Глава 1. У мене була ціль - бути героєм, і зараз я працюю касиром


Обсуждение:

Авторизируйтесь, чтобы писать комментарии
voytsik
12.12.2018 23:16
>>26573
Як переклад просуваєтся ?

Як тільки здам сесію, то продовжу). Думаю тижні через 2.
alfonsknow
25.09.2018 01:03
Як переклад просуваєтся ?
Ответы: >>26574
voytsik
21.05.2018 22:05
>>26570
Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)

Та ничего, уже привыкаю). Была сессия, скоро к хвостикам вернусь.
Amati
21.05.2018 12:56
В соц. сетях не зависаю, не помню, не имени учетки, ни пароля, спасибо за и нформацию.
kuzy2x
21.05.2018 12:47
>>26569
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?

Для невнимательных, в группе в ВК даже пост делали на эту тему, на сайте будут публиковаться переводы на русский украинский белорусской казахский или любом другой язык стран постсоветского пространства если будут желающие на него переводить и с него читать, но в разделе works. Надеюсь я ответил на ваш вопрос.
Voystik, сорян за оффтоп в чате)
Ответы: >>26572
Amati
21.05.2018 01:17
Сайт вроде ruranobe, а не uaranobe с чего бы такой перевод появился?
Ответы: >>26570
voytsik
11.03.2018 13:05
>>26567
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?

Дякую, недописав)
alfonsknow
11.03.2018 12:57
"Я не зміг героєм стати - тож вирішив роботу" ? Мне кажется ты забыл добавить слово "знайти" ?
Ответы: >>26568
swer15
05.03.2018 01:27
>>26564
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
При том если всё будет хорошо переведено с английского, или даже японского, то с украинского на русский можно переводить с минимальными потерями смысла. Хотя даже тут могут возникать сложности. Но ведь есть же с чем сверять)))
voytsik
04.03.2018 15:26
Да, пока есть только иллюстрации, но перевожу как выходит, только вчера начал. Когда закончу 1 главу, открою её в открытый доступ. Если кому интересно, этот же перевод я выкладываю и на другом сайте.
calm_one
04.03.2018 13:26
Поки перекладу немає. Є ілюстрації. Зазвичай починають хоча б з прологу. Так-то і я можу перевести, хоч на суахілі.
Але якщо буде гідний переклад (не особливо оцінював перекладача), то можна перекладати з української на російську.
...Переводчики с украинского - новая ниша. ;)
Ответы: >>26566
AdsliSotonist
04.03.2018 11:46
Почему на украинский переводят то, что я бы почитал на русском?.. 0_о
salapus
03.03.2018 23:43
Воу. Инновации? Нововведения? Крайне неожиданно.

Глава 1. У мене була ціль - бути героєм, і зараз я працюю касиром

- Ласка-аво проси-имо! – голос Рауля відлунювався по всьому магазину, наче він об'єднав у групи по десять тисячі золотих нот і заповнив ними магічну касу.

Й секунди не вагаючись, Рауль підняв голову і привітав покупця. Після повернення до своєї роботи, він періодично поглядав на покупця у відділі сезонних товарів. А той почав дивитися на магічні відлякуючі пастки для слизнів, оскільки вони мали тенденцію широко поширюватися у вологих регіонах на початку літа. Рауль почав дивитися по сторонах, намагаючись розгледіти внутрішній вигляд магазину.

Магічний магазин Леон – Столичне королівське відділення.

Коли справа доходить до таких дрібних речей як магічні зілля, чи до таких великих як магічне телебачення, цей магазин, який знаходився на безлюдній бічній вулиці поблизу міста, мав усе. Він був самопроголошеним спеціалістом роздрібної торгівлі. Високі ряди полиць в інтер'єрі цього магазину були переповнені великим асортиментом виставлених напоказ магічних предметів.

Зараз був пообідній час вихідного дня, тож, наскільки міг бачити Рауль від каси, магазин пустував. Було лише десь двоє покупців. Якби комусь потрібно було підібрати слово, щоб описати цю сцену, це було б «мирна».

Рауль ледве встиг стримати позіхання, викликане м'якою весняною погодою. Він мало не потік несвідомо, коли перевіряв свій зношений наручний годинник. Почухавши голову, Рауль повільним рухом дістав дерев'яний контролер з шухляди під касою. Невдовзі прийде час перевіряти готівку на касі.

Після того, як він це зробить, він зможе підготувати нові «Портативні магічні маячки» з дзвінком для запобігання крадіжок, які прибули в торговий зал під час обідньої перерви. Поки він завантажував монети в контролер відпрактикованими рухами, Рауль почав планувати свої наступні дії... Але тоді...

Рауль помітив, що до каси підходить покупець і він миттєво прогнав усі свої думки. Дотримуючись пройденого навчання як працівника, він машинально зробив ділову посмішку, розвернувся до покупця, який наближався, і привітав її більш голосно, ніж зазвичай:

- Ласкаво просимо!

- Оце, будь лас...

У цей момент їхні очі зустрілися над прилавком.

Світловолоса молода леді, яка тримала потрійну упаковку магічних касет, витріщилася на Рауля, який стояв за прилавком. Її обличчя виглядало, ніби вона була голубом, який подавився надто великою кількістю соєвих бобів. За мить її глибокі темно-сині очі сфокусувалися, і вона повернула собі здатність говорити:

- Рауль!? Чи ти не Рауль Чейзер!?

- Ем... ти!?

Її волосся медового кольору виблискувало, як іскриста річка. Він чітко зміг пригадати цю молоду і гарну на вигляд леді з вольовим поглядом.

Не зважаючи на те, що вона продовжувала витріщатися на нього з надзвичайно жахливим поглядом, Рауль прикинувся невігласом і взяв магічні касети з прилавку.

- Емм, ось... лише один предмет. З вас 945 золотих.

- Ти був на висоті у класі Школи підготовки героїв, тож... Чому ти тут!?

- Чи ви не хотіли б, щоб я поклав це у сумку?

- Чому ти працюєш касиром у магічному магазинчику!?

- Г-гаразд, тоді покладу касети у...

- Досить мене ігнорувати!

- Це не допомогло вам, правильно?! – Рауль зрештою підвищив голос, бо закінчувалося терпіння. – Хтось переміг Короля демонів, Імперія Демонів розвалилася, Геройську систему скасовувати, і навчання героїв зупинилося... Перш ніж я це зрозумів, я вже десь півроку ховався від людей через шок. Неважливо від того, чи це було кування зброї чи броні, більшість підприємств повністю збанкрутували в цій депресії... В кінцевому підсумку, це стало єдиним місцем, де я зміг отримати роботу.

- Ти говориш це, тому що ти здався?

- Я все перепробував! – Рауль став доведеним до відчаю і намагався заперечити, а молода леді наполегливо і рішуче сперечалася.

- Щодня я простоював у тій довгій черзі перед офісом Державної служби зайнятості, писав незліченну кількість резюме, і намагався продати себе на співбесідах так добре, наскільки міг...

Чесно кажучи, на самому початку Рауль вважав, що він зможе бути гнучким у пошуках роботи. Зрештою, він же був одним з кращих у класі Школи підготовки героїв. Він був таким сильним, що пройшов всенародну Геройську перевірку з першою в історії нагородою S-класу.

У нього не було ні найменшого сумніву в тому, що рано чи пізно його оберуть, щоб стати героєм. З його багатонадійним талантом, не було жодних сумнівів, що всі корпорації захочуть його найняти, чи він так думав. Але...

- ...Але врешті, Військові навчання, наш останній академічний курс, який навчав, де слабкі місця в демонів, стратегії в підземеллях, техніки орієнтування на території демонів, не став потрібним для бізнес підприємств. Я говорив їм: «Я впевнений у своїх бойових уміннях!» і єдине, що вони коли-небудь на це відповідали було: «Добре, тоді які у вас кваліфікації...?»

...На жаль, суспільство не було таким великодушним.

Чи допускали, що обставини, викликані депресією через розпад пекла, будуть тільки погіршуватися, та й рівень безробіття був на рекордно високому рівні. Навіть найбільш вправні герої не могли знайти роботу чи їм просто не щастило. У ці часи попит на колишніх кандидатів у герої зі Школи підготовки героїв був рівним нулю.

