Глава 4


Обсуждение:

Авторизируйтесь, чтобы писать комментарии
voytsik
03.03.2018 00:15
Что буду дальше переводить, увидите в обновлениях скоро), до конца следующей недели что-то уже переведу
Makheshvara
02.03.2018 21:53
Что дальше планируешь переводить?
voytsik
02.03.2018 19:57
Перевод закончил, по крайней мере то, что было в английской версии. А там перевели не весь этот том, поэтому 5 глава здесь не законченная. Если кто найдет анг перевод до конца, буду благодарен за ссылку.
voytsik
15.02.2018 01:27
Если что 1 и 2 главу ещё нужно поредактировать, возможны опечатки, в 3 проверил, кажется все уже норм. Но насчёт 1 и 2 не уверен, что там все верно. На днях перепроверю.
Cheshir032012
15.02.2018 00:37
Прочитал начало. Както муторно... стоит время терять или дальше норм пойдет?
П.с. немного режет глаз типа "...з...з..." когдо есть "...зи (из)...з" (лень укр в телефоне добавлять...)
voytsik
07.02.2018 18:52
Хотя нет, займет больше времени, оказывается там еще продолжение этой главы есть, которое я не увидел.
voytsik
05.02.2018 00:52
Если кто заходит, то я выкладываю перевод 3 главы, а главу добавлю в обновление когда закончу её перевод (2-3 дня). Так что читать можно уже.
ashchogla
29.01.2018 11:23
Дякую за нову главу, сподіваюся ти продовжиш переклад і далі
Rio281
28.01.2018 00:52
Одним словом, суть ясна. Почитать светит только на анлейте. Другой разговор что я из любопытства у детей спросил, стоит ли оно того, они аниме смотрели. Услышал что дрянь редкостная, а значит нефиг и тратить время на анлейт. Появится на русском, будет шанс убедиться.
За сим откланяюсь. Спасибо за внимание.
ximik1848
27.01.2018 21:28
Друзья, давайте не будем спорить о языке перевода. Я сам русский но живу в Украине знаю как русский так и украинский языки и могу сказать точно что есть переводы книг на украинский язык более качественные чем на русский. Взять того же Гарри Поттера переводчики "Росмэн" заменяли имена персонажей, переводили имена собственные (ну не переводятся они, как и фамилии). Если на этом ресурсе будуь переводы на белорусском, постараюсь прочитать и их. Так что хватит, не надо устраивать срач по поводу языка.
voytsik
26.01.2018 22:12
На выходних выкладу вторую главу. Почти закончил.
voytsik
26.01.2018 20:19
Ну и что, что это русский сайт? Как сказали, нету в правилах такого, что бы запрещало мне выкладывать переводы на украинском. Я перед тем, как начать сюда писать, спрашивал у админов сайта, никто ничего за это мне не говорил. Не вижу тогда в этом проблемы.
voytsik
26.01.2018 17:11
Народ, для меня не важно что вы думаете читаете вы или нет, без разницы. Мне просто так удобнее переводить было, не хотите - не читайте, никто вас не заставляет. Я и в анотации, и в оглавлении книги что перевод на украинский. Так что если не понимаете, лучше не заходите. Это не имеет никакого отношения к политике или ещё чему, мне просто захотелось почитать эту книгу, но нигде не было руского перевода, от и решил перевести сам.
vzua
25.01.2018 20:06
Дякую))) Буде цiкаво.
scorpionxxx
25.01.2018 16:04
Отличненько. Спасибо.
ximik1848
25.01.2018 07:01
Интересно, спасибо переводчику. На украинском читаю свободно. В пору устраивать конкурс по знанию языка страны соседа )))
acxa2011
25.01.2018 05:42
Украинский читаю без проблем, ибо как житель Крыма учила его и в школе и в вузе) Но интересно будет ли Ру версия)
Hellcat
25.01.2018 03:50
Мда читать на украинском слишком сложно даже на англ попроще будет для меня без русского перевода это не читабельно
___nike___
25.01.2018 03:45
Сподобалось. Дуже вдячний)
couragem
25.01.2018 00:39
Простите конечно, но украинский не знаем

Отобразить дальше

Глава 4

Погода була ясною і сонячною. Я б назвав колір неба «горіховим». Ні, не через горіхи, а через прекрасний блакитний колір, як на пачці сигарет, що купує Хіґашіда. Я б купив цю марку, лише щоб дивитися на колір, та я не курю.

Я ліниво чекав перед станцією метро, якраз перед 10:00, саме вчасно. Я був у формі дівчини. Як на мене, то я б краще був на побаченні чоловіком, та цьому не можна було зарадити. На цей момент усе складно. І можливо моя ситуація залишатиметься ускладненою все моє життя.

Поруч зі мною була Акане у своїй звичній формі. Спершу вона була у режимі злої собаки, це тому, що я не міг ще перетворюватися самостійно. Проте вона одразу перетворилася на нормальну себе.

Логічно, що я протестував, але Акане відмовилася: «тому що...», і була готова розплакатися.

- Чому?

- ...Так Сакура-сан і Нацуру-сан зможуть бути на самоті.

- Що?

- Ну це тому... коли я перетворююся, то всі мої розмови вульгарні, усе мене дратує, весь світ мені винний. Я не зможу допомогти, бо сваритимуся, навіть з тобою...

