
Ответы: >>26570
voytsik
11.03.2018 13:05
>>26567
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?

Дякую, недописав)
alfonsknow
11.03.2018 12:57
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?
Ответы: >>26568
swer15
05.03.2018 01:27
>>26564
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
При том если всё будет хорошо переведено с английского, или даже японского, то с украинского на русский можно переводить с минимальными потерями смысла. Хотя даже тут могут возникать сложности. Но ведь есть же с чем сверять)))
voytsik
04.03.2018 15:26
Да, пока есть только иллюстрации, но перевожу как выходит, только вчера начал. Когда закончу 1 главу, открою её в открытый доступ. Если кому интересно, этот же перевод я выкладываю и на другом сайте.
calm_one
04.03.2018 13:26
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
Ответы: >>26566
AdsliSotonist
04.03.2018 11:46
Почему на украинский переводят то, что я бы почитал на русском?.. 0_о
salapus
03.03.2018 23:43
Воу. Инновации? Нововведения? Крайне неожиданно.

Глава 2. Дитина Короля демонів зараз показує все покупцям

В його мріях завжди було стати героєм. Ні, це було його все. Він завжди говорив, що стати героєм – це причина його життя з дитинства, і він не перебільшував. Коли він пригадав день, в який скасували Геройську систему та всі його зусилля по виконанню мрії свого життя зазнали краху, це було ніби його серце вирвали з грудей.

З тих пір Рауль, розгубивши всю свою силу волі, витратив десь півроку неквапливо доїдаючи залишок свого пайка, який у нього досі залишався. Усі ті дні він ліниво дивився у магічне телебачення і дрімав, щоб вбити час і не робити чогось іншого. Його повсякденне життя було далеко від того, щоб вилікувати серце Рауля; скоріше це підсилювало його почуття безнадії та тривоги.

Коли він не рухався, його охоплювало почуття глибокої депресії, що відчувалася як бездонна темрява. З безликою тривогою, що зростала, минав день за днем.

В один із таких днів Рауль прокинувся просто посеред ночі з нудним болем у голові та за звичкою повернувся до магічного телебачення. Він неуважно виглянув із вікна поки слухав сміх телезірки, що витікав із динаміків.

Як тут його очі причарувало блакитне небо, що проглядалося крізь штори, і по обличчі Рауля покотилися рясні сльози.

Якого я зараз роблю...?

...Розпад системи був неочікуваним.

Він голосно заплакав. Його сльози лилися через край, наче вода з розбитої дамби; його серце задихалося від мертвої хватки, від якої він не міг втекти. Він скрутився у клубок, немов вхопився за своє серце, заховав обличчя у подушці та плакав... А тоді...

Рауль нарешті прийняв реальність того, що він не зміг стати героєм і натомість того набрався рішучості, щоб знайти роботу.

...Хаа.

Старі на вигляд сріблясті двері стояли між Раулем та кімнатою відпочинку. Він розважливо зітхнув, коли у його плече врізався ремінь від його важкої спортивної сумки.

Джерелом його печалі був лист, який знайшовся в його поштовій скриньці вчора ввечері.

«До братика Рауля»

По-друге, він впізнав милий почерк на бліднуватому листку паперу з блокнота, і розум Рауля почало мучити жахливе почуття провини.

«Братик, як в тебе справи? Вже десь пройшло три роки з того часу, як ти поїхав у Королівську столицю, але ми не були на зв'язку впродовж усього часу, як ти пішов. Татусь, матуся, і всі в селищі хвилювалися. Але листи, які я продовжую надсилати не повертаються назад через неправильно вказану адресу, тож ти отримуєш їх, чи не так? Ти читаєш їх, я права?»

Це лист від моєї чотирирічної молодшої сестри, Мьюрі. Вона надсилала листи через сталі інтервали часу з його віддаленого рідного міста.

«Також ходили дивні чутки, що героїв скасували чи щось таке. Ціле село поширює ці чутки й про тебе, але я досі вірю, що ти став героєм. Ти ж той, хто ніколи не здається, тому ти просто зайнятий роботою героя і не маєш часу щоб відповісти, так? Я завжди схвильовувалася, коли думала про всі ті величні речі, які ти робиш, але також я впадаю у самотність тому, що ми не можемо зустрітися. Знаю – це неможливо, щоб ти повернувся назад, але я була б щаслива, якби ти вийшов на зв'язок хоч раз, навіть якщо це занадто багато, щоб просити. – Мьюрі.»

...Для цього найближчим часом аж ніяк не знайдеться гарної можливості, що ж...

Рауль досі не повідомляв своє рідне селище, що він все ж не зміг стати героєм. Писав і відкидував свої чернетки знову і знову, Рауль не міг згадати, скільки цінних записників куплених за 100 золотих у магазині, він марно витратив за цей рік.

Йшов час, і ставало все важче і важче говорити про це, і зрештою дотягнув то того, що вже ніколи не захоче про це говорити. Він знав, що не можна залишати так, як є. Він це розумів, але... Зітхання...

- Доброго ран...

Рауль пригнічено повернув дверну ручку і відкрив двері у кімнату відпочинку...

...І закляк на місці, досі тримаючи руку на дверній ручці.

У цю мить перед ним постало видовище, що аж надто його шокувало.

Трохи пізніше, щось схоже на крик вирвалося з широко розкритого рота Рауля.

- ЩО ТИ В БІСА РООООБИИИШ?!!!

- О, Рауль! Ти так рано!

Дівчина-демон Фіна, яка заселилася у кімнату персоналу в магазині, підняла голову та оглянула свої плечі, коли почула його голос.

- Ну як бачиш, я зараз умиваюся!

- Та я це бачу!

Фіна, що досі притуляла руки до запіненого обличчя, відповіла у, здавалось, засоромленій манері: «Ем?» І це поки вона стояла перед Раулем, рука якого досі була на дверній ручці.

- Тоді, для початку, чому ти питаєш? Ну ж бо, чи не ти той, хто казав мені, що зовнішній вигляд працівників – це основа сфери обслуговування?

- Ну, я так сказав! Але ця раковина не призначена для цього! Стривай, ти що досі одягнута...

- Я ж лише вмиваю обличчя, і мені не потрібно знімати для цього одяг, так же? Все в порядку! Може на перший погляд це виглядає, ніби я невихована, та насправді я викручую своє волосся до скрипу й витискаю з нього всю воду. Я б не дозволила своєму дорогому найкращому костюму намокнути...!