Коли інтерв'юер запитав його про особливі навички, негайною відповіддю Рауля було: «Це певно [Розсічення Рауля]!» на що інтерв'юер тоді відповів: «Тож, як ти думаєш ця компанія зможе використати [Розсічення Рауля]?» Рауль не знав, як і відповісти. Це було гіркою пам'яттю... певною мірою це більше схоже на травму, яку не можна забути.

Повертаючись до нашого часу, Рауль втрачав усе більше і більше свого завзяття. Незабаром молода леді розчаровано придивлялася до абсолютно тремтячого Рауля, і поклала рівно 945 золотих в монетах зі своєї поцяткованої квітками сумки на прилавок. З неприхованим зітханням вона пробурмотіла:

- І я є ще думала, що ми суперники...

Ці слово врізалися прямо в серце Рауля.

- А-але я...

Він відкрив рот, щоб щось сказати, але нічого не вийшло... Рауль отримав байдужий погляд, поки беззвучно стояв, а молода блондинка схопила магічні касети з приклеєною до них етикеткою і несподівано вийшла з магазину.

- Але я... Але... Зараз... На даний момент я буду дотримуватися статусу штатного працівника...

Поки й досі стояв за прилавком, втративши голову; Рауль пробурмотав це виправдання у напрямку спини дівчини, що виходила з дверей. Коли якось несподівано його вуха впіймали голос з надзвичайно високою рішучістю.

- А ось і ми, цьоготижневий Maturity Corner розпочинається перед розкішною палацовою резиденцією! Сьогодні ми запрошуємо колишнього героя Алес Фідо як нашого гостя, дякуємо, що прийшли!

Це було на поверхні стіни у магічному телебаченні навпроти входу, який можна побачити від каси. Розсіяний Рауль кинув свій приниклий погляд у напрямку на цілий ряд екранів магічного телебачення, там можна було побачити зовнішність усіма улюбленої великогрудої та енергійної дівчини Анни. Вона стояла попереду білих стін палацової резиденції, яку помилково можна було прийняти за фортецю чи щось інше.

- Коли ми говоримо про Геройське випробування, то відношення успішних кандидатів складає 0.01, це надзвичайно складно! Хоча й народився в бідній сім'ї, Алес подолав цей прохідний коефіцієнт і став чудовим героєм. Блискучий успіх! Але звісно, що ви всі це вже знали, правда!?

Разом з тим, як та дівчина Анна моргнула, змінилася картинка. На іншій був воїн з безстрашним виглядом, тіло якого було заковане у зачаровану кольчугу.

- Алес повною мірою використовує гроші від підтримки Геройської системи, бонус за проживання, сімейні нарахування, нагороди за експедицію, бонус за закупівлю зброї та ряду інших речей! І хоча він здійснив кілька експедицій на територію демонів у північній частині континенту, Алес також опублікував власноруч написаний меморандум і це стало переломним моментом! Після продуктивної служби як фахівця проти демонів, Алес був активним коментатором на магічному телебаченні, і отримуючи геройську пенсію після своєї відставки, він працює почесним порадником для виробника зброї...

- Трясця йому...

Такий прекрасний світ у магічному телебаченні. Якось несподівано з рота Рауля вирвалося заздрісне зітхання. З цієї нагоди, колись були деякі картки, які хтось приніс їм з собою як сувенір. Ці картки продавалися під назвою «Карти героїв», і як казали, були тоді популярними у королівській столиці. Ім'я героя та його фігурка були зображені на передній частині, а його уміння, досягнення тощо – на спині... У тому сільському місті з минулого, навряд чи було достатньо іграшок. Таким чином, діти швидко боролися за ці картки, і в цій боротьбі Рауль, як дитина, також зміг накласти руки на них з деяким везінням. Лише одна картка серед них була покрита золотим листям... так звана картка «Сяючий герой».

Коли він зрозумів, що ця картка намальована за реальним героєм, Рауль вже втрачав свідомість від хвилювання.

- Герої дивовижні! Такі круті! Я теж хочу бути героєм! Стати героєм, щоб мене визнали, і стати популярним! І тоді, я хочу бути багатим!

Після того, як прийняв це рішення у дуже ранньому віці, Рауль проводив щоденні тренування, щоб бути героєм. Тренування мускулів, марафони, бої з тінню з дерев'яним мечем, долучався до викорінення монстрів... Він прочитав геройські пам'ятки, через які він докучав своїм батькам, щоб йому їх купили, поки не змучувався повністю; підкреслив важливі частини червоним, і навіть пішов настільки далеко, що витримував безжалісне самонавчання, щоб посприяти розвитку своєї природної здатності зосереджуватися та магічних сил, і це поки не починав стікати кров'ю.

Його грандіозні спроби невдовзі одобрили дорослі. Але навіть коли отримав підтримку села і його зарахували до столичної Школи підготовки героїв, він не послабив зусилля і закликав себе вдосконалюватися і далі. Перш, ніж він це зрозумів, Рауль опинився на вершині. Не зважаючи на те, що Геройську випробування вже було прямо на носі...

Тут в поле зору Рауля, коли він опустив очі донизу, потрапила картонна коробка з упакованими в ній «Портативними магічними маячками» з сигналізацією проти злодіїв.

Саме так, чому я працюю касиром у цьому місці... Моє бажання приглядатися до кутка з магічними відблисками вже зникло.

Ні рівня освіти. Ні кваліфікації. Ні жодних зв'язків. Я зрадив очікуванням усіх, моє жалюгідне «Я» навіть не зможе повернутися до свого рідного міста. Навіть якщо я захочу відмовитися від своєї цілі, через яку я ризикував усе своє життя аж до цього моменту, то які надії та сподівання прийдуть натомість? У мене немає ні амбіцій, ні запалу до роботи, якої я навіть не хочу. Те, що я працюю день за днем – це чисто за звичкою... Моє життя досягло свого піка після межі в 17 років.

Рауль опустив плечі разом зі меланхолічним зітханням.

...Як і зараз, я буду загнивати, рахуючи готівку на цій касі.

- Ой.

Це була майже несподівана нападка.

Рауль, на якого напали в такий незахищений момент, здивовано підняв свою голову і побачив самотнього хлопця, що стояв по той бік від дерев'яного прилавка.

- Поклич мені менеджера.

У нього був замкнутий вигляд у його пом'ятій куртці, до якої був прикріплений капюшон. Очевидно молодший за Рауля, його зарозумілий погляд, нелюдський голос, і перш за все – гордовита аура, яку він рішуче продемонстрував своєю вступною фразою, це все змушувало з абсолютною впевненістю сказати, що він втілював у собі необхідні якості зловісної атмосфери.

Проте, хоча його сріблясте волосся не було достатньо доглянуте, він мав на здивування досить привабливий вигляд. Майже прозорі великі бірюзові очі в поєднанні з невеликою будовою тіла, і в деякому сенсі він випускав збайдужілу атмосферу.

Скаржник...?

Для сільського неотесаного Рауля, який здружився з усіма своїми односельчанами, принаймні на рівні знайомих, скарги покупців були істинним жахіттям. Поки він приховував своє тремтіння, він спробував запитати в нього:

- Емм, так... Менеджер магазину тимчасово відсутній, але якщо він пов'язаний з вашим замовленням......

- Слухай сюди!

Рауля перервали, з хлопком хлопець поклав свій лікоть на прилавок і зі своєї гордої пози подивився на Рауля.

- Поквапся і поклич мені менеджера. Мені потрібно поговорити.

- Та...

Дідько забирай! Ось через що я ненавиджу сферу обслуговування! У Рауля на умі були лише лайливі вирази, коли він здригнувся від цього хлопчачого відношення. Тьху, і серйозно, чому я не став героєм!? Якби я був героєм, то був би на урочистих церемоніях інших людей, добивався медалей, і не отримував би скарг, як ця!