- Але якщо Акане-чан не перетвориться, я можу перетворитися назад у чоловіка у будь-яку мить.

- Тоді навіть Сакура-сан захоче тебе пристрелити.

Це буде клопітно. Її не можна переконати, щоб вона залишалася у своїй формі. Я закрив голову руками.

- Якщо я перетворюся посеред мого побачення з Сакурою-сан, то це занадто жахливо уявити.

- Схоже зараз гарний час, щоб помолитися, – сказав набридливий Харакірі Тора.

- Бог можливо і прийме мою молитву, але я сумніваюся, що це хвилюватиме Регулятора.

Я глибоко шкодую, що взяв цю іграшку, але вона дуже просила вийти з моєї нудної кімнати.

- У тебе немає якогось способу подовжити перетворення, там наркотик чи щось інше?

- Як я казав тобі раніше, єдиний спосіб – отримати досвід.

- Якщо підсумувати, то у мене близько дня досвіду.

- Це просто... – він похитав своєю головою, показуючи, що це погано. Дідько!

- Просто спробуй, коли тобі це потрібно. Якщо не спрацює, то найгірше, що може статися – ти отримаєш дірку у своїй голові, – а це сказав Сеппуку Куроусагі. Акане взяла його з собою, бо він скаржився дуже шумно.

- Зрештою у тебе все вийде, якщо ти продовжиш намагатися, цього не можна передбачити. Усе як каже Харакірі Тора.

- Просто думай позитивно. Якщо щось станеться – біжи та ховайся.

Це просто сказати.

Утримувати мій мозок зосередженим на тому, щоб не перетворитися, цього може бути недостатньо. І до того ж бути зайнятим на побачені – грубо. Геть позитивні думки. Акане сутулилася і мовчала. В одній її руці був Сеппуку Куроусагі, а в іншій – Харакірі Тора. Схоже на збирача іграшок.

- Все гаразд, – я здався. – Я зустрінуся з Сакурою-сан, навіть якщо усе так.

- Пробач...

- Акане-чан, тобі потрібно десь сховатися.

- Так... – відповіла вона тихим голосом. Як тільки вона пішла, плюшеві іграшки сказали «молися про милість» і «навіть якщо ти провалися, то ти все ще зможеш з цього посміятися».

І тоді я залишився один. Сонячне світло світило, і я розглядав групи людей, що виходили зі станції. Цікаво, скільки з них були у ситуації подібної до моєї; б’юся об заклад, що ніхто. Чи назбирається багато студентів старших шкіл, що перетворилися у дівчат, коли вони прокидалися зранку? Проте у цьому натовпі можуть бути Кемпфери. Хоча це навряд, як мені казали, серед Кемпферів є схильність з’являтися біля інших. Це обов’язково повинно статися через деякий час. Врешті-решт ми з Акане були мішенню для одного ворога.

- Пробач, що змусила чекати.

Я повернувся у реальність. Попереду до мене посміхалася Сакура-сан. Вона гарно виглядала у своїй формі, коротка спідниця і короткі рукави гарно їй пасували; вона така мила.

- Перепрошую, ти не нудьгував?

Я похитав головою. Про це я можу подумати пізніше, зараз на це немає вільного часу.

- Я хвилювалася, що мені одягнути. Та я не могла запізнитися на моє перше побачення з Нацуру-сан.

Це зрозуміло. Я також гадав, що одягнути.

Сакуру-сан дивилася на те, у що я був одягнутий.

- Я бачила тебе лише у шкільній формі, ти завжди виглядаєш крутою, навіть у звичайному одягу.

Я одягнув джинси з широким поясом на тонкій сорочці. На шию я одягнув срібне кольє. Це все мої власні, чоловічі речі. У моєму домі не живуть жінки, тож і жіночих речей немає. У мене не було часу піти купити щось, тож це все, що я зміг. Сорочка була тісна на грудях, і моя задниця ледве влізла у джинси. Я позичив кольє в Акане, вона сказала, що воно потрібне.

Потрібно було спланувати одяг, щоб не було проблем, якщо я перетворюся. Шкільна форма була б дуже незвичною, щоб одягати на побачення. Так як не було можливості сказати де чи коли мені потрібно буде перетворюватися, чи що станеться з моїм одягом, коли я перетворюся. Якщо я стану голим, то буде дуже складно вислизнути в Японії. Акане потурбувалася про просторий одяг якраз для цього випадку. Ох, яка захоплива ідея на перше побачення.

- Ми можемо піти? – сказала Сакура-сан.

Я не казав «куди ми підемо?», цікаво чи вона мені це розкаже.

У неї вже були білети. Я безпечно поглянув назад і побачив Акане з плюшевою іграшкою у кожній руці, що воювала з автоматичною машиною для білетів. Їй слід би покласти Харакірі Тору, щоб отримати перевагу.

Ми пройшли через турнікет і пішли на платформу.

Акане досі боролася, щоб пройти через турнікет, і тримала дві іграшки. Їй потрібно покласти одну на підлогу. Цікаво, як я зможу затримати відправку потягу, та коли я поглянув на усмішку Сакури-сан, усім, про що я міг думати, це те що моє майбутнє щасливе. Я був би ще щасливішим, якби не був дівчиною.

- Я така щаслива...

Я поглянув на неї, який збіг.

- ... бути разом, розумієш? – її щоки зніяковіло почервоніли.