- Ні, ні, ні. Єдина правда з твого твердження – це те, що ти виглядаєш невиховано. Не може такого бути, щоб твоя форма не промокла! Як ти можеш це бачити із закритими очима!

- Але, якщо це потрапить у мої очі, то буде так боляче, що я помру.

Дивлячись нерозуміюче на нього, відповіла вона. А Рауль, хоч і запізно, та впізнав запах, що затримувався у повітрі.

- ...Стій, ТА ЦЕ Ж ЗАСІБ ДЛЯ МИТТЯ В ПОСУДОМИИИЙКАХ!

- Ну так, на пакеті кажуть, що він повністю прибирає плями жиру. Якщо я використаю його, то моє волосся ставатиме усе скрипучим! Чи це не вражає!?

- Він не призначений, щоб робити скрипучим! Це звук від поверхні волосся, що повністю позбавлене важливих поживних речовин! Змий його. ЗААРААЗ ЖЕЕ!

- ...Цк.

Фіна неохоче погодилася, і Рауль повністю вийшов з себе через цю безвихідну ситуацію.

...Він вже почував себе, ніби плаче. Рауль і до цього був пригніченим через лист сестри, але ця зустріч з Фіною розбила його серце ще більше. Демони були такими ж впертими, як і очікувалось.

- Та ти знаєш...

Поки Рауль похилив голову через нестерпні психологічні проблеми, Фіна відкрила рота так, ніби пригадала щось, поки майстерно вимкнула кран і досі тримала голову у маленькій мисці.

- Люди й справді не такі прості, хм? Коли я повертаю цю штучку, вона відкриває воду, чи не так? Та я серйозно, що ж це таке, люди? Ви копаєте криниці у стіні?

- ...Це називається водопровід. Водо. Провід.

Ну... я також здивувався, коли вперше потрапив до столиці королівства. Головна вулиця нагадувала площу, вимощену плитками, і була переповнена натовпами людей. Коли настав вечір, то міський пейзаж поширювався так далеко, як могло побачити око, ці будівлі з каменю, цегли та інших матеріалів, і все це було ледь-ледь освітлене слабкими магічними ліхтарями, які були повсюди. Усе було цілком обладнане водопроводами та каналізацією, тому не було необхідності долати проблеми, щоб набрати води з колодязя й прийняти ванну. Ви могли прийняти теплий душ просто повернувши ручку крана.

І на довершення, для людей було нормальним мати хоча б одне магічне телебачення, магічний пильовик, магічну плиту та інші різноманітні магічні речі в будинку; люди жили зручним та багатим життям.

У цій Королівській Столиці були зовсім інші культурні стандарти, якщо порівнювати із сільським містом в якому Рауль народився та виріс. У його місті навіть до дріб'язкових магічних ліхтариків, які продавали за 100 золотих у Столиці, відносилися б як до скарбу.

- Ну... так ось як Рауль думав.

Не знаю, яке це царство демонів, але прірва між Королівською столицею та ним, безперечно була більш широкою, ніж між ним і моїм простим селищем. Навіть її дивакувата поведінка може до певної міри й не бути її провиною...

- Ха, ха, ха!

Коли Фіна так награно сміялася, то вона раптово крутнулася.

- Я була так занепокоєна тим, як митися, що повністю забула, що думала зробити після цього!

Фіна чомусь змогла це ляпнути із повною впевненістю, у той час коли вода стікала з її мокрої голови немов водоспад. І ще чомусь Фіна сказала це не подумавши, дещо егоїстично, а вода продовжувала капати водоспадом з її розмоклої голови. Звичайно ж, вона навіть не підготувала рушник чи щось інш... стійте.

- Ти повинна була про це подумати! Дійсно, ХІБА ПІДЛОГА І ТВІЙ ОДЯГ НЕ ПРОМОК ДО НИТКИ ТАКОООЖ!?

- Ха, ха, ха, яка непередбачена помилка в обрахунках! Або ж скоріше, я переходжу межі очікувань!

- Це абсолютно не відповідає очікуванням! Це таке передбачуване, що навіть фальшива ворожка не змогла б помилитися! Просто поспіши й обітрись... Стоп, ЕЙ, НЕ ВИКОРИСТОВУЙ ГАНЧІРКУ, ЩОБ ВИТИРАТИ СВОЄ ВОЛОССЯ! АААА! ДОООСИТЬ!!

Рауль більше не зміг цього витримати, тому він зірвався з місця, витяг рушник зі свого спортивного рюкзака, що висів за плечима, та почав грубо витирати голову Фіни.

- Кйа...!

- Ого, яка ти мокра... прям як хлющ…

Поки Рауль витирав рушником її лоб із покірним виразом обличчя, він випадково опустив погляд... і остовпів.

...Зовнішній вигляд її обвислої, широченної куртки повністю змінився після намокання. Просочена водою тканина почала прилягати до тіла Фіни. Перш ніж він дізнався, вигини її дівочого тіла зовсім на виду... особливо довкола її грудей. Такого привабливого розміру, що майже вразили його і... навіть проглядалися випнуті сторчки...

- Ем...? Рауль, щось не так? – здивовано запитала Фіна.

- Е-е, так ні... нічого... – випалив Рауль і поспішно відвів погляд.

- Що з тобою...? Ти якийсь дивний, хм...

...Та зрозумій нарешті! Чи для демонів легковажність – це риса «за замовчуванням»...?! Вона така беззахисна. Постривайте... це ж буде злочином!

Хоча й він так не повинен був думати, але Рауль пригадав її шкіру, яку на мить побачив вчора, й мимоволі ковтнув.

Її випуклості були такими спокусливими, що зводили його з розуму, і те рожеве, що було ледь червоне на ній... стоп, припини це! ВІЗЬМИ СЕБЕ В РУКИ!

Він струснув головою, ніби прогнав нечестивих демонів з голови й підійшов до стіни.

Рауль абияк відкрив дверцята шафки, порився в ній, й дістав бажаний предмет відносно швидко.

- Одягни це...!

Фіна взяла пакунок, який всучив їй Рауль з незворушним обличчям. Вона розгорнула його зі знаками питання, що літали над її головою, але невдовзі її очі захоплено заіскрилися.

- Рауль, та це ж...!

- Уніформа нашого магазину... – відповів він неприязним голосом, й досі відводячи очі від неї, бо відчував, що не зможе дивитися прямо на неї з певної причини. – Його зберігали дещо далеко, тому може попахувати пліснявою. Але він кращий, ніж намокла форма...