Він відвів очі, ніби намагався втекти від цього брутального погляду, через який він зіщулювався. Тоді він зібрався докупи розум, який не мав найвищих характеристик, щоб почати з того, що запустити турбо режим, але поки він шукав якнайкращу відповідь... Рауль несподівано помітив, що хлопець щось тримав у руці. Папер був розміром як офіційний документ, він був у жахливому стані... Чи це просто його уява? Мимовільний ледве помітний погляд на нього, викликав би так би мовити травму в Рауля. У нього було передчуття, що він дуже знайомий з цим форматом...

- Ну, ласкаво прошу...

Думки Рауля перервали, цей голос можна було почути з-за спини. Ніжний голос, такий самий як в ангела.

На автоматі повернувши голову, голос Рауля звучав з полегшенням:

- Менеджер!

Її хвилясте каштанове волосся трохи просвічувалося, що дозволяло кинули мимовільний погляд на її груди. Над своєю характерною уніформою, що складалася з великого обруча та червоної спідниці, вона носила фартух. Ця прекрасна дівчина поширювала заспокійливу атмосферу.

Вона подарувала спокійну посмішку стоячим перед нею Раулю і хлопцю. Незалежно від того, як хтось на неї подивиться, ця молодій леді не може бути старшою 19 років, це максимум. Сеара Август була керівником цього магазину і прямим начальником Рауля.

- Менеджер...

Через надзвичайно вдалий зовнішній вигляд цієї гарної дівчини, хлопець здавався повністю враженим. Проте, блимаючи своїми великими очима і таким чином роблячи плескаючий звук, він скоро підняв своє тіло з прилавку, на який обпирався, відрегулював своє ставлення й зіткнувся з красунею з каштановим волоссям.

- ...?

Молода дівчина подивилася прямо на нього, її вираз обличчя був м'яким та лагідним. А він різко з всією силою протягнув лист паперу у своїх руках у напрямку найвпливовішої людини в магазині.

- Я на співбесіду.

Доповідаючи у такій дивовижній манері, річ у його руках – резюме з жахливими пошарпаними краями, трішки дрижало.

- Отож, пробач нас Рауль.

Менеджер склала кінчики пальців докупи й вибачаючись підморгнула.

- Мені шкода, що я лише зараз повернулася з обідньої перерви, але прямо зараз магазин не здається зайнятим, тож ми проведемо співбесіду, добре? Будь ласка, приглянь за магазином трохи довше.

Одразу після того, як вона повідомила про це, Рауль провів поглядом спину менеджера, яка супроводжувала срібноволосого хулігана. Вони пішли до кімнати менеджера за касою. І досі Рауль не міг переварити цю ситуацію, він просто байдуже вдивлявся у двері, за якими вони зникли.

З його рук вислизнули монети, що підняли шум зовсім поруч, і тоді врешті Рауль отямився. Так, це нагадує мене, я досі на середині процесу перевірки монет... чи просто чекаю. А що як цей хтось не хотів скаржитися, а влаштуватися на неповний робочий день?

Ну, щоб там не було, ймовірно його просто визнають непридатним, так думав Рауль. Жодних сумнівів, чи не буде цей магазин проклинати самого себе, якщо вони не владнають справи з тим похмурим робітником на півставки? Їм завжди потрібні робочі руки, але не існує жодного способу, як найняти такого хулігана, це неможливо.

Не зважаючи на свою зовнішністю, менеджер сувора, тим більше з такими речами.

Поставивши контролер монет, він нарешті зібрав монети поруч, і простягнув руки до магічного комп'ютера на касі.

Та тоді... його руки раптово зупинилися.

В очі Раулю потрапив самотній перевернутий листок паперу, що лежав на поверхні каси. Жахливо пошарпаний, пом'ятий, брудний та рваний папір.

- ...А тепер що. Той дурень дійсно пішов і забув своє резюме, безголовий.

Проте, резюме було настільки зношеним, що аж ставало дивно. Кутки відірвалися, і вже закручувалися. Він був настільки зігнутий вздовж і впоперек, що здавалося, як прикладеш трішки зусиль, то він з без труднощів порветься. Чому той хлопець заподіяв таку велику шкоду цьому резюме, він ображається на нього чи що?

У такому випадку, нормальні люди ймовірно просто б переписали його. О Боже! Це нагадало Раулю про його власні жахіття при пошуку роботи, він рефлексивно підняв брови. Навіть якщо це було б лише на неповний робочий день, той хуліган ще не переживав періоду «пан чи пропав».

З огидою на обличчі Рауль швидко підняв цю річ двома пальцями. Таким чином він повернув своє зап'ястя і ненароком побачив його вміст.

За мить по тому.

Рауль раптово сплюнув і сильно кашлянув.

Фіна Бладстоун, 15 років

Отримана освіта: нічого конкретного

Минуле положення: Спадкоємець Короля демонів

Причина заявки: мого батька перемогли

- Хм, Рауль, ти ж не залишав магазин без нагляду, так? Що сталося?

У той час, коли він поспішав, то перечепився через коробку під своїми ногами та впав же на неї, й по інерції зкинув на підлогу гору речей. На Рауля зі здивованим виразом обличчя дивилася менеджер.

- М-м-м-менеджер, ви тільки подивіться на це-е-е!

Схожим чином Рауль тримав розірваний листок паперу своїми тремтячими руками дуже близько до менеджера, і водночас намагався розгледіти хлопця блондина, який сидів на стільці з широко розпрямленою спиною через свої виняткові здібності.

- Це-е-е ре-езюме! Це-е-ей хлопець...

Він намагався сказати так чи інакше зі своїм язиком, що заплітався, але це не спрацювало. Проте, подивившись на листок, менеджер приємно йому посміхнулася.

- О, ти приніс резюме Фіни, я права? Дякую.

Ні! Справа не в цьому! Вдихнувши трохи повітря, Рауль зарядив свої м'язи живота такою силою, на яку він був здатним. Він повернувся до безтурботного менеджера, яка взагалі не усвідомлювала обставин, наповнив свій голос енергією, майже випльовуючи у повітря:

- МЕНЕДЖЕР! Цей хлопець – демон! І що найважливіше – дитина Короля демонів!

- Що-о-о?!

У цей момент, срібноволосий хлопець, що почув цю розмову поки сидів, зробив здивоване обличчя та схопився з місця.

- Ти падлюка! Як ти дізнався про це? Це ж ПОВИННО бути ТАЄМНИЦЕЮ!

- У ту мить, що ти написав це у своєму резюме це ПЕРЕСТАЛО бути таємницею!!!

- Але брехні не повинно бути в резюме, та й це не могло допомогти, як же ще!?

- Усе в порядку, Рауле. Резюме повинні заповнювати чесно. Фіна дуже гарна дитина, так?

Рауль і демон-блондин обоє втратили самоконтроль і просвердлювали очима одне одного. Але раптово, прекрасна дівчина з каштановим волоссям повернулася до них, поклала руки на плечі обох і заспокоювала їх, показуючи дуже ніжну усмішку.

- Ти прийшов у потрібний час, Рауль. Ось оця особа – це Фіна. Від сьогодні й надалі ви будете працювати разом, тож, будь ласка, навчи свого нового колегу усьому потрібному, окі?

- Ну, ні. Зачекайте... Менеджер, ви мене не чули!? Цей хлопець...

Рауль зупинився посередині речення, раптово обірвавши свою мову.

У своїй голові він почав переглядати слова менеджера і як тільки зрозумів їх вміст, то його розум став не спроможним згадати хоч щось.

...Трохи пізніше.

Рауль йшов пліч-о-пліч зі срібноволосим демоном і пильно на нього дивився, оскільки той хлопець випромінював зловісну атмосферу.

- Емм... Менеджер, ви справді найняли таку особу?

- Угусь.

Він боязко запитав її, а менеджер швидко кивнула, від чого її пухнасте та кучеряве волосся заколихалося.

- Ну тоді я піду в торговий зал з хвилини на хвилину, а ти, будь ласка, навчай Фіну. Фіна, оця людина – це твій старший по званню і наш продавець Рауль Чейзер. Запитуй у нього все, що тобі не зрозуміло, зрозуміла?

- Так... – він просто кивнув з гордовитою манерою на щирі вітальні слова менеджера.

Повернувшись до Рауля, який досі стріляв в нього очима, цей демон тоді заявив жахливо самовпевненим голосом:

- Ну, маємо те, що маємо. Ходімо, Рауль.