- Я з нетерпінням очікую гарно повеселитися сьогодні. Я в такому захопленні, що на побаченні з Нацурою-сан.

Я не міг цьому допомогти, але оглянувся довкола, щоб побачити як люди зреагують на двох дівчат «на побачені». Потяг, що прибував, був дуже забитим. Зачекавши, щоб потяг звільнився, ми на нього сіли. Тоді потяг був напівпорожнім, тож ми змогли отримати гарні місця.

- Куди..? – почав я з запитання.

- Якщо ти не заперечуєш, гадаю, що підемо в кіно.

Кіно, непогано звучить.

- Я з нетерпінням на це чекаю, але це звичайний показ. Хіба що він буде нецікавим.

Погоджуюся. Нещодавно я бачив декілька фільмів, Голівуда чи Студії Ґіблі[✱]Студія Ґіблі – японська анімаційна студія., вони були відео на прокат. Не те що я не люблю кінотеатри, але я дуже рідко думаю, щоб піти туди. Зовсім скоро настав час виходити з вагона. Ми пройшли декілька центральних кварталів у Токіо. Площу реконструювали й побудували новий кінотеатр.

Сакура-сан потягнула мене за руку: «Ось на цей».

Це була велика афіша «Любов Поета». Романтичний фільм, ідеально підходить для побачення. Сакура-сан придбала білети. Мені було незрозуміло, чому саме їй потрібно платити, і мабуть, вона побачила це на моєму обличчі.

- Це ж я тебе запросила, – сказала вона.

Вона передала білети жінці за оксамитовою мотузкою і ми пройшли всередину. Ми пройшли мимо входу до «Любов Поета».

Емм... що?

На дверях, до яких ми йшли, була велика вивіска «Тварини Нутрощів – Закривавлені тюремні ворота».

- Тварини Нутрощів стали фільмом! Я очікувала цього з нетерпінням, і знала, що маю привести й Нацуру-сан. Ще рано, але ходімо всередину.

Вона за руку завела мене у кінотеатр. Кімната була майже порожня. Фільм так погано рекламували, що навіть «безкоштовні» білети не могли привабити людей. Ми сіли на середину переднього ряду. Акане зайшла і сіла ближче до задніх рядів. Навіть з нею, було лише п’ять глядачів, не більше, ніж можна порахувати на одній руці.

Сакура-сан показувала мені брошурку, що вона купила. Головним хітом продаж був «Серцево-легенева реанімація для непопулярної серії Тварин Нутрощів.» Як мінімум одного з постачальників, здається, обманули, що серія повернеться.

До початку показу анонсів, було достатньо людей, і щоб їх порахувати, потрібні були обидві руки. Сюжет був хаотичний; детективна історія з Тваринами Нутрощів, що заглиблюється у період Едо, і де виймали внутрішні органи лиходіїв, щоб дізнатися правду, щось схоже на це. Але десь у середині фільму ця історія змінилася на чужого бронетанкового монстра, яким оволоділи злі душі... Якби я зрозумів, що бачу. Проте Сакура-сан так захопилася, що не відривала очей від екрана.

- Як цікаво.

Проте я зовсім не погоджувався, я щось пропустив?

На екрані бився з монстром «Бойовий Літак Тварин Нутрощів», природно, що він літав над фортецями періоду Едо і тягнув свої кишки.

- Ну... трошки.

- Так і є... Дуже мало людей розуміють усю забавність Тварин Нутрощів. Мені приємно, що Нацурі-сан подобається.

Насолода може прийти, лише коли закінчиться фільм. До кінця фільму це стало історією, де місто Едо врятували за допомогою гри у волейбол. Ворогом була група хірургів, що намагалися помістити назад кишки у відповідні їм животи. Як я можу думати, що лікарі неправі?

Обрис Сакури-сан і досі був прекрасним, навіть у тьмяно освітленій кімнаті. Проте її співпереживання чітко спрямовані на Тварин Нутрощів, і обличчя щоразу бліднуло, як тільки з’являвся скальпель хірурга.

Хтось зайшов до зали, ймовірно дехто зарано прийшов для наступного показу. На екрані хірурга змусили посмоктати ЛСД і персонажі набули психоделічних кольорів[✱]Психоделічні кольори – фантастичні, сюрреалістичні зображення, що дуже яскраві, кольорові й хаотичні., чого досягли спотворенням CGI. Мабуть, це варте білета.

Я подивився на руку, і моє серце підстрибнуло. Мій браслет світився - це сигнал, що я невдовзі перетворюся. Дуже скоро, і не потрібно навіть сарказму, щоб здивувати Сакуру-сан. Та вона ж закричить «Поліція!», як знайде біля себе чоловіка, коли увімкнуть світло.

Я поглянув назад, де сиділа Акане. Я схвильовано махнув їй головою, але вона не помітила. Вона залипла на екран. О Боже мій, вона також фанат Тварин Нутрощів; та ще й у такий час! Браслет блимав усе швидше, це вже не жарти. Як тільки я підготувався бігти, миготіння зникло. Я поспішно перевірив своє тіло – я досі дівчина. Я ще не перетворився у чоловіка.

Я заспокоївся, небезпека минула, але чому? Харакірі Тора розповідав мені, що я не володію достатнім досвідом, щоб контролювати це самостійно.

Я обперся назад на стілець і розслабився. Фільм дійшов до завершального моменту і діти закричали «Наші Герої – Тварини Нутрощів!». До цього у фільмі не було жодної дитини, навіть на секунду.