- ...Вона підходить менеджеру!

Вона хоча б почула, що сказав Рауль? Фіна схвильовано зітхнула, поклала руки на капаючу мокру куртку щоб... зажди!

- Та... Ой... П-почекай...!

- О, Рауль. Я перевдягнуся, тож вийди ненадовго, – й таке до неможливості серйозне обличчя.

...А, тоді добре, ось так і повинно бути, чи не так? Ну, не те щоб я тут на щось сподівався... ні, ніскілечки.

- ...Не носи без форми та защібуй належним чином.

Сказавши це, Рауль вийшов з кімнати відпочинку, але глибоко в душі був дещо незадоволеним.

...Якось так. Я дійсно... не розумію почуття невинності в демонів, чи як ще це можна назвати.

- Рауль, Рауль...! – пролунав збуджений голос з внутрішніх приміщень магазину, що до цього був цілком спокійним місцем, неначе дрімав перед своїм відкриттям.

Рауль припинив заносити нотатки в реєстр на касі й повернув голову. Він побачив Фіну, яка розмахувала рукою біля стелажа з побутовими товарами.

- Якого біса ти робиш таке...

- Поглянь! Я знайшла дещо кльову річ.

Рауль пішов з торгового майданчика, заглянув за полицю, й побачив як Фіна тримала в повітрі магічний фен з таким гордим виглядом, який можна побачити в того, хто зробив величне відкриття.

- Розумієш? Ось це! Тут пишуть, що він може висушувати волосся! Ей, Рауль, все буде в порядку, якщо я ним скористаюся...?

- Ну, він йде як тестова модель, та це не значить, що персонал може ним користуватися.

Рауль нахмурився, але як побачив обличчя Фіни та її волосся, що досі прилипало до щік та лобу, то передумав.

- Ну... як-не-як це краще, ніж ходити по магазину з твоїм мокрим волоссям. Можеш використати його, але не зламай, гаразд?

- Так точно!

Щасливо кивнувши, вона провернула перемикач й одразу повеселіла.

- Оооо! З загостреного кінця виходить тепле повітря! Отож, я висушу своє волосся цим підігрітим повітрям! Жодних сумнівів, це нагадує сонячні промені та попраний одяг, хах! Речі, придумані людьми, й справді дивовижні, хаха!

- Так, так, такі ми круті.

Косого глянувши на надто збуджену Фіну, Рауль втомлено зітхнув. Але...

- Хмм...?

Вже вдруге Рауль повернувся до каси, щоб продовжити там працювати, як раптово почув позаду себе нетерплячий голос та звук, як потік повітря припинився.

В нього з'явилося погане передчуття, тому знову розвернувся й побачив Фіну з магічним феном, та вона була якоюсь збентеженою.

- Рау-у-у-уль...

У нього виникло надзвичайно погане відчуття щодо цього.

- Ох... Він зупинився так раптово...

- Вай... Одразу після того, як я сказав...! Яку фігню ти зробила!?

Він поспішно вихопив магічний фен з рук Фіни й спробував клацнути вимикачем. Якби ж то, фен заглух й не працював.

Рауль мимоволі закотив очі, а Фіна шалено вимахувала руками.

- Ні, я насправді не робила чогось такого! Маю на увазі, мабуть, не робила...

Як тільки вона сказала це, то похилила голову, наче зайшла в тупик.

- Може і я помилилася в тому, як ним користуватися... Хіба ви не направляєте той загострений кінець, з якого виходить повітря, до вашого волосся? Ха! А може ви вдихаєте його!?

- ЗОВСІМ НІ!

Ну, все дійсно так, як вона сказала. Є лише один перемикач, тому немає жодного способу вивести його з ладу, окрім як користуватися ним... До того ж, вона не випускала його чи розчавила своїми руками. Але...

Несподівано, вона трохи зблідла й нервово сказала тривожним голосом:

- Що ж мені робити, Рауле... він дорогий?

- Ну, не те щоб, але... але це погано. Розбити тестову модель...

- ....Ааааааааааааааа... – це було в той момент.

Раптово невідомо звідки почувся звук довгого й глибокого зітхання, що звучало як втілення відчаю.

- Я хочу додо-о-ому-у... Я не хочу працюва-а-ати... Хай просто ця компанія згорить дотла...

Тяжкий, протяжний голос, як у Джу-он[✱]Джу-он – фільм жахів, можливо тут мають на увазі голос якогось персонажу https://en.wikipedia.org/wiki/Ju-On_(franchise), звучав позаду них.

Саме тоді, коли обидва з них без вагань озирнулися, то побачили самотнього чоловіка, що виходив похитуючись з кімнати персоналу.

За віком він, ймовірно, проходив у другу половину після двадцяти років. Він був дещо високим з рудим волоссям, а його очі були опущені та в тумані. Він був довгим та худим, носив фартух, а йшов так, неначе каліка. Чоловік повісив голову і ще раз зітхнув так тяжко, що можна було подумати, ніби він от-от відмовиться від всього, що є в нього.

- Аааааааааааа...

Тут Рауль підвищив голос у відповідь на Фіну, яка робила обличчя, немов запитує, що це за чоловік:

- О, віце-менеджер, доброго ранку!

- Хм... Так, ранку... Рауль-кун...

...Який же неймовірно понурий голос. Віце-менеджер похмуро підняв свою рудоволосу голову й поглянув на Рауля очима мертвої риби. Він перевів погляд на срібноволосого демона, яка дивилася на нього з обережністю. А потім в'яло сказав:

- А, ти ж той... хм... новий працівник на півставки, якого згадували в інструкціях менеджера, які вона дала... емм, як там тебе звати...

- ...Фіна. Фіна Бладстоун.

- Та-ак, саме так, зрозуміло, Фіна-кун, так же? Приємно познайомитися, я Вайзер Кроссроад, віце-менеджер магічного магазина Леон...

Його самопредставлення було так переповнене апатією, що ніхто б не зміг відшукати в ньому хоч іскорку мотивації. Коли він закінчив, то дещо запитав:

- ...Справді, ми невдовзі відкриваємося, отож що такі хлопці роблять у цьому місці?

- А, ем... ну ми...

- ...Хм.

Рауль почав вагатися й мимоволі поглянув на магічний фен у своїй руці, а віце-менеджер звузив очі ще більше.

- А ви не могли бездумно зламати якийсь товар з цієї полиці, я правий?

- ...Ох...