- Дякуємо, що купуєте в нас!

У момент, коли покупець вже розплатився, він рішуче відскочив від каси, так ніби його переслідували, у цю мить прощальний вираз обличчя застиг.

- Вже зрозуміло. Саме так працює каса, чи якось схоже на це.

Боязко розвертаючись, Рауль зустрівся зі звірячим поглядом блондина, який спостерігав за тим, як Рауль працює на касі, стоячи прямо позаду нього.

Поверх своєї куртки з причепленим капюшоном, він носив фартух із логотипом магазину. Хлопець свердлив гострими очима, наповненими спрагою крові, і в його руках був маленький блокнотик з ручкою...Якщо покупці постійно дивилися на цього типа весь час оплати рахунку, як правило, вони ставали переляканими. Рауль одразу відвернув очі. Демон раптово роззявив рота:

- О, Рауль! Позаду тебе!

- ...?

Повернувши голову, бо його переконали до цього, він побачив постать покупця, на якого вказував демон. Цей покупець придивлявся до якихось товарів.

- В чому справа? Покупець щось зробив?

- Щось зробив...

Від простого повторення того, що він сказав, блідо-блакитні очі демона стали великими.

- Товари привернули його увагу, і зараз він є незахищеним, так? Послухай, я допоможу тобі. Я знищу його за один удар!

- Ти не повинен прибивати тут когось!

- Ех, але може він мати при собі трохи золота...

- Проблема не в цьому! Не треба тобі вбивати покупців!

- Хо-хо-хо, тож мені заборонено їх вбивати...

Поки демон навмисно повторював як папуга, Рауль вже здригався від його слів, стоячи приречено попереду демона, який тримав свій записник і записував у нього.

Демони. Нелюдські створіння, що утримують в собі магічну силу, яка давно перевершила ту, що є в людей. Вони не мають почуття моралі. Сусіди всіх нас, їх варто ненавидіти.

Звичайно, завдяки численним зусиллям героїв їхнє число зменшили. В додачу до цього, вони скинули когось такого, як їхнього лідера, Короля демонів, тому їхня країна перебуває в катастрофічному стані. І навіть якщо він син Короля демонів, то ймовірно він не може дозволити собі просто валятися і байдикувати в палаці. Існує просто немала ймовірність, що він упав духом і прийшов у людський світ працювати, але я не такий простак, це було б занадто добре. Навіть син Короля демонів повинен був дізнатися про жорстокість цього суспільства... напевно.

Чому цей проклятий хлопець прийшов і працює на півставки у такому маленькому сімейному магічному магазині!? Про це, зі звичного досвіду Рауля, він подумав, що мати у магазині такого масштабу двох постійних штатних працівників – це дивно, якщо чесно. Та навіть якщо демони, чия загальна магічна сила, що, як кажуть, досягає декількох сотень Гігабайлів, була пригнічена, як можна найняти сина небезпечної легендарного класу істоти, яка певно правила демонами, це нормально робити!?

...Чи точніше, як я повинен зав'язати розмову з моїм колегою, що має такий несхожий погляд на життєві цінності!? Отак Рауль думав і ламав свою голову під час цього. Не хочу цим хвалитися, але також у мене немає таланту спілкуватися! Впродовж того одного року у Підготовчій школі я переважно був сам по собі! Мене, що працює у сфері обслуговування, можна прирівняти до дива!

Але...

Усіма силами струсивши це жалюгідне відчуття, Рауль переконав себе. Незалежно від того, чи він син Короля демонів, чи ні, то я повинен допомогти цьому хлопцю стати працівником. Не важливо, наскільки мені це не подобається, не важливо, наскільки я пригнічу його... це моя робота...

Саме так!

Лицемірно прочистивши своє горло і зібравши до купи усю свою мужність і гідність, що мав, Рауль несподівано сказав:

- Еммм... з того, що ти бачив до цього часу, є якісь незрозумілі моменти?

- ... .

Від питання Рауля, Фіно або срібноволосий хлопець, деякий час дивився на сторінку блокнота у своїх руках, і незабаром раптово вказав на магічну касу.

- Ти раніше використовував той дивний інструмент он там. Слухай, коли ти приймав покупців, ти взагалі тримав товари один за одним у різному положенні.

- Хее...

На диво неочікувано чесна реакція. Ненавмисно відповідь Рауля, що втомився від усіх сюрпризів, прийшла трохи пізніше.

- Так... Я не пояснював цього, оце – це магічний сканер штрих-кодів. Штрих-коди прикріплюють, в основному, на всі товари у цьому магазині тим чи іншим способом, і через цей сканер їх читають. Тоді на магічному екрані на касі з'являється їхня ціна. До речі, якщо ти працюєш на касі, то такі речі як ціна товару, бухгалтерський облік чи сума, на яку продали до цього часу, також можна побачити. Ця система використовує найновіші МІТ.

- Міті?

- Магічні інформаційні технології. Іншими словами, інформаційна мережа, розроблена у цій землі «Магічний Регіон», якої ми точно дотримуємося. Ну дивись, МІТ революція, чи якось так, стала популярною фразою не так давно, зрозумів?

- Хмм... Ну, а це добре? Замість цього я вже хочу працювати на касі. Ей Рауль, для цього немає якихось відповідних товарів?

- Зараз ти...

Швидко відмахнувшись від пояснень Рауля і сказавши це у грубій манері, Фіно широко оглянув околиці зі сканером штрих-кодів у руці. Вагаючись лише секунду, Рауль зміцнив свою рішучість і промовив:

- Я не знаю, як це розігрують для когось такого, як спадкоємця Короля демонів, але чи не міг би ти використовувати більш ввічливу мову? Твій спосіб говорити є грубим стосовно наших покупців, це ясно? Також... і я твій наставник на даний момент, так же?

Він намагався застерегти його. Але...

На слова Рауля, які були кинуті трохи суворим голосом, Фіно здивовано моргнув очима і зробив порожній вираз обличчя.

- Ввічлива мова? А що це...?

Так... я ж мусив це передбачити, що так і станеться. Ні, почекайте, усе в порядку. Це настільки в межах моїх сподівань. Схопившись рукою за свій лоб, Рауль намагався це пояснити тим чи іншим способом.

- Шаноблива мова, або ввічлива – це загальноприйнятий спосіб говорити. Це вкладає в твої слова повагу до іншої сторони, це як говорять лише дорослі.

- Загальноприйнятий спосіб... «Повага»... Лише дорослі говорять...

Ти це зрозумів чи ні? Фіно промовив слова Рауля з дещо правильним виразом обличчя, лише трохи скоса дивлячись. Глибоко зітхнувши, Рауль блискавично оглянув навколишню обстановку.

Переконавшись в тому, що біля каси не було клієнтів, він покинув Фіно, який зі свого боку розминав свою шию. Рауль швидко пішов у торговий зал від прилавку.

Рауль взяв з найближчої полиці зілля, попрямував до каси як покупець і зіткнувся з Фіно, який стояв точно за іншою стороною каси.

- Ну ж бо, використай сканер магічних штрих-кодів.

- ... !?

Рауль заявив це у дещо розчарованому тоні до Фіно, який швидко підняв голову.

- Для початку ми зімітуємо ситуацію. Я показував тобі зразки поведінки багато разів, тож чи ти неповинний вже знати, як це працює в загальному? Я буду імітувати покупця, а ти спробуй працювати за касою. І звичайно ж, ввічлива мова. Ввічлива розмова має проходити з посмішкою.

- ...Зрозуміло! – кивнув Фіно відповідним чином на слова Рауля.

Закривши записник з записаними поведінками у своїх руках, він спокійно тримав палець на верхній частині своїх губ, у такий момент...

В усі боки від нього розповзлися на диво моторошні жахіття.

- Це!

...Чи може бути це, якщо припустити, його усміхнене обличчя? Говорити про величну посмішку Фіно, яку він показував за касою, як би позитивно її описати ... у неї була така привабливість, ніби в дуже фанатично злого бога до козла відпущення, якого повинні були принести йому в жертву. По правді кажучи, не дивлячись на цю диявольську ауру, Рауль якось поклав зілля на касу.