Що в цьому такого?

Після фільму ми вийшли на вулицю.

- Фільм був дійсно цікавим. Він тримав мене в напружені весь час!

Ти можеш таке казати. Сцена «спотворення худоби», де Тварини Нутрощів обмінювалися внутрішніми органами, поки кричали, без сумнівів була цікавою. Цей вигляд був достатньо тривожним, щоб я почав потіти. Скоро я потів, бо намагався розгадати таємницю того, чому я не перетворився. Якщо я не вмів це зупинити... то я не міг втратити пильність.

- Ти голодна? – натиснула Сакура-сан на свій шлунок. – Є один відомий макаронний магазинчик. Ходімо.

Над дверима італійського ресторану висіла вивіска. Я ніколи про нього не чув, тож він можливо не був мережею ресторанів. Хоч зараз був обідній час, але було мало покупців, тому ми змогли сісти одразу. Офіціант приймав у нас замовлення, і Сакура-сан обрала шіїтаке[✱]Шіїтаке – вид їстівних грибів, поширена страва у Японії. і спагеті з ікрою тріски. Я обрав суп з макаронів.

Акане зайшла сюди та теж замовила. У неї все ще були плюшеві іграшки. Офіціант дивно на неї подивився, але нічого не сказав.

- Було весело, – сказала Сакура-сан, – бути на побаченні з Нацуру-сан – це як мрія стала правдою. Я ніколи так...

Вона поглянула вниз і почервоніла. Очевидно вона не мала якогось досвіду побачень також. Здавалося, ми обоє зараз... якщо це можна назвати побаченням. Прийшло наше замовлення і ми їли певний час мовчки.

Я закінчив першим.

- Думаю... що... – вона зупинилася і взяла ще один шматок, – Нацуру-сан... цікавлять чоловіки...?

Я відмовився від цього, повільно похитавши головою, врешті-решт я не гей.

- Справді? Я рада... – вона точно розслабилася, – з першого разу, як я побачила Нацуру-сан... Той перший раз я ніколи не забуду. А вчора вночі я мріяла що...

Навіть не поглянувши на мене, вона чітко сказала: «Ти продовжиш зі мною зустрічатися?»

Моє обличчя переклинило як у логотипа Toei Animation[✱]Toei Animation – на логотипі цієї японської студії усміхнений кіт.. Нарешті це настало; я отримав освідчення у коханні від Сакури-сан. Чи є хтось більш щасливий у світі? Проте, чому мені потрібно було його отримати, коли я жінка?

Я подивився на Сакуру-сан, вона була у нерухомому очікуванні. Вона була ніби бар’єром, що оточував стіл і заблоковував усі звуки з інших столів. Що я повинен робити?

Ну для початку, це мій перший раз, коли мені освідчується жінка. Я думав, що це буде як в іграх чи романах. Знаєте, під деревом дівчина каже: «Мені подобається Нацура-сан», і я відповідаю: «Ти мені теж подобаєшся». Я думав, що освідчення у реальному житті буде трохи інше.

По правді кажучи, коли мені освідчилися, то моє обличчя страшенно поблідло, я не міг чітко думати, і мої очі завмерли, дивлячись прямо вперед.

Коли вона це сказала, я був у формі жінки. Мене цікавлять гетеросексуальні стосунки з нею. А чи ці не називають «юрі» або «лесбійськими» стосунками? Підійдуть обидва слова. А важливіше цього було те, що Сакура-сан була повністю червонюча. Вона очікувала на відповідь. Усе в моїх руках.

- Так от... – я приглушив голос, наскільки зміг, – я... чому?

Коли Сакура-сан відповідала, її обличчя було досі опущене: «Нацуру-сан сильна, мовчазна, крута і її голос низький та хрипкий... Я жадала такої людини так довго, що мені аж болить.»

«Мовчазна» – це просто, що я не подавав голосу. Навіть якщо я перетворюся назад у чоловіка, голос залишатиметься таким самим.

- Пробач, серед дівчат це може бути дивним, але мені подобаються усі якості Нацури-сан.

А зараз що? Вона запросила мене на це побачення. Вона освідчилася, якби я був чоловіком, то дав би пряму відповідь. Та саме зараз я не чоловік. Відповідь – або «так», або «ні»; це нагадує клітинки для галочки на старих анкетних листах, якщо не вважати, що зараз усна відповідь. Може бути лише так чи ні.

Я хочу отримати зізнання, коли я чоловік, тоді відповіддю мусить неодмінно бути «так». Я зовсім не знав, коли повернуся до свого справжнього тіла, та за своїми відчуттями – я ще чоловік. Я дихав глибоко і повільно. Два варіанти, що я оберу? Насправді був і третій: «...Пробач, я на хвилинку». Я встав і пішов у вбиральню. Потрібно трохи часу, щоб усе обдумати та очистити розум.

Краєм ока я зміг побачив, що ще одна людина прямувала до вбиральні. Я проігнорував її й майже зайшов до чоловічої кімнати. Я повернув у напрямку до червоного сигналу[✱]У японських туалетах зазвичай використовують червоні сигнали для жінок, і сині для чоловіків..