Його погляд перебігав з одного на другу, ніби вони були дітьми. Він розглядав їх так, наче вони зробили якусь витівку. Через деякий час, віце-менеджер зітхнув й пробурмотав:

- ...Аа. Блін, цьому не допомогти, тож... давайте його мені.

Як тільки він це сказав, то взяв магічний фен з рук Рауля, пробурмотів «збільшити» й повернув палець. Фіна поперхнулася від здивування, коли побачила слабке світло, що виникло й пройшло крізь фен.

- Що це...

Несподівано у повітрі прямо над феном виникло скупчення світла. Воно нагадувало його копію, що була зроблена з туманного світла. Всередині напівпрозорого світла спалахували складні й заплутані геометричні візерунки.

- А... Ось цей зробили для блага, хм... – щось таке бурмотів собі під ніс віце-менеджер, вказуючи на одну з частин світлової проекції.

- Очікувана магічна сила користувача була занадто великою, і фен перегрівся. Ця частина магічної схеми зникла у повітрі, ем... що? Схоже, що помилка трапилася недавно... Скоріш за все, навіть якщо це фен, то навряд чи там немає запобіжника для перевантаження. Від якого це виробника?

Вже все зрозуміло, погодився Рауль. Магічні вироби зроблені саме для людей, які й повинні ними користуватися від самого початку. Якщо демони, які є зовсім інші у [Магічній взаємодії (Напруга)] та в [Магічній потужності (Сила струму)] скористаються цим, можна бути впевненим, що це вийде з ладу... чи якось так, як зараз.

Кажучи про це стає цікаво, чи віце-менеджер знає про істинну сутність Фіни. Перш ніж Рауль зміг передати це словами, Фіна, яка пильно вдивлялася на віце-менеджера що стояв поруч, потягнула Рауля за рукав.

- Що це...!? Агов, Рауль, що це таке!?

- Хм? ...А, він [Збільшує] [Магічне поле].

- [Магічне поле]?

А... Зрозумів. Це технологія, що не існує в землях демонів, хм? Рауль почухав голову, поки намагався це пояснити.

- Ну це такий типу простір, де зберігають магічну схему виробу... Як бачиш, віце-менеджер – це колишній МІ.

- Емі?

- Скорочено від «магічний інженер». Тож... просто вважай, що це сфера діяльності, де вони додають магію до виробів на зразок тих, які є в нашому магазині.

- Нема перерв, не можна втекти, немає грошей... Ну, це переважно сфера діяльності, яка виступає синонімом до «3Nos».

- Вибуховий розвиток магічних технологій, і трохи до цього був неймовірний бум в індустрії магічної продукції. Від великих компаній до сумнівних виробників, наміри яких були невідомі, всі вийшли на ринок й потрапили в страшенну конкуренцію, що призвело до падіння цін... А щоб гарантувати прибуток, вони планували збільшити випуск продукції, тож їм було потрібно багато МІв... Переповнені прагненнями молоді люди, такі як я, шукали робочі місця й багатого життя, тож без зайвих думок приїхали в Королівську столицю. Й стали переважно козлами відпущення...

Очі віце-менеджера блукали десь далеко-далеко, коли він втручався рукою в магічне поле магічного фена та стабілізовував магічну схему.

- Переважно робота субпідрядників – це конструювання магічних схем, але все більше та більше їх виробництва лягає на їхні плечі також. Не можна було уникнути того, що граничні терміни були жорсткими, і очевидно планували урізати зарплати, тому ми, магічні інженери, були замкнені в темній кімнаті, де магічні поля було легко побачити, й мовчки працювали над магічними схемами... Легко підтвердити, але та робота не була придатною для людей, я серйозно...

Бурмочучи такі історії, дух віце-менеджера швидко падав.

- Якщо це така велика річ, як магічне телебачення, то треба підзаряджати кільком людям. І якщо з'явиться хоч одна помилка, вони не зможуть піти додому того дня. Перевіряти всі схеми з постійним посиланням на конкретний документ, й повторювати це знову і знову...

- Уваа...

- Такий своєрідний «марш смерті» [✱]Марш смерті – процес роботи і стан колективу перед здачею проекта за авральних умов. став звичкою. Нас обмежували тижнями, і в той момент, коли я зміг нарешті поговорити з іншим світом, я зрозумів, що це відібрало моє здоров'я і тому пішов... Сеара-ча... Маю на увазі менеджера, що також з мого селища, вона підібрала мене перш, ніж я встиг піти по шляху пробудження моєї шостої чакри та досягти просвітлення, чи чогось такого...

- Неважливо скільки разів я чую це, та історія віце-менеджера ранить моє серце.

О боже ж ти мій, в наші дні будь-яка галузь промисловості є такою зловісною, хах... Рауль подумав про це й сам насупився. «Я хочу зрештою бути героєм. Це круто, стабільно і я зміг би забезпечити собі програму соціального забезпечення...!»

Рауль поспішно струснув головою, неначе позбувався жалкування, яке починало розгоратися в його душі. Блін, як довго ти тягтимеш це за собою...!? Поглянь, Рауль, герої вже не існують. Посада героя, до якої я прямував вже... Хаааахахааа.

- Ну, ця компанія також погано платить. У нас мало працівників, кому відповідальність на кожному величезна. На додачу до цього, перший день після вихідних такий гнітючий, що змушує мене думати про смерть. Але щоденна свіжа робоча атмосфера не така вже й погана, і відносно підходить для мене, напевно...

Кажучи це, віце-менеджер зупинив свої руки. Він переконався в тому, що від'єднався від магічного поля поворотом пальців, й розвернувся прямісінько до Фіни, яка й досі з цікавістю спостерігала за його потугами, та показав їй вже відремонтований магічний фен.

- Ось... Вже готовий. Чи не могла б ти спробувати ввімкнути його, маленька міс?

- Що? А, так...

Підсвідомо вона взяла його. Тоді Фіна невпевнено поглянула на магічний фен і зрештою спробувала провернути вимикач.

У цю мить, в машині пролунав вібрувальний звук і з загостреного кінця циліндра потекло тепле повітря. Фіна поглянула на віце-менеджера в піднесеному настрої та вигукнула:

- Він працює! Дивовижно, усе в порядку!

- Це було просто, але на цей раз я вже додав у нього запобіжник для перевантаження, тому усе повинно бути в нормі... Фіна-кун? Коли ти обслуговуватимеш товари в нашому магазині, то будь обережним відтепер, гаразд?

- Так! - з блиском в очах відповіла Фіна, й з повагою подивилася на віце-менеджера.