- Емм, ось це будь ла-а-аска...

- ВУУ-ХА-ХА-ХА-ХА-ХА-ХААА...!

У цей момент величний сміх, який змусив би всіх інстинктивно захотіти прикрити вуха, відбився ехом з-за каси. По зовнішньому вигляду самозакоханому Фіно, що впер свої руки в талію й так ніби зверхньо дивився на Рауля, тіло якого мимовільно закам'яніло від шоку, у нього був підвищений бундючний голос.

- Як же чудово, що тобі з труднощами вдалося пробитися до моєї каси, смиренний покупець! Якщо ти бажаєш цих товарів, тобі доведеться піднести мені свою MemberCard!

- ...Емм, у мене її немає.

- Ти кидаєш мені виклик, навіть не маючи MemberCard? Ву-хаха, який сміливий покупець! Це прекрасно, мені це подобається!

- Емм, я також хочу оце.

Другим, що Рауль поклав на касу, став пакет з круглими жуйками; Фіно широко на все обличчя посміхнувся і захоплено промовив:

- Уха-ха, як смачно! Навіть якщо ти складеш всі ці предмети в лінію, то гадаєш, що я буду вагатися? З такою кількістю розберуся за мить! Дай-но погляну, їх загальна ціна... ЩО-О-О!? Неможливо! 420 золотих!?

- Стій! Зупинись...! Чи не повинні ми спробувати заспокоїтися на секунду?

Схопивши Фіно за руку, який міцно стиснув сканер штрих-кодів по той бік прилавка й оголошував це, Рауль поглянув на Фіно, який розгублено витріщався.

- Ее... Саме зараз отакі спроби скопіювати спосіб, яким говорив мій наставник. Це жорстоко, виражає повагу до співрозмовника, і лише дорослі так говорять...

- Це абсолютно інше! Й краплинки правильного не було! Від початку і до кінця – це повнісінька поразка! А ні... все в порядку. Пробач, мої пояснення повинні були бути більш точними.

Схопившись за свої груди для того, щоб заспокоїти свій гнів, Рауль доклав зусиль і спокійно сказав:

- Ем, якщо я правильно пам'ятаю, десь там під касою має бути довідник. Візьми його та почитай. Ти неодмінно повинен говорити так, як радить довідник. Прошу тебе. І потім, прибери свою зловмисну посмішку. Не бажаючи того, вона виснажує хіт поінти клієнта.

Кажучи так чи інакше це до Фіно, Рауль подумки кричав:

«Що ж це таке з цим нездійсненним завданням!?»

- Один предмет, загалом 1080 золотих, – закінчивши це, Фіно нахилив свою голову, тримаючи незграбну посмішку, – Ей ублюдок, ти хочеш, щоб я поклала це в твою сумку?

- Неправильно! Треба «Чи мені треба покласти це у вашу сумку?»

- Ем, ось 50 золотих як помста!

- Яка в біса помста!? Що ж ти плануєш робити з покупцем!?

- Якщо ти не проти, будь ласка, прийди в магазин вчора!

- Це неможливо! Покупці не можуть подорожувати в часі! Або точніше, значення зміниться на протилежне[✱]Тут мається на увазі, що значення зміниться на «не приходь взагалі».! Ти хочеш посваритися!?

- Фу... Говорити ввічливо так важко...

- НЕ ДОВОДЬ МЕНЕ ДО НЕСТЯМИ!

...Навчати Фіно, як виявилося, це досить складна річ.

Бездумно подивився на касовий лічильник, і саме тоді він згадав про вчорашню катастрофічну подію. Рауль зробив дуже глибокий вдих. Дідько...

Уранці внутрішні приміщення магазину були мовчазними та безлюдними. Чи знижували цінники? Чи предмети на стелажах були в безладі? Раулева манера прогулюватися під час перевірки торгового залу була надзвичайно тяжкою, не зважаючи на те, що торгівля ще не почалася. Думати про те, як він вчора без перерви навчав того срібноволосого демона, і те, що і сьогодні буде його тренувати, робило Рауля достатньо пригніченим, щоб захотіти втекти.

Врешті-решт, коли Рауль завершив навчання вчора, то якщо порівнювати з початком, Фіно лише трохи покращив свою звірячу усмішку... хоча, ймовірно, це межа.

Витримувати таку жахливу психічну втому довгий час... Рауль заварив собі чаю. Він відмовився від тренувань з касою та доручив особливе завдання по перевірці інвентарю тому хлопцю-блондину, який зараз лежав, очікуючи на подальші вказівки. Підраховувати товари на складі, і порівнювати це зі списком – це достатньо просте завдання, навіть для демонів. Ввічливе мовлення і так далі, це я сам колись склав для себе, давайте поки дуже уважно будемо з ним рахуватися.

Але тоді...

- Ей Рауль!

Рауль запитав себе, що робити. Несподівано у цій освіжаючій ранковій атмосфері в торговому залі з'явилася зловісна фігура.

- Агов, що саме я можу сьогодні робити?

Навіть не приділивши хоч якоїсь поваги до компанії свого наставника, як і завжди, срібноволосий демон прийшов перекинутися парою слів з Раулем, з одною піднятою рукою. Таким чином Рауль дивився на хлопчину з напіввідкритими очима, що ніби відмовився від багатьох речей. Через деякий час Рауль поглянув у бік полиць у торговому залі.

- Нумо подивімось... Яку роботу я можу дати тобі сьогодні...?

Він підійшов до полиці з магічними іграшками перед своїми очима. Вказуючи на них, Рауль сказав:

- Товар ось звідси стає популярним, тому коли його продамо, є таке відчуття, що з'явиться дірка у наших продажах. Залишати це так – погано, тому дістань із підсобки торгові запаси та принеси їх сюди. І, будь ласка, хай тут буде те, що було раніше. У зв'язку з цим, наведи порядок на цьому стенді також. Зрозумів?

Просте завдання, що зможе зробити навіть демон. Насправді вищезгадане – це основи роздрібного бізнесу. Ось чому від цього ніяк не відвертітися. Постійний нагляд за навчанням цього хлопця – це взагалі-то не такий вже геморой, угу.

Проте, з якихось незрозумілих причин у відповідь на вказівки Рауля Фіно лише невдоволено нахмурив брови.

- Ее, сьогодні що, не касирська практика?

- Це погано, у цьому немає нічого доброго. Шлях касира – це занадто рано для тебе. Безперервно заробляй свій досвід у тому, що я кажу, підвищуй свою кваліфікацію як робітника, а це потім, коли ти не вдариш когось, окей? Особливо клієнтів.

- Тц.

Хоч і клацнув язиком, але демон робив, як йому і сказали, неохоче розвернувся до полиць на протилежній стороні й старанно почав наводити порядок на стелажі. Простягнув руки, які були покриті довгими рукавами куртки, він один за одним точно підправляв цінники на товарах. Це був на здивування обережний стиль роботи, який не підходив цій особі.

І тоді...

Раптово щось згадавши, Рауль засунув руки у кишені свого фартуха.

- А ні, все в порядку, ти також повинен це носити.

Те, що тримав Рауль поки говорив, було малим предметом схожим на коробочку, що мала два шнурки. Фіно озирнувся через плече і, здавалось, зацікавлено запитав:

- Що це?

- Ем, з'єднай їх, і причепи це, де зможеш почути, і...

У той момент, коли він заштовхнув навушник у вухо Фіно без дозволу чи заборони, спина Фіно заклякла від здивування. Проте, очікуючи такої відповіді від демона, Рауль наблизив мікрофон до себе, який був закріплений на його власному комірці.

«Ей, це перевірка зву-у-уку для Фіни. Ти чуєш мене-е?»

- Що це було!? Я зараз двічі почула голос Рауля...

«І я тут! Ти можеш мене чути?»

- ...!?

У цей момент Фіно здавався навіть більше здивованим.

- Це... Голос менеджера! Це був голос менеджера!? Як? Вона не є десь поруч, але...? Як це можливо???

«А тепер розумієш?»