Всередині жіночої вбиральні був гарний умивальник. Кімната здавалася незвично чистою і бездоганною, коли її порівнювати з типовим чоловічим туалетом. Це була чужа для мене територія. Хоча я ще не бачив тут чоловічої кімнати, вона також може бути чистою, але ця відчувалася зовсім іншим світом.

Двері повільно відчинилися і всередину зайшла Акане з плюшевою іграшкою у кожній руці.

- Акане-чан... – почав я без прелюдій. – Вона освідчилася, що мені робити???

- Ха-ха-ха, такий недолугий. Агов Нацуру, я розповім, що ти можеш робити, – а це відповіла плюшева іграшка у її лівій руці.

Сеппуку Куроусагі так весело. Гадаю, це потрібно кожному.

- Типу що, більш позитивно думати?

- О, такі чудові заспокійливі слова! Вони допомогли?

Все безнадійно, потрібно ігнорувати цього зайця і спитати в Акане.

- Чи ти не думаєш, що в цій ситуації краще дати їй ствердну відповідь?

- Щодо цього... можливо... думаю так? – надійшла не дуже впевнена відповідь Акане.

- «Так» найбільше підходить?

- Ну «ні» зробить декого дуже сумним...

Це така жіноча відповідь, але чоловік почувається так само. Так важко, коли любов відкидають. Проте я хочу відповісти так, щоб вирішити усі проблеми. А що найважливіше – я не хочу ранити Сакуру-сан, хоч і для цього мені буде потрібно зустрічатися з нею в образі жінки. Можливо вона ніколи не стане такою приязною зі мною, чоловіком... Кожен з нас є комахою, і одна з них близька, щоб бути роздавленою.

- Немає такого поняття, як ідеальне рішення, ха-ха-ХА! – сказав Харакірі Тора. – Щоб отримати, ти зобов’язаний пожертвувати. Щоб отримати таку прекрасну дівчину, це що висока ціна?

Легко тобі сказати. Щоб мені читала настанови плюшева іграшка; та ж іграшка, що перетворила мене в дівчину.

- Яка гарна відповідь.

- Що?

- Я перетворюся у чоловіка і скажу їй, що жінка Нацуру пішла вперед... – на цей момент це здавалося чудовим рішенням. Але я схопив Харакірі Тору за голову і сказав: «Це тому, що я можу ранити Сакуру-сан, така неприродна ситуація зачіпає мене».

- У тебе немає якогось іншого вибору?

Я був таким злим на цю іграшку, цього самовпевненого типа.

- Все добре... – я сполоснув своє обличчя у раковині, – ходімо назад на місця.

- Ти не... відповіси їй...? – запитала Акане.

- Ні, я просто відкладу трохи на потім, постараюся як зможу.

Зараз потрібно зволікати. Я також нерішучий, тож і не дивно, що я не популярний у дівчат. Я вийшов з туалету і там було навіть менше покупців, ніж коли я зайшов. Сакура-сан вже більше не була за нашим столом, а замість неї...

- Ласкаво просимо назад. Ти достатньо чекав.

Президент студради, Шизуку, холоднокровно посміхалася.

Я заплутався, я ж ходив лише на мить, чи це не той стіл. Та ні, де я нещодавно сидів з Сакурою-сан, там вже була Шизуку.

- Будь ласка, присядь. Поговорімо.

Всі макаронні страви зникли, і залишилися лише склянки з водою. Я сів.

- Схоже ти вже закінчив, сподобалася їжа?

Волосся в Шизуку було чорним, але воно відбивало якимось блиском. Перед нею на столі була плюшева іграшка. Це що, Тварина Нутрощів?

- У мене є певні справи з тобою, містер Нацуру Сено.

Мене знову вразили, як вона змогла впізнати мене, поки я в образі дівчини? Її очі блискотіли та мерехтіли, очевидно вона розгледіла мою справжню натуру.

- Не дивуйся ти так. Я знала, ким ти був і що робив від самого початку. Я слідкувала за тобою.

Я відчував, що моє волосся дибом стало, скільки вона насправді знає? Вона повільно закотила свій рукав на правій руці. Я побачив такий браслет, що і в мене, тільки він світився червоним.

- Я також Кемпфер, твій ворог.

Моє тіло рухалося якось підсвідомо. Я відпихнув свого стільця і перевернувся на живіт на підлозі. Кемпфер всередині мене зреагував автоматично.

- Не будь поспішним, – сказала вона. Я застиг на середині кроку.

- Я тут не для того, щоб битися, лише за необхідності. Це було б простіше у кіно.

- Ти йшла за мною...?

- Тобі слід подякувати мені. Ти б вже повернувся до свого справжнього обличчя, якби я там не була.

Мабуть, я був безтурботним. Вона була там і я зовсім цього не помітив. Друзі дитинства називали мене забудькуватим. Вона жестом вказала мені сісти, що я і зробив.

- Приєднуйся до нас, – сказала вона до Акане, що опинилася позаду мене.

Я згадував нещодавню зустріч у клубній кімнаті гуртка фільмів, тут може бути трохи більше крові.

- Я змусила Каеде піти, оскільки не думаю, що вона зрозуміє нашу розмову.

- Авторитетний президент студради...

- Мені краще просто «Шизуку».

Я не вагаючись змінив тон розмови: «Шизуку-чан, ти проти нас?»

- Як я казала, я ворожий Кемпфер. Як ти й можеш сказати по моєму червоному браслету.

- Хто напав на нас у бібліотеці?