- Віце-менеджер такий дивовижний! Він й справді такий! Як і можна було очікувати, це було тим, що може зробити лише віце-менеджер...!

- А... Ну навіть якщо ти... Якщо ти колишній магічний інженер, то це лише небагато з того, що б ти зробив, отак от...

Вайзер поглянув вниз на схвильовану Фіну і якось неохайно простягнув руку до носа, бо зрадів такій несподіваній похвалі.

- Взагалі-то... Фіна є досить непоганою дівчиною, якщо порівнювати з її страшненьким зовнішнім виглядом, хах... Ти могла б сподобатися мені. Я прочитав протокол передачі, та ти ніколи не робила чогось, окрім як стояла за касою, так?

- Так!

- Хее... Тоді нам слід поступово ввести тебе в те, як давати консультації щодо покупок...

- Стривайте, в-віце-менеджер...!

Рауля збентежила така раптова порада, й він підвищив голос на віце-менеджера, який зараз схилився до обличчя Фіни.

- Це неможливо...! У неї лише три дні досвіду...! Для початку вона не вміє говорити достатньо ввічливо, але ж вона нічогісінько не знає про акції! На даний момент безпечнішою роботою для неї буде впорядковувати товари...

- ...Зітхання. Послухай, Рауль, за такої надмірної опіки неважливо скільки пройде часу, але ти не дочекаєшся, що вона виросте, правильно? Це наш девіз: коли ми зіштовхуємося з невинними молодими працівниками, у яких повно наснаги, то ми безжалісно вкидуємо їх в саме пекло, зрозуміло?

- І через це у нас так швидко змінюються працівники! Зажди... – відповів Рауль у стилі цуккомі[✱]Цуккомі – японський термін, що характеризує вид іронії при якій на певну дурну репліку замість вказування певної помилки мовець відповідає ще більш дурною реплікою. https://is.gd/bY1GYd, як раптово згадав дещо важливе. – ...Хм? І що зараз?

З Рауля почав стікати холодний піт, коли він вказав на наручний годинник, що був на руці віце-менеджера. Вайзер подивився з подивом на нього.

- Ми істотно відстали від часу відкриття...

За мить віце-менеджер кинувся до входу в магазин так швидко, що Рауль не встиг це обдумати.

- Ем, вибачте мене...

- А, та нічого!

Рауль, який покинув касу на Фіну й зараз працював разом з віце-менеджером на відкритті, помітив постать жінки-покупця, яка піднімала руку на торговому майданчику трохи далі та підсвідомо відповів їй.

Проте віце-менеджер відтягнув Рауля назад, перш ніж він зміг підбігти до неї. Вайзер увімкнув магічний передавач й покликав Фіну з відтінком терміновості у своєму голосі. Рауль залишився збитим з пантелику. Й знову над його головою були ледь помітні питальні знаки через те, що віце-менеджер відправив так терміново.

- Фіна, Фіна-кун... ти зараз вільна?

«Так.»

Фіна підняла очі з-за каси й широко вишкірила зуби, коли віце-менеджер відправив їй певні вказівки.

- Ем... там молода пані покликала когось, щоб допомогти їй з покупкою магічної звукової гарнітури, тож, будь ласка, пройти туди й вислухай її.

- Що...

«...Зрозуміла!»

Фіна кивнула головою, ніби кажучи: «Залишіть це на мене», миттєво покинула касу й попрямувала в напрямку покупця. Рауль одразу ж почав протестувати віце-менеджеру:

- В-віце менеджер...!

- Все буде добре, це просто. Вона впорається.

- Ні... але... врешті-решт це погана задумка! Я піду й пригляну за нею!

Залишивши віце-менеджера позаду, Рауль мимоволі бурмотів щось таке: «Хмм, я що, так хвилююся за неї? Хах...» й без роздумів погнався за Фіною.

Поки Рауль удавав, що розбирається з деякими товарами, він ніби випадково наблизився та нишком роздивлявся Фіну та цю ситуацію з клієнтом у відділі магічних звукових пристроїв.

Їхня одягнута у спецодяг Фіна належним чином стояла з клієнткою, яка була одягненою в милий довгий світло-жовтий кардиган.

Коли він подивився на неї так, то помітив, що форма «Леона» справді їй пасує. Стиль її зачіски не був найкращим, але її витончене тіло з дивовижними руками та ногами було цілком пропорційне. Її груди здавалися маленькими й трохи здавленими у цій формі. Від талії до стегон проходила ідеальна лінія, а з-під її міні-спідниці можна було ненароком помітити її стегна, а потім... Зупиніть, зупиніть мене!

Перш ніж він встиг це усвідомити, його погляд виявився прикованим до її бюсту. Але він примусив себе стримувати його. Через всі ці речі він стояв з-за полиці й, прикидаючись безтурботним, продовжував своє спостереження.

Нарешті клієнтка вказала на скляну обгортка попереду й запитала в Фіни голосом через ніс:

- Емм, є якийсь інший колір окрім цього?

- Зрозуміла, будь ласка, почекайте хвилинку.

Вона ідеально знала місцеперебування кожного товару, оскільки вона поселилася в кімнаті персоналу. Фіна пішла й досить швидко повернулася, несучи багато коробок.

- Ем, Мадам, ось ця підійде вам.

Клієнтка одобрила плеєр, який дістала Фіна.

- Вау, цей рожевий колір такий миленький!

- Я так і знала...! – відповіла Фіна переможним кивком на таку збуджену реакцію.

- Це дійсно свіжий колір, що нагадує сіру речовину, яка виплескується з чиєїсь голови. Ах, але я б також рекомендувала вам оцей. Він більше нагадує сіру речовину когось молодого!

І в цей момент...

Клієнтка, з якою говорила Фіни, випустила товар на землю. Вона розвернулася й чкурнула на максимальній швидкості, а її посмішка застигла на обличчі.

- Ем, що...? – Фіна схилила голову й спостерігала за покупцем, що втікав з дивовижною енергією.

- Здається у неї з'явилися якісь невідкладні термінові справи, угу.

- ЗОВСІМ НЕ ТЕ!

Рауль раптово вистрибнув з тіні стелажа і вліз у розмову як цуккомі. Фіна й досі здивовано похитувала головою, тримаючи маленьку коробку, а коли побачила Рауля, то підняла голову.

- О, Рауль. Послухай, чи був би цей колір кращим? Поглянь, а цей має колір жовчного міхура.