Опустивши перемикач для мікрофона перед Фіно, який, здавалось, розчаровано оглядав околиці, Рауль продовжив із трошки гордими словами:

- Це ексклюзив, призначений для працівників, Magic InCom. Якщо він підключений – ти зможеш поговорити з колегами по роботі скрізь і де завгодно всередині магазину.

- Звідси можна почути голос!?

Підібравши шнурок навушника, що виходив з його власного вуха, Фіно викрикнув із хвилюванням:

- Зрозуміло! Якщо у когось є це, то його стратегічна свобода надзвичайно розширюється, так? Співпрацювати з колегами по роботі, щоб заманювати покупців у магазин... Прикривати фланги з ними було б так просто...

- Не треба тут нікого прикривати!

- Угу, зрозуміло. І не валити клієнтів на землю, правильно?

Так безтурботно це заявляв, колообіг думок цього демона такий же неправильний, як і раніше.

- Але це справді зручно ж? Якби мій батько знав про них, напевно, він би страшенно їх захотів.

- Ні... InCom у твердині Короля демонів – це немислимо...

...У цей момент йому в голову потрапило дещо сюрреалістичне уявлення про Короля демонів, і демонів, що спілкуються через InCom. Рауль ненавмисно струхнув головою.

- Послухай, у часи, коли ти стурбований чи у тебе щось запитав покупець, натисни на цей перемикач мікрофона і звернися за допомогою. Після цього менеджер чи я ймовірно дамо тобі вказівки, тому гарненько слухай, що тобі говорять.

«Так, саме так!»

- Тільки не запитую кожну маленьку дрібницю через InCom!

«Хм, хм, здається ніби Фіна зрозуміла, як користуватися InCom.»

Таким чином заспокійливий голос менеджера потрапив у вуха Рауля і Фіно.

«Рауль, Фіна, чи не могли б ви відкрити магазин трохи раніше?»

«О, так, я з нетерпінням чекаю, щоб попрацювати з вами!»

Відповівши менеджеру по InCom, Рауль, що ще раз спробував повернутися до прилавку, поглянув на Фіно, що стояв перед полицями.

- Або зачекай... Фіно! Гадаю, ось зараз ти зрозумів, що ти можеш звичайно ж і не шкодити покупцям, я правий? Тому також усміхайся їм стандартною усмішкою!

- Гаразд.

Після нагадування Рауля, Фіно кивнув головою, схопив коробку з Магічними Козирями й відновив раніше згадане завдання.

...Серйозно, яка ж це крута переміна в історії?

Сьогодні нормальний вихідний день. Хоча все ще був ранок, то зразу ж після відкриття магазин Леон вже був повністю забитим!

- Ласка-аво просимо!

Навіть коли я говорив, нові клієнти продовжували заходити.

Якщо покупці не можуть прийти у вихідний день, навіть через день, коли вони приходять всі одразу, то й це не так, як зараз. Я справді не розумію, про що думають покупці!

«Рауль, я залишаю касу на мить!»

Закінчуючи консультації в відділі магічних канцтоварів, Рауль краєм ока побачив деякі товари, які відбивали постать покупця, що підходив до каси.

Схвильований Рауль квапливо кинувся назад до каси. Він зайняв місце позаду магічної каси та швидко начепив ділову посмішку.

- Ласкаво просимо, дякуємо, що купуєте в нас!

Таким чином Рауль поквапився швидко обслужити покупця своїми досвідченими руками. Проте...

Як тільки він закінчив, один з покупців, який розглядав розкидані речі всередині магазину, та ще один почали збиратися до каси.

..........

Як тільки він закінчив з ними, перед касою невідомо звідки з'явилося ще двоє. А коли він закінчив і з цими, сюди продовжували підходити нові покупці... Вже за мить, перед касою вишикувалася черга покупців, які чекали своєї черги на обслуговування.

«Будь ла-аска вибачте мене, але хай хтось допоможе мені на касі!»

Він взяв коротку паузу в роботі каси й використовував для передачі цієї інформації InCom. Проте там не було відповіді.

Ну... цьому не допомогти. Персонал, якому сьогодні повідомили про роботу, був такий самий, як і вчора. Менеджер, Рауль і стажер Фіно – лише троє людей.

Рауль здогадався, що судячи по відсутності відповіді, менеджер безсумнівно була посеред консультації з клієнтом чи щось інше.

Іншими словами, у мене немає іншого вибору, ніж як переключитися на повну швидкість!

Перш ніж змусити вирости ще більше чергу у своїх думках, Рауль весь час піднімав голову на неї й зміцнив свою рішучість до максимума.

- Мені справді шкода, що змусив вас чекати. Ви маєте MemberCa...

Кажучи це, у той момент він поліз рукою у кошик покупця.

Раптово біля Рауля за касою ковзнула тінь.

- Клієнти, що чекають, будь ласка, проходьте на цю касу.

Що це...

Впізнавши дещо срібне, що миттєво відбилося на межі зору, Рауль зрозумів, що це не було каштанове волосся прекрасного менеджера, на яку він так надіявся. Це новий «надзвичайно обдарований» працівник на півставки, який вчора показував легендарного рангу симуляцію роботи касира, срібноволосий демон, Фіно Великий, зі своїм величним вступом.

...Та для них краще просто більше почекати! Якого він сюди прийшов?

Поки Рауль працював на касі, його руки дрижали від відчаю, коли він дивився на зовнішній вигляд цього незваного створіння. Ні, тільки не це. Але вже занадто пізно. У Фіно вже були покупці, які підійшли до каси, яку він відкрив, і Раулю також потрібно було обслужити покупців, що були поперед нього прямо зараз. Було неможливо викрасти сканер штрих-кодів у Фіно, чи зробити щось схоже, як виписувати рахунки двом покупцям одночасно.

У своєму занепокоєнні Рауль почувався так, ніби його серце розчавлювали. Він присвятивши усього себе молитві, яку промовляв до кожного бога, якого він знав і про якого зміг подумати, він продовжував сканувати товари. Ааа, будь ласка, не дозволяй, щоб трапилася якась смертельна пастка...!

Але...

З боку Рауль зміг почути такий надзвичайно світлий голос.

- Дякую, що купуєте в нас! Ви маєте MemberCard?

Що?

- Ось за ці три товари загалом 480 золотих.

Не зрозумів?

- Ви дали мені 5000 золотих.

Що ж це таке?

- Ось ваша здача – 4520 золотих. Дуже вам дякую!

Це, ЩО ЦЕ В БІСА ТАААКЕЕЕ!!!???

- О, досі тут?

- Ем, ах... Та-а-ак! Я йду!

Бувши переконаним голосом клієнтів, повністю приголомшений Рауль здивувався і повернувся до своїх почуттів... Ні, але... Чому!?

Швидко опускаючи та піднімаючи голову у поклонах у вибаченні перед покупцем, він кинув косий погляд у бік Фіно, який зараз проводжав свого клієнта. Рауль моргнув очима, а його обличчя, здавалось, казало: «Я не можу в це повірити!»

Якого біса цей проклятий хлопець раптово став здатним працювати на касі!?

- Одна... Дві речі...

Так, ніби вчорашня трагедія була просто грою. І це не зважаючи на те, що його манера використовувати сканер штрих-кодів незручна, цей стиль цілком прийнятний на даний момент, і що найважливіше – він використовує ті точні слова. Він отримує посередні оцінки як стажер за свою гарну роботу, і якщо бути чесним, у мене немає жодної істотної скарги до нього.

Але...

- Перепрошую, квитанцію, будь ласка.

У наступну мить Рауль знову захвилювався через слова покупця, які можна було почути від прилавка Фіно.

За жодних обставин Фіно не знає, як писати квитанцію. Для демонів, які не мають монетарної економіки, сама концепція квитанцій ймовірно не існує. Вчора він дотримувався основних речей, наскільки це можливо для нього, але врешті, він не намагався впоратися з таким.

Відчуття, ніби він зійшов з розуму на короткий час, запустило його мозок у турбо режим; Рауль одразу відкрив рот та сказав:

- Фіно! Я це зроблю, тому ти йди сюди заміс...

- Зрозуміло.

Проте, коли Рауль підвищив голос, Фіно вже кивнув, як і було потрібно.

- Чи не могли б ви, будь ласка, сказати мені ваше ім'я?