- Це була я.

Як тільки вона це сказала, я відчув сильне бажання крові праворуч мене. Тіло Акане змінилося миттєво, і тут вже була злюча жінка-собака. Моє перетворення забирало час, ну а це було швидше, ніж кліпання очима.

- Ідіот, ти що намагаєшся мені заважати? Якщо я хочу битися, я можу і тебе за компанію тут поховати.

Акане струснула правою рукою, і в ній з’явився пістолет.

- Як ти думаєш, мізки у цій дурнуватій башці такі ж червоні, як і її браслет? Я розповім тобі це за мить.

І вона відвела назад запобіжник на своєму пістолеті.

Слова «тормозити» немає у словнику Акане. Навіть у ресторані вона не буде стримуватися. Вона приховувала в собі глибоку образу стосовно випадку у бібліотеці.

Здавалося, що Шизуку це не турбує: «Така несамовита людина кидає бруд на Кемпферів.»

- А ну скажи це ще раз...

Під столом щось заблистіло.

Це був великий кинджал чи кортик. Кинджал, закріплений на ланцюгу, націлювався на живіт Акане.

- Мій меч, чи твій пістолет, котрий з них ти думаєш швидший?

Шизуку поглянула на мене. Інший кинджал націлювався на мене певний час.

- Нацуру-сан тут зайвий.

Оскільки було очевидно, що я не хочу битися, я був їй вдячним, що вона прибрала свій меч. Принаймні на це я надіявся. Тим не менш вона тримала кинджал націленим на мене і почала говорити.

- Я хотіла поспілкуватися. Це виглядає гарним місцем, щоб уникнути битви.

- Ти можеш зустріти нас будь-коли у школі, – до слів Акане домішувалися нотки ненависті.

- За правилами зустрічі тобі треба перетворитися. Вже троє людей зі школи, хто спостерігав за тобою, і досі шукає тебе.

Я відповів: «Але ж президент не перетворилася».

- Ні, перетворилася, – відповіла вона і підняла своє довге волосся. Нижній його бік виглядав схожим на рідке срібло, що постійно змінювалося.

- Перетворення проходять дуже великою кількістю різних варіацій. Зміни статі, зміни характеру, чи витончені зміни, як у мене.

Хоча я нічого про це не знав, але вона говорила так, що звучало дуже природно.

- Кемпфери схильні збиратися у певній області... можливо ти це знаєш. Отже не слід так дивуватися, що я з’явилася до тебе.

- На нас раптово вчора напали. Мені здається, що бути здивованим – це нормально.

- Пройшло вже два роки з того часу, як я стала Кемпфером. Не виказуй, що це несподіванка.

От так новини. У цій галузі вона набагато освіченіша за мене, звичайно як саме, я не дізнаюся.

Акане нудьгувала: «Давай до головного, я тільки прийшла сюди, як це вже нестерпно.»

- У мене також є інші завдання.

- Тож кажи швидше. До моїх вух приходить стільки лайна, що мої очні яблука починають гнити.

- Як поширено серед людей, вони такі необтесані, – різким крикливим голосом сказала плюшева іграшка на столі перед Шизуку.

Канден Яманеко, що належав Шизуку, був риссю убитим електричним струмом, очевидно його вдарила блискавка. Волосся було зібране в окремі гострі пучки й звісно ж були виставлені на показ кишки у стилі серії.

- Нечемність, яку ти робиш Шизуку-сама, дивує мене. Ти повинна швидко покінчити з ними своїми мечами.

- Тільки послухай, не зважаючи на голос Нана Мізукі[✱]Нана Мізукі – популярна японська сейю., мені в горлі стоять такі гидотні слова, – сказав Сеппуку Куроусагі з руки Акане.

Якщо подумати, чорний кролик звучав як Тамура Юкарі[✱]Тамура Юкарі – популярна японська сейю і поп співачка., тільки її версія гостра на язик.

- Охо-хо! Який нешанобливий стиль мови. Так Шизуку-сама має справи з брудними ротами.

- Зазвичай плюшеві іграшки з недоліками викидають в печі для спалювання сміття.

- Якщо не маєш конструктивної пропозиції, то мовчи, – Шизуку швидко схопила Канден Яманеко за шию, а я повернувся трохи назад.

- Пробач, цей грубий балакучий кіт – подарунок Каеде.

- Цікаво... усі плюшеві іграшки від Сакури-сан є посланниками Регулятора?

- Повернімося до нашої розмови, – без зайвих зусиль Шизуку ухилилася від мого питання.

- Тема розмови – це те, що ми Кемпфери, – повільно почала президент.

- Кемпфери існують для битв, і без різниці як почувається кожен з них. Поділені на дві групи, вони утворюють союзників та ворогів. Я не знаю, чому ми б’ємося, а ви?

Я похитав головою. Харакірі Тора ніколи не розповідав мені, хоча я і запитував його декілька разів.

- Я також не знаю.

Шизуку сильно стиснула пальцями голову Канден Яманеко і сказала: «Навіть якщо я питала цю іграшку трішки «приємніше», вона ніколи не відповідала.»

- Як і Шизуку-сама, я не знаю чому, – сказала плюшева іграшка.

- Ми ж уже Кемпфери, чи має це якесь значення? – різко струснула головою Акане.

- Так за що ж ми боремося?

- Навіщо це розуміти? Схопила пістолет, знайшла ворога, вистрелила, кінець історії.