- Ну, я ніколи не знав, що жовчний міхур зелений! Почекай, чому ти пояснюєш все внутрішніми органами...!?

- Е? Але ти ж знаєш, що це речі, які можна побачити досить часто...

- ЯКОГО ДІДЬКА У ТЕБЕ БУЛО ТАКЕ ДИВНЕ ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ...?!

«Віце-менеджер...» – мимовільно застогнав Рауль. Зрештою, занадто рано для неї обслуговувати клієнтів.

- Ем, будь ласка, вибачте мене... – раптово викрикнув хтось. Рауля, що досі був збентежений словами й вчинками Фіни, застали зненацька.

Коли він розвернувся, то побачив стареньку маленьку жіночку, яка тримала дещо великий пакет з розгубленим виразом обличчя. Рауль подивився вниз.

- Я купила це на днях, чи не могли б ви подивитися...

- О, так! Пройдімо ось сюди. А я притримаю це...

Допомога клієнтам – це одне з найважливіших завдань магазину. Коли він отримав досить великий пакет, Рауль повів бабцю до прилавка допомозі клієнтам.

Він відкрив пакет на краю прибраного прилавка й знайшов там довгий та вузький апарат, закутаний в метал. Поверхня блищала, й не було подряпин. Він виглядав зовсім як новий.

- Рауль... що це?

Рауль лише зараз зрозумів, що він залишив Фіну позаду й навіть нічого не сказав з того часу, як відклав коробку з плеєром. Тому він відповів їй слабким голосом:

- Це MVD програвач і магічне телебачення, така модель «два в одному». Відносно дорогий пристрій. Так от... Мадам, чим я можу допомогти вам сьогодні? – формально запитав Рауль, а жіночка показала йому чорний диск зі своєї сумки, яку несла під рукою. Річ, яку вона дістала, називалася MVD, а диск був розміром з долоню, який призначений для зберігання аудіо та відео.

- У мене ця річ від мого внука, ось. Емм... щось таке, і я думала, що мені слід спробувати й подивитися його, але...

Він швидко окинув поглядом поганенький почерк, та прочитав «Бабусі», що було на поверхні диску.

- Може нам перевірити його для початку? – запропонував Рауль.

Коли жінка кивнула, він вставив диск та увімкнув програвач. На поверхні центрального процесора програвача спалахнуло сильне світло, поряд із тихим звуком запуску. Цей цифровий екран можливий завдяки магічній енергії. По центру виразно з'явився логотип виробника, але...

...І це все, що було. Не грало ролі те, як довго вони чекали, та відео не починалося.

- Я можу програти якийсь інший диск, але диск мого внука не працює...

- Хм...

Рауль вимкнув пристрій та нахилив голову, вдивляючись на витягнутий диск.

- Може так статися, що він зламаний?

- Ні, мені сказали, що його надіслали лише тоді, коли переконалися, що він працюватиме. Тому це не той випадок.

- Якщо все так... Хм...

Якщо це правда, то варіанти, над якими я можу думати, є... Рауль мимовільно застогнав у цю мить.

- Доброго дня! Ласкаво просимо, прекрасна дамо... У вас є якісь проблеми?

- А, віце-менеджер!

Можливо Вайзер помітив, що Рауль зараз у безнадійній битві за прилавком підтримки, і навідався сюди, привітавши стару даму гарною вдаваною посмішкою, щоб допомогти йому. Рауль відчув сильне полегшення. Досвід віце-менеджера в розширенні магічних полів для перевірки на наявність несправностей як колишнього МІ буде корисним, щоб розібратися в цій проблемі.

- Віце-менеджер, наш покупець придбав цей програвач на днях, але цей диск не програється. Здається, інші диски гарно працюють і не повинно бути проблем з цим конкретним диском зокрема...

- Хохо... Ну, дай но його мені.

Коли Рауль передав диск, то віце-менеджер розширив магічне поле одразу ж. Він миттєво пальцями перевірив магічні ланцюги всередині світла, та підніс руку до підборіддя.

- Система зберігання... код відтворення... хм, здається немає проблем конкретно з цим диском, це очевидно. Його записали належним чином. Немає помилок взагалі. Подивімось...

Кажучи це, віце-менеджер випадково помістив диск, який тримав у руках, в програвач. Проте, на дисплеї й знову не було якихось змін.

- А, це може бути проблема сумісності з самим центральним процесором... – сказав Рауль, розкривши свої здогадки. Обличчя жінки потемніло.

- Таке стається час від часу. Взагалі-то це не дефект, але магічні схеми доволі крихкі, чи не так? Іноді вони переплутуються між собою. Ось чому можуть казати, що це неминуче...

- От лихо, і ви нічого не зможете з цим зробити?

Все, що зміг зробити віце-менеджер, так це розвести руками. А дама занепала духом, і її плечі опустилися.

- Ні, ем... Мені страшенно шкода... Навіть якби ми захотіли поміняти, то не змогли, бо наш запас товарів, сумісних з MVD, досить обмежений... та ще й досі новий стандарт. Ми шкодуємо через це, як щодо того, щоб відшкодувати ціну...

- Агов... – раптово прозвучав голос, перервавши віце-менеджера.

В ту ж мить очі Рауля, жіночки й віце-менеджера спрямувалися в одну точку. Всі їх погляди були направлені на Фіну, яка раптово подала голос, вказуючи на екран.

- Може ось так можна програти диск?

- ...!?

Від її слів усі присутні люди, крім Фіни, роззявили роти. Фіна представила дещо, і екран, що раніше взагалі не змінювався, вже щось, здавалося, робив.

Як тільки екран неочікувано засвітився, в кадрі з'явилася дівчина, якій ще навіть не було 10 років. Це була мила дівчинка з великими та круглими очима. Вона посміхалася усмішкою на все обличчя, була повернутою в нашому напрямку, бадьоро розвела руки в сторону й сказала:

«Бабусю, щасливого дня народже-е-е-е-е-еня!»

- Фіна...!

Рауль був трохи приголомшеним, та врешті трохи грубим голосом спробував витягти подробиці з Фіни:

- Що ти в біса такого зробила...

- Я перевернула напис догори дриґом, і спробувала вставити його ще раз, – відповіла вона трохи байдуже на питання Рауля.

- Розумієш, певним чином у того ЕмВіДі-чогось-там чорна штуковина мала таку ж форму і знизу, і згори. Тож я подумала, що він може запрацювати, якщо його перевернути.

У відповідь на ці слова Рауль зробив великі очі та широко відкрив очі з подиву.