Біля остовпілого Рауля, Фіно дістав форму для квитанції з шухляди під своєю касою. Тоді він дістав ручку з підставки для ручок і допитував покупця спокійним голосом.

- Дякуємо вам за ваші покупки!

...Нарешті черга очікування розчинилася.

Провівши покупця легким кивком, Рауль негайно поспішив до Фіно. Він боязко дивився на його навички, поки робив ковтальні рухи.

- Але що нам робити з тою умовою?

- А, усе в порядку.

- Зрозуміло. Ну тоді, він буде включеним у накладну.

Відповідаючи, Фіно плавно рухав ручкою по квитанції.

Що це за фокус? Він навіть не вагається, і... Прокляття! Особливо дивувало те, що почерк Фіно був набагато кращим, ніж у Рауля.

Рауль тупо витріщився, а перед його касою продовжували з'являтися нові клієнти.

- О, ласкаво просимо! Я прийму ваше замовлення тут!

Відкривши одразу сусідню касу, він зчитував штрих-код, проте і досі Рауль був поставлений у глухий кут.

Як же могло вийти щось таке? Цей Фіно дивний, в цьому немає сумнівів! Чи таке можливо? Може його викрала таємнича організація і перебудувала його силою? У якогось бездоганного вояка касира? Ні... хто від цього виграє!?

...З більш ніж дрижачими руками, Рауль напівсерйозно підозрював щось такого роду.

- Дякуємо, що купуєте в нас!

- Дякуємо, що купуєте в нас! Послухай Фіно, ти!

Обоє з них закінчили своє обслуговування майже одночасно.

За мить клієнтів провели від каси, і Рауль наблизився до срібноволосого демона.

- Ти… Чому ти можеш бути касиром? Ні, скоріше, чому ти можеш виписувати квитанції!? Я ж досі не навчав тебе речам такого роду, я правий!?

- Еее... Але Рауль робив це декілька разів вчора, і це також написано у довіднику...

- Стій, написано у довіднику...?

- Я можу це пригадати.

Так перед здивованим Раулем, що туповато дивився в одну точку, Фіно продовжував говорити із виразом цілковитого спокою:

- Стандартні скарги на касі, квитанції чи використання MemberCard, читавши вголос довідник і те, що було записане у записник і... повторювавши це, поки була перевірка інвентарю, і тому, в кінцевому підсумку, це стало зрозуміло, після ночі витраченої на це.

- Секунду... ніч? Ти ж не міг бути у магазині всю ніч!?

- Ні, так і було.

Перед Раулем стояв Фіно з байдужим виглядом. Рауль мимоволі взявся за свій лоб.

- І що з цим робити? Ти ж працівник на півставки, так? Як тільки зробив свою роботу, то поспішай додому! Чи скоріше, чому ти зайшов так далеко?

Проте... Саме тоді Фіно здивовано поглянув на нього своїми великими очима.

- Ем, але... Якби мені не зробити усього цього, то у Рауля були б проблеми, так же?

Вираз обличчя Фіно намагався сказати: «Чому ти питаєш щось настільки очевидне?» Демон-блондин дивився на Рауля, і здивовано кліпав своїми світло-блакитними очима.

- Та й немає у мене чогось такого, як дім. Прибираюсь, віддаю усього себе і так далі, тому мені дозволили жити тут, або ж менеджер просто запросила мене. У мене все нормально зі сном на підлозі чи щось типу цього, і хотілося б ще краще знати магазин. Ось чому, коли мені сказали йти додому, куди мені слід було піти, так це нікуди... Ох.

- Рауль, прийшов покупець, – пробурмотівши це як тільки підняв свою голову, Фіно без вагань відкрив касу перед Раулем, який повністю втратив дар мови та досі стояв у шоці.

- Ласкаво просимо, дякуємо, що купуєте в нас!

І досі його посмішка трохи незграбна і виражає найкращі його вміння. Срібноволосий демон обережно зчитав штрих-коди товарів з кошика, які вишикувалися у лінію один за одним на його прилавку.

Якщо хтось дуже уважно придивиться, то його очі здавалось трохи запальними й легкі тіні пробігали по шкірі біля його очей. Попри це, Фіно не дозволяв зникнути своїй посмішці.

- Дякуємо за ваші покупки! Будь ласка, заходьте до нас іще!

Отак дивлячись на Фіно, Рауль щось відчув глибоко всередині своїх грудей, якесь невимовне почуття, що виривалося з нього.

Фіно. Не кажучи про твоє народження, я не знаю, чи ти вимушений до таких речей просто тому, що ти демон, чи що Спадкоємець Короля демонів. Ти хлопець з поганою поведінкою, балакучим ротом, і взагалі не маєш здорового глузду, але...

...Напевно ти дійсно чесний, старанний і хороший парубок.

Хах, знехотя засміявся Рауль над собою.

Цей азарт, коли він нарешті отримав неофіційну роботу після довгих і болючих пошуків. Перш ніж він це дізнався, він повністю забув про це. В очах Рауля, у якого розвинулося абияке відношення до роботи, постать Фіно, який продовжував старатися з усіх сил, здавалася надзвичайно променистою... Ха, ха, я такий жалюгідний. Це так думав Рауль. Мені потрібно послідувати прикладу цього хлопця...

Я повинен. Тут раптово...

Нищівний шум, що віддався ехом неподалік, силком здув враження Рауля.

- Що...

Тут в очі Рауля, який автоматично повернув своє голову, потрапила... трагедія.

Уламки кольорового скла, які були вільно розкидані між прилавками, долетіли аж до ніг Рауля. Відчутний хімічний запах зілля висів у повітрі. І переслідуючи зілля, яке вислизнуло з його власних рук, срібноволосий демон падав, втративши рівновагу... Ніби тонучи у підлозі, так падало тіло демона.

- Еее...

Покупці були ошелешені та занімілі від цієї раптової непритомності продавця, який працював на касі до цього моменту. Рауль також не зміг зрозуміти ситуацію за мить, як і слід було очікувати. Одразу, як він прийшов до тями, він захвилювався і кинувся до Фіно.

- Фіно!?

Нахилившись над Фіно, який обрушився на підлогу, Рауль спробував простягнути руку до цього маленького тіла. Рауль сильно злякався. Не може бути... Чи може він...

- Ху-у-у...

- Стій, не спи!

Фартух пофарбувався у біле від зілля, з рота Рауля вирвалося бурмотання, а біле і досі розтікалося по вузькій підлозі каси.

Ну ні, так чи інакше, у мене є припущення, щоб це могло бути... чи зачекайте.

- Ти... Не зважаючи на те, що наступного дня у тебе робота, ти легковажно не спав усю ніч! Робота до такої міри взагалі не є чимось вартим захоплення, і ти це знаєш! Справлятися зі своїм фізичним станом – також частина твоєї роботи! Ой, та прокидайся вже! Підйом! От дідько, він не може прокинутися!

- Ем, перепрошую, з цією людиною усе в порядку...?

Повернувшись до покупця, який запитав це страшенно схвильованим голосом, Рауль спробував показати натягнуту посмішку, щоб приховати ситуацію.

- А, все в нормі, з ним усе добре, абсолютно добре! Цей ідіот на середньому рівні з народження... Ем... Вибачте, я мав на увазі, міс, що ми певно налякали вас. Я піду і принесу вам нове зілля прямо зараз!

- Еее, зачекайте, – голос був напрямлений до Рауля з іншого боку, поки він намагався побігти у торговий зал, щоб дістати інше зілля.

Рауль повернув із тривогою свою голову і попереду сусідньої каси, де ставили неактивні штрих-коди, був хтось з обличчям, яке він звідкись пам'ятав.

Після короткої паузи, Раулю все стало зрозумілим. Якщо він правильно запам'ятав, це був покупець, якому Фіно вручив квитанцію нещодавно.

- Квитанція, яку я отримав, не містить у собі ціни...

...До того, на що вказував покупець, Рауль мимоволі повернув голову до срібної голови, яка зараз лежала під його ногами, і майже піддався імпульсу відправити цю голову в політ.

Такий ідіот! Великий демонічний ідіот! Ти не міг таке пропустити, чи ні? Це найважливіша частина, чи не так? Не пишучи її, квитанція сама по собі нічого не варта, ну іііі!?