Її агресивні принципи лякали. Конфлікти у кожному кутку світу точно починаються через людей, що схожі на неї. Її справжня форма така слабкодуха, а ця зовсім інша.

- Отакі прості в мене причини, а що у тебе?

Це питання адресоване мені. Я трохи подумав. Чому я бився, не зважаючи на те, що мені не розповіли причини? Я не зміг придумати причину, щоб продовжувати. Шизуку змусила мене обдумати варіанти для себе.

- Просто трохи схожі на твої – я не знаю, чому б’юся, – я також штурхнув рись, та не так сильно.

- «Дають неймовірну силу, коли б’єшся як Кемпфер!» Я не така тупа, щоб повірити цьому. Регулятор повинний знати причину.

- Та-ак... яка ж причина?

- Важливо дізнатися, чому існують Кемпфери й чому ми повинні битися. Як президент студради я розберуся цим питанням.

Як і очікувалося від Шизуку, її пристрасть до правди Кемпферів навіть сильніша, ніж я думав. Битися без причини – це безглуздо і навіть гірше, ніж бути римським гладіатором. Врешті, коли вони були роздягнуті і їм давали меч, то вони знали, що це для розваги. Принаймні це причина, яку вони могли розуміти.

- Впродовж останніх двох років ти знаходила інших Кемпферів?

- Багато противників, які завжди зникали.

Це була відверта відповідь, але щось в ній відчувалося дивним.

- Якщо я продовжу битися, гадаю зможу знайти причину. Якщо я продовжу вигравати – потраплю під нагляд Регулятора. І колись станеться, що я все зрозумію.

- ... .

Коли Шизуку говорила, її обличчя нагадувало мені філософа. Також у президента студради була якась постійна журба. Це справляло враження, що вона набагато старша, ніж її вік у старшій школі. Це була одна з причин, чому її поважали старші хлопці та мазохісти. Ну, але не мене, я присвятив себе Сакурі-сан.

Раптово вона посміхнулася: «Так вирішімо, де битися».

Я здивувався.

- Просто назви місце, і підемо туди, – захіхікала Акане.

- Зачекайте на хвилину, – сказав я. – Саме ж зараз ми говорили, що немає причини битися.

- Я просто сказала, що продовжу битися. Тобі що, не подобається цей виклик?

- Акане, та і я лише нещодавно став Кемпфером, ми досі аматори. І ми здатні кинути тобі виклик?

- Це я проти тебе та Акане-сан. Це достатній виклик для мене.

- Все в порядку, це не перешкода, якщо вона хоче, то отримає це. Не скигли Нацуру.

Зла дівчина була щасливою, навіть якщо її можуть убити. А мені це не по душі. Президент же просто хоче вразити Регулятора. А я просто хочу відкопати причину, що стоїть за Кемпферами, і це ж буде складно зробити, якщо я мертвий.

- Ти не хочеш битися?

- Ну...

- А як же Каеде? Вона зараз у безпеці під моїм наглядом.

Сакуру-сан викрали???!! Президент забрала жінку, з ким я був на побаченні декілька хвилин тому?

- Дівчина, якої ти прагнеш, ніколи не повернеться додому, якщо ти не погодишся, – Шизуку не виказувала й крихти жалю.

- Президент студради.... викрадач людей?

- Це ти перегнув, але так.

- Чи ви з Сакурою-сан не друзі?

- Так плюшеві тварини також є її важливими друзями, і моя голова досі болить там, куди вона мене тикала.

Що ж, це не виглядає так вже й боляче.

- Я це зробила тому, що думала, що інакше ти не будеш битися зі мною. Я відпущу її після нашої битви. Не хвилюйся за це, це буде тривати до тих пір, поки ти не відступиш, – Шизуку вже була готова.

- А місце й час...? – мусив я підіграти.

- Через два дні. Місце можеш назвати ти.

- Ну тоді... неподалік є звідси парк, це буде чудово.

- У твоїх планах привести Каеде туди на своє наступне побачення?

- Через те, що це великий парк, все буде добре, навіть якщо ми будемо шуміти.

- Для шанованого студента добре бути уважним до суспільства, – встала вона. Навіть її випадкові жести були витончені.

- Через два дні від цього часу, я з нетерпінням чекатиму. Рахунок за твою їжу вже оплачений, – і спокійно пішла.

Коли вона розвернулася Акане про себе сплюнула: «Побачимось, міс Всезнайка!»

Побачення, чи якщо бути точніше, катастрофічне побачення закінчилося. Я пішов додому з Акане, і звичайно ж обидві іграшки нутрощів. Плюшеві іграшки прискіпувалися до мене навіть більше, ніж це робила Шизуку.

- От обурлива жінка.

- Ти повинен вибачитися. Встань на коліна і благай.

Чому вибачатися?

Шизуку хоче битися; вибачення не мають жодного значення. Їй би просто обізвати мене боягузом і битися щоб там не було. З нашим обмеженим бойовим досвідом дуже мала ймовірність, що ми виживемо.

- Малоймовірно, – я мимоволі відповів уголос. Чесно кажучи, у нас й шансу немає.

- Хай там що, та я не хочу, щоб вона виграла, – голос в Акане був приглушений.

По дорозі назад ми купили пачку Glico Pocky. Вона схопила її й тримала у роті так, як сигарету. Здається й це не заспокоювало її.