...Це стало так несподівано.

Та це ж неписане правило, що в MVD потрібно класти диски етикеткою догори, та, можливо, творець диска не знав цього, чи по випадковості поклав невірно диск при запису.

Так надзвичайно просто, а зрозуміти лише зараз... Цього навіть згадувати не варто. Певно Рауль не помітив цього через його упереджене уявлення щодо розміщення MVD.

- Хаха, хахаха...

...Віце-менеджер також почував себе безруким, оскільки це він помістив MVD етикеткою догори, як і робив Рауль. Та ще й з повною впевненістю заявляв, що тут проблема сумісності.

Жіночка заніміла, коли побачила свою внучку на екрані, але вона все ж повернулася до Фіни, поклонилася їй до землі й звернулася до неї з вдячністю в голосі:

- Щиро тобі вдячна, працівнице... Ти дуже врятувала мене...

- Та...

У голосі старенької інки було чимало вдячності, коли вона схилила голову та посміхнулася.

А віце-менеджер висловив гостинну усмішку, намагаючись приховати свій промах. У цей же час Фіна заклякла на місці.

- Та ні, ні. Завжди, будь ласка, мадам. Будь ласка, приходьте знову... А, я можу вас супроводжувати?

Вайзер вправно загорнув вимкнутий програвач назад в обгортку та підняв його. Старенька повернулася до Фіни, елегантно посміхнулася й перед тим, як розвернутися й піти разом з віце-менеджером з магазину, ще раз вклонилася.

- Рауль... – пробурмотала Фіна, коли дивилася на бабусю, що покидала магазин.

- Мені... Мені подякували...

І в наступну секунду.

Фіна раптово підняла голову, притислася до руки Рауля та сказала збудженим голосом:

- Ей, Рауль! Ти ж також це бачив...!? Покупець подякувала мені! Вона мені подякувала! Я тепер така щаслива! Щ-що мені робити, моє серце так швидко б'ється...

- О-ой!

Фіна почервоніла, коли шалено говорила про подяку, й потягнула Рауля так, ніби намагалася завертіти ним. У свою чергу Рауля вразив її захват, але він також пам'ятав свій перший раз, коли йому подякував покупець. Тож він просто стояв і спостерігав за нестримною радістю Фіни.

Звичайно ж він не зміг згадати за що йому дякували, і, напевно, він не радів так сильно, як це робила вона... але ж...

...Чому? Рауль відчув, як його серце тануло, і дещо лоскотливе відчуття.

- Ем... Це так чудово, правда? – сказав він та зі сплеском поклав руку на її плече. Дівчина-демонесса звузила свої блакитні очі та подивилася на Рауля.

На її обличчі заграла усмішка, й вона кивнула зі звуком «Угусь!».

***

- Менеджер, я закінчив перевірку готі-і-і-івки. На ка-асі немає жодних розбі-і-іжностей.

- Спасибі тобі за тяжку роботу, Рауль-кун... За сьогодні відбувалося щось незвичне?

- Ні...

Рауль увійшов у кімнату менеджера, що була настільки маленькою, що й п’ятьом людям буде тісно в ній. Вона зараз прибиралася з деякими офіційними документами, які досі були перед її столом, коли Рауль відповів із неуважним виразом обличчя.

- Завдяки тому, що Фіни не було сьогодні, мені вдалося вперше за довгий час нормально попрацювати. Я зміг розібратися з рекламною продукцією, закінчити підготовку каталогу та навести порядок серед документів, які назбиралися. О Боже, коли «ота» десь поруч, то немає нічого окрім непотрібних проблем. Вчора на торговому майданчику вона навіть написала інформаційні картки на святу воду повністю кров’ю...

- ...Але зараз, коли поруч немає Фіни-чан, стає самотньо, правильно?

- Серйозно...? Що я точно можу сказати, так це те, що я майже повністю забув, як спокійно і тихо може бути, коли її тут немає... Ее...!?

Раптово він звернув увагу на твердий голос менеджера. Очі Рауля побільшали, хоч він і не зрозумів це, а Сеара, очевидно, сумно похитала головою.

- Врешті Фіна-чан тут лише кілька днів, саме так... Коли я думаю за її майбутнє, то здається, що я нічого не зможу там зробити, та все ж... гадаю, що вона вже звикла до нас... стає так шкода...

Вона прикрила очі... На такій гарній красуні було сумне обличчя та сумний голос. Врешті він усвідомив значення її висловлення, і його серце миттєво заклякло.

- Зачекайте... це... чому!? Під час роботи вона, здавалось, завжди мала море щастя...! Навіть на днях вона була до абсурдності щаслива просто тому, що їй подякував покупець і... вона була старанною, нетерплячою, робила все можливе настільки, що це мене бентежило...!

Було так багато робітників на півставки, що пішли звідси, що вони вже майже подумували, що без сумнівів це місце прокляте, але вчора на ній не було жодних таких ознак. Вона завжди була в гарному настрої й працювала так тяжко, як могла... Хоча й вона зовсім не слухала мене, але чому...

- Чому хтось такий, як вона, раптово йде...!

- Ем... Фіна-чан йде?

Рауль здивовано кліпнув оком від фрази менеджера, що зараз пробубніла про себе: «Я вперше чую щось таке».

Погляд Рауля застиг на Сеарі, яка зараз зробила зацікавлений вираз обличчя. Врешті він спромігся сказати:

- Ем... Ну тому, що Фіна не тут, і те, що ви щойно сказали.

- Ну так, – легкий кивок, і Сеара продовжила говорити з похмурим зітханням. – Як бачиш, сьогодні Фіна переїжджає. Вона змогла знайти хоча б квартиру... Розумієш, ми ж не могли просто дозволити їй залишитися в кімнаті персоналу назавжди, правильно кажу?

- А-але ви сказали, що стане самотньо...

- Стане самотньо тому, що я не зможу почути жваве ранкове привітання від Фіни щоранку, як вона бачить мене в кімнаті персоналу, коли я приходжу на роботу.

- ... .

- В чому справа, Рауле?

- Та нічого...

Дідько... Таке непорозуміння повністю збило його з ніг та засмутило. Рауль закотив очі.

...Але я тепер спокійний. Зрештою вона не пішла. Ми продовжимо разом працювати... Постійте. Рауль здивувався, бо несподівано зрозумів про що думав. І чому б мені саме зараз відчувати полегшення...!?

- У будь-якому разі... Рауле, ти сказав занадто багато. Ти також розпізнав немалі можливості Фіни, чи не так?