- Прошу вибачення! Будь ласка, зачекайте хвилинку, гаразд? Еммм...

Поки вибачався усіма силами з клієнтом, шосте відчуття Рауля, яке має добре натренований працівник, Радар Клієнтів, знову повідомило його, що нові покупці прибувають до каси.

Тільки окинувши оком, він підтвердив своїм поверхневим поглядом: один, два... п'ять покупців очікують? Після відкриття магазину, настав другий клієнтський пік.

Він продовжував досліджувати торговий майданчик. Проте, Рауля спихнули у самі глибини такого розпачу. Його останній промінь надії, менеджер, була у самому розпалі консультації зі старою жіночкою з натуральним кучерявим волоссям у кутку магічних звукопристроїв. І ця бесіда ймовірно затягнеться... Інакше кажучи, я не можу очікувати якоїсь допомоги.

У цей момент Рауль заспокоївся.

Міцно схопивши нове зілля і повертаючись до каси, він ковзнув ногами по мокрій підлозі та також скажено наштовхнувся на перешкоди, які були колись у нього як у працівника, він нарешті, у той чи інший спосіб, опинився позаду каси й почав працювати з величною швидкістю.

- Я тут, мені страшенно шкода, що змусив вас чекати, я подбаю про вас у порядку черги! Дякуємо, що чекали так довго, з вас 360 золотих, пробачте, що потурбували вас! Так, мені дуже незручно, я вже повернувся, дозвольте мені виправити ту, еммм, квитанцію, квитанцію! Мені дуже ніяково, що змушую вас чекати, дякуємо, що купуєте в нас! А зараз, пробачте, що змусили вас чекати так довго! Одна MemberCard, і два товари в додачу...

Під час роботи з потужними хвилями клієнтів, що нахлинули на касу, Рауль кинув блискавичний погляд у напрямку своїх ніг за коротку мить.

Фіно, який тонув у тій калюжі від зілля, здавалося, гарно себе почував, і на ньому був такий безтурботний вираз, що це майже примусило Рауля розсердитися, і через якусь причину, у Фіно була дещо щаслива усмішка.

- Ласкаво просимо...(ну і схоже, на попереднє)...

...У мене виникає якесь таке відчуття, що я хочу вибухнути слізьми прямо зараз. Рауль автоматично кричав у своїх думках з усієї сили: «ХТО ПОСЛІДУЄ ПРИКЛАДУ ЦЬОГО ХЛОПЦЯ!? ХТОСЬ ТАКИЙ, ЯК ТИ, КОМУ ВАРТО ЗНИКНУТИ, А ЦЕ ЗАПЕЧАТАТИ!»

- Дякуємо, що купуєте в нас.

...Ця довга і довга битва, здавалось, продовжується вічність.

Нарешті провівши останнього покупця, Рауль, із повністю виснаженим виразом, поглянув на людину під своїми ногами.

Срібноволосого демона покривало зілля і він дихав, як безтурботний сонько. Блін, я більше не хочу від нього чути «я спричинив проблеми для тебе»...

Однак, було неможливо залишити його самого, як зараз. Перш за все, навіть при нормальних обставинах, якщо хтось упав у цьому вузькому проході, їм би не вдалося допомогти, але вони були б перешкодою.

Підходячи до кутка майже навшпиньки по уламках пляшки, які викликали хрусткі звуки, Рауль без сильного бажання став на коліна.

- Ау, прокидайся...

Рухи Рауля пригальмувалися, оскільки він почав говорити. Ненароком він почав хотіти простягнути руку до цього ніжного на вигляд обличчя.

Вії були такі довгі, що він майже остовпів, вони були таємно приховані під безладним срібним волоссям, а з-під комірця куртки виглядала струнка потилиця, що підкреслювала заворожливу сексуальну привабливість. Стоп! Підсвідомо Рауль велично струснув головою.

Дідько, у мене вже майже галюцинації. Це без сумнівів гарно виглядає, і якщо він спить як зараз, то не можна й побачити його злісних намірів, та й це не те, що він буде мені подобатися...

- Та вставай вже!

Уявляючи собі його хвилювання, він спробував насильно потрясти Фіно за його плечі. Але й так не було ознак, що він прокидається. Рауль зітхнув перед демоном, що комфортно похитувався і повертався.

...Та якщо так, то ти застудишся. Поки він дивився на одяг Фіно, який увесь був мокрим від зілля, Рауль почухав свою голову. Ну, не знаю чи дійсно демони можуть застудитися, але ми не можемо дозволити тобі працювати таким одягненим, це як мінімум.

- Блін, цьому не допомогти.

Піднявшись цокаючи язиком та розглядаючи торговий майданчик, Рауль подивився на полицю за касою. Якщо я правильно пам'ятаю, десь тут... Ах, ось воно.

Рауль дістав футболку з логотипом компанії на ній, залишок від деяких рекламних товарів, що лежали там впродовж тривалого часу, і витягнув маленьке тіло демона з калюжі від зілля.

Притуливши тіло Фіни на стінку і розв'язавши мотузки від фартуха, Рауль невинно потягнув вниз змійку куртки, яка також була пофарбована зіллям.

- Хеее...

І в цей момент...

Дещо висунулося з щілини у куртці. Біла шкіра, що складалася лише з ніжних вигинів, у цьому відношенні там знаходилися неймовірного вигляду дві тверді випуклості.

- Ммм... м'яко...

Майже одночасно із ковтком Рауля, видав Фіно своїм надзвичайно сонним голосом і моментально відкрив свої великі очі.

- ... .

- ... .

Їхні очі пересіклися в упор.

І дуже скоро...

Фіно моргнув очима через те, що він ще не налагодив свій фокус, і швидко прослідкував за поглядом Рауля до руки Рауля, яка і досі була простягнена до нього.

Після цього він машинально зиркнув униз на себе. Такий момент.

- … !!!

Струсивши руку Рауля з абсурдною силою, Фіно раптово підняв своє тіло. Поспіхом він міцно схопив краї своєї куртки. По-друге, він з'єднав вищезгадане разом і обійняв себе; Фіно дивився на Рауля, який намагався усіма силами відводити погляд.

- Р-р-роздягати мене у такому місці, т-т-т-ти що-о-о збоченець? ТИ ЩО ЗБОООЧЕНЕЦЬ!?

- Ех... ось як...

- На-авіть мій батько не бачив їх!!!

- Стій, ЩЩЩЩЩООООО!?

Він остаточно оговтався від свого зависання. Як тільки він усвідомив це дещо, він закричав:

- ТИ-И-И ДІІІІІІІІІІІІВЧНА!!!???

- І що ти кажеш? Як і потрібно було, я записала це у своєму резюме, я права!?

- Ні-і, я не дочитав його до поля статі, скоріш за все, ЩЩЩЩОООО!?

- Які у тебе таємні замисли...?

І досі міцно охоплюючи своє тіло, так ніби захищаючи себе, Фіна з презирством поглянула на Рауля.

У цих великих та прекрасних бірюзових очах дрижали слабкі сльози, Рауль був нерухомим.

...Як би це сказати, вона знову виглядає страшенно милою. Досі зніяковілий Рауль так сильно потрусив головою, що вона майже відірвалася, і тоді спробував заперечити:

- Ні-і, це не так! Я просто думав, що ти можеш застудитися через це!

- Застудитися...?

- Саме так! Оті твої мокрі речі, і змінити їх... на оці!

Схвильовано розглядаючи околиці та схопивши зі швидкістю світла футболку, яка досі там була, бо він її випустив, і Рауль простягнув її у напрямку Фіни.

Після короткої паузи...

- О, лише таке, – пробурмотала вона і несподівано настороженість зникла з її очей. Її жорстоке обличчя розслабилося, і поки срібноволоса дівчина дивилася на Рауля, вона сказала:

- Дякую тобі, Рауль.

- Та...

- Ти ж гарний хлопець, чи не так? – і солодко посміхнулася.

Невинний вираз цієї дівчини, яка прийняла футболку з рук Рауля, як би це сказати.

...Це не справедливо, чи так думав лише Рауль.