- Так, і ми не зможемо врятувати Сакуру-сан доки не виграємо.

- Б’юся об заклад, ми можемо виграти, розслабся.

- Потрібний план, якщо ми збираємося виграти.

- Хех. Просто утримуй її руки зайнятими.

Не впевнений як це допоможе. Шизуку дала нам часу до післязавтра, це як період відстрочення. Нам потрібно використати цей час для кращих планів.

- Акане...

- Так?

- Зброя президента студради, як вона працює?

- Два кортики й ланцюг між ними, отак вона може швидко повертати їх назад.

- Є якесь слабке місце?

- Потягнеш один і інше лезо повертається до неї, навіть коли вони поза полем зору.

- Але якщо вони не в її руках, то вона не зможе користуватися ними у близькому бою, правильно кажу?

- Швидкість, з якою ті леза поверталися до неї у бібліотеці, була неймовірною. Шизуку швидка.

- Сука... - я гарчав, катався по підлозі, бо знав, що приречений, щоб мене проштрикнула Шизуку в битві. Мати й батько, шкода, але життя вашого сина буде неочікувано коротким.

- Послухай, подумай про це. Хто каже, що ми будемо нападати спереду? – запитала Акане. – Якщо ти нападеш спереду, то відволікай її, і я зможу напасти зі спини.

А це може й спрацювати.

- Вона має два клинки. Утримувати обоє з них зайнятими – це не просто.

Без очей на потилиці, це спрацює.

- Просто нападай, не думай. У тебе не буде часу, щоб думати.

Діяти бездумно, це так як працюють пірамідальні схеми[✱]Пірамідальна схема – бізнес модель, що заснована на обіцянках грошових виплат шляхом зростання учасників схеми. Через те, що кількість членів зростає по законам геометричної прогресії, невдовзі залучення новачків стане неможливим і тому більшість членів не зможуть отримати прибуток.. Я продовжував молотити руками та ногами. Я досі дівчина, саме зараз не так важливо, як я катався, моя спідниця щільно облягала колготки. Моторошно, дратує, роблю ставки, що їх придумав чоловік.

- У мене є ідея, – почав говорити Харакірі Тора.

- Чудово, тож у плюшевої іграшки є ідея.

- Нацуру-сан б’ється лише, щоб врятувати Каеде-сан.

- Так...

- Цікаво, де її утримують.

- Зовсім не знаю. Звірся з Tonma[✱]Legend of Hero Tonma – гра про героя, що шукає викрадену принцесу. http://en.wikipedia.org/wiki/Legend_of_Hero_Tonma, я впевнений президент професіонал у ній.

- Тоді нам потрібно допомогти цьому ідіоту шукати.

- Якщо ми знайдемо, то зможемо протистояти Шизуку.

- Президент не буде там постійно, це було б безглуздо, лише Каеде-сан. Залишіть це на мене, я був у заручниках десять тисяч років тому.

Сеппуку Куроусагі заричав зі сміхом: «От лошара, так нічого і не навчився, не навчився.»

- Я не хочу постійно битися! Бісові іграшки!

- Я ніколи не казав, щоб битися весь час. Бути розумним – не означає бути боягузом.

У цьому був сенс і я був дурним, тож вирішив помовчати. Ця ідея була набагато краща, ніж намагатися відволікати Шизуку з переднього фронту. Скоріш за все це допоможе Сакурі-сан. Будь-яка причина уникнути битви з мечами була гарною для мене. Ми будемо діяти вже завтра, а не післязавтра. Сподіваюсь, Шизуку не буде дуже пильно дивитися за часом.

- Тоді все гаразд, де ми почнемо шукати Сакуру-сан?

Харакірі Тора встав у позу і сказав: «Ну, щоб знайти людину, використовуй людську винахідливість».

- Як розгадати загадку справжнього секретного місця утримання? Президент же дуже секретна, правильно? Роблю ставки, що навіть вдома вона не розповідала батьками хоч щось.

Шизуку була такою секретною, що була таємниця, якою захоплювалися і намагалася вирішити чоловічі клуби у школі. Це – визначити її ріст, вагу і її три розміри. І навіть коли хлопці наближалися до неї, щоб спитати, то половину з них відкидали такою відповіддю: «Показуй повагу насамперед до себе, а вже потім виявляй інтерес до інших». Ніякої інформації від неї не було. Навіть у шкільній газеті була колонка присвячена візуальним вимірам і здогадками стосовно її характеристик.

- Гарний план, що скажеш? – Сеппуку Куроусагі погоджувався з Харакірі Торою, ось яка співпраця серед плюшевих іграшок.

- Якось впораємося. Спостерігай за Шизуку і дивися, що вона робить.

- Може навіть знайдеш якесь слабке місце у президента.

- Для нас іграшок, це ще нічого, якщо ми ненаполегливі, це більше впливає на вас, людей.

- Подивімось, чи ти гориш, – пошукавши деякий час у своїй кишені, я витягнув запальничку, яку я клав туди раніше.

- Зачекай секунду, – неочікувано сказала Акане.

- Ідея Харакіри Тори може спрацювати.

- Що в тебе подають випити?

Хоча всім, що вона споживала, були лише Pocky.

- У мене щойно з’явилася ідея, – вираз обличчя Акане нагадував мафіозі, який прямо зараз придумав чудовий спосіб збільшити свій прибуток.