- Т-та це не... зовсім ні...! Я дійсно не... з чого б це... таке...!

- Хаха...

Сеара поглянула на Рауля з дещо чарівною усмішкою, через що Рауль був надзвичайно схвильований, бо його розкрили. Менеджер підняла паперовий пакет, що був поряд з письмовим столом.

- Тоді візьми це.

Йому в беззахисні руки пхнули важкий пакунок. Рауль машинально прийняв його, але в замішанні поглянув на менеджера.

- ...Щ-що це таке?

- Це зворушливий привітальний подарунок для Фіни-чан. Він безцінний, тож гадаю дозволити передати його через тебе, Рауле.

- Ем... Ну... Й справді... Але чому я? Я навіть не знаю, куди вона переїхала...

- З цим немає проблем. Кімната Фіни-чан поруч із твоєю.

- А... Що...?

Мабуть, це просто моя уява... Але таке відчуття, що менеджер повідомила дещо обурливе просто зараз... Почекайте.

- Та це... НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІ-НІІІІІІ, ПОСТІЙТЕ НА МИТЬ, МЕНЕДЖЕР!?

Менеджер здивовано нахилила голову перед Раулем, який зараз був у вкрай збудженому нервовому стані.

- Що знову не так, Рауль-ку...

- Ой, будь ласка, тільки не кажіть оце «що не так» до мене...! Чому вона переїжджає прямо поруч до ме-е-е-ене-е-е-е...!?

- Ее? Та це тому, що плата за оренду перебуває під юрисдикцією компанії, а там була вільна кімната, тому я подумала, що буде безпечніше, якщо Рауль-кун буде її сусідом. Як бачиш, за жодних обставин я не можу дозволити жити неповнолітній дівчині самостійно...

- А те, що дівчина, яка хоче мити свою голову засобом для миття посуди, повинна не працювати навіть за касою...! Секунду, це якийсь жарт? Ви серйозно...!?

Рауль затремтів від кивка менеджера.

Цього не може бути... Тож є ймовірність, що не тільки на роботі переді мною будуть хизуватися відсутністю здорового глузду, а з цим сусідом ще й в особистому житті... моє мирне щоденне життя... на що дідька лисого воно перетвориться...!?

- Рауль-кун?

Менеджер несподівано поклала руку на його плече. Рауль миттєво підняв голову.

- На сьогодні не залишилося чогось важливого, що треба робити, тому піди раніше, ніж зазвичай та передай Фіні прямо в руки, гаразд?

...Не існує того, кого не причарує її ніжний голос та її незвичайно миле обличчя. Тому в Рауля не залишилося можливості відступити.

...Він просто не міг заперечно похитати головою зі сторони в сторону.

- Рауль...!

Фіна відкрила двері та, впізнавши постать Рауля, щасливо посміхнулася та хитнула своїм сріблястим волоссям.

- Доброго вечора...! Схоже, я стала твоєю сусідкою! Давай гарно поладимо, Рауле...!

Її вираз обличчя повністю відрізнявся від того, коли вони вперше зустрілися тільки пару днів тому. Зараз на ньому було не знайти навіть краплинку злобності. Рауль відвів очі вбік від її усміхненого обличчя та промовив трохи різким голосом:

- ...Мене попросила менеджер, щоб я допоміг тобі переїхати.

- Допомога? – на мить вона здивувалася, але незабаром фиркнула.

- Мені навіть не потрібно допомоги. Я лише увійшла до кімнати, тому нічого робити! Для початку, то в мене навіть багажу немає!

- А, це так... правда.

Зітхнувши, Рауль поглянув вниз на демона, яка знову виставила з гордістю груди. Надзвичайно виразні блакитні очі, чудовий силует... навіть через товсту тканину куртки у нього промайнула слабка ідея... У Фіни винятково приваблива фігура...

- Ну, ти зайшов так далеко, тому чи не хочеш ти зайти? Але насправді, тут дійсно нічого немає.

- А, та ні, все в порядку...!

Рауль нарешті помітив, що він залип на неї, тому струснув головою. На коротку мить запала тиша...

Він зітхнув і пхнув Фіні в руки дещо, що тримав у руках. Це начебто очистило його розум.

- Це для тебе...

- Що це? – подивом Фіна дивилася на предмет, який несподівано передали їй. Рауль відповів лінивим голосом:

- Це... переносна магічна лампа. Я замовив їх, але вони продавалися гірше, ніж я очікував... У нас на складі повно таких, тож можеш взяти одну. Ем... Він йде разом із сиреною проти грабіжників, чи чимось таким.

- Сирена плоти грабізників? – на Фіні з’явився спантеличений вираз. – Я теж не розумію, та в ньому є якесь казкове кільце. Мені більше сподобався «Левова сирена». Це й звучить сильніше та круто.

- Ти вихователь в дитячому садку...!? – він всією душею спародіював цуккомі, втім як завжди... Незабаром Рауль, з досі відведеними вбік очима, прикинувся максимально грубим та сказав ці слова.

- Давай вже... Ти повертаєшся з роботи досить пізно, я правий? Якщо станеться щось небезпечне, просто натисни на цю кнопку та хтось прийде й врятує тебе.

- Щось... небезпечне...

Чомусь здавалося, що Фіна щось обдумує. Врешті, вона міцно стиснула м’яко рожеву магічну лампу, яку отримала від Рауля, та щасливо усміхнулася.

- Все в порядку, зрозуміла тебе. Я прийму цю данину... Спасибі тобі Рауль!

А він помітив її звужені сині очі та ніжні, напіввідкриті, вишневого кольору губи. Її зарозумілі слова справляли абсолютну протилежність до цієї невинної усмішки. Коли Рауль, якого вона на мить причарувала, зрозумів почуте, то раптово грубо відрізав їй, та закричав, здавалось, схвильованим голосом.

- І ось! Привітальний подарунок з нагоди твого переселення від менеджера! Це шампунь та ополіскувач, тому мий свою голову від сьогоднішнього дня ними! Більше не використовуй для цього таку речовину, як мийний засіб!

- Ах, Рауль...

- Добраніч! Побачимось завтра!

Він з силою впарив їй пакет від менеджера, який йому доручили передати Фіні. Вона ж зараз, здавалось, хотіла щось сказати, але Рауль розвернувся на п’ятці, неначе тікав.

Він рішуче заховався за дверима своєї власної кімнати та похитнув головою.

Не дай себе одурити, Рауле! Не обманюйся сам...!