Глава 3


Обсуждение:

Авторизируйтесь, чтобы писать комментарии
voytsik
03.03.2018 00:15
Что буду дальше переводить, увидите в обновлениях скоро), до конца следующей недели что-то уже переведу
Makheshvara
02.03.2018 21:53
Что дальше планируешь переводить?
voytsik
02.03.2018 19:57
Перевод закончил, по крайней мере то, что было в английской версии. А там перевели не весь этот том, поэтому 5 глава здесь не законченная. Если кто найдет анг перевод до конца, буду благодарен за ссылку.
voytsik
15.02.2018 01:27
Если что 1 и 2 главу ещё нужно поредактировать, возможны опечатки, в 3 проверил, кажется все уже норм. Но насчёт 1 и 2 не уверен, что там все верно. На днях перепроверю.
Cheshir032012
15.02.2018 00:37
Прочитал начало. Както муторно... стоит время терять или дальше норм пойдет?
П.с. немного режет глаз типа "...з...з..." когдо есть "...зи (из)...з" (лень укр в телефоне добавлять...)
voytsik
07.02.2018 18:52
Хотя нет, займет больше времени, оказывается там еще продолжение этой главы есть, которое я не увидел.
voytsik
05.02.2018 00:52
Если кто заходит, то я выкладываю перевод 3 главы, а главу добавлю в обновление когда закончу её перевод (2-3 дня). Так что читать можно уже.
ashchogla
29.01.2018 11:23
Дякую за нову главу, сподіваюся ти продовжиш переклад і далі
Rio281
28.01.2018 00:52
Одним словом, суть ясна. Почитать светит только на анлейте. Другой разговор что я из любопытства у детей спросил, стоит ли оно того, они аниме смотрели. Услышал что дрянь редкостная, а значит нефиг и тратить время на анлейт. Появится на русском, будет шанс убедиться.
За сим откланяюсь. Спасибо за внимание.
ximik1848
27.01.2018 21:28
Друзья, давайте не будем спорить о языке перевода. Я сам русский но живу в Украине знаю как русский так и украинский языки и могу сказать точно что есть переводы книг на украинский язык более качественные чем на русский. Взять того же Гарри Поттера переводчики "Росмэн" заменяли имена персонажей, переводили имена собственные (ну не переводятся они, как и фамилии). Если на этом ресурсе будуь переводы на белорусском, постараюсь прочитать и их. Так что хватит, не надо устраивать срач по поводу языка.
voytsik
26.01.2018 22:12
На выходних выкладу вторую главу. Почти закончил.
voytsik
26.01.2018 20:19
Ну и что, что это русский сайт? Как сказали, нету в правилах такого, что бы запрещало мне выкладывать переводы на украинском. Я перед тем, как начать сюда писать, спрашивал у админов сайта, никто ничего за это мне не говорил. Не вижу тогда в этом проблемы.
voytsik
26.01.2018 17:11
Народ, для меня не важно что вы думаете читаете вы или нет, без разницы. Мне просто так удобнее переводить было, не хотите - не читайте, никто вас не заставляет. Я и в анотации, и в оглавлении книги что перевод на украинский. Так что если не понимаете, лучше не заходите. Это не имеет никакого отношения к политике или ещё чему, мне просто захотелось почитать эту книгу, но нигде не было руского перевода, от и решил перевести сам.
vzua
25.01.2018 20:06
Дякую))) Буде цiкаво.
scorpionxxx
25.01.2018 16:04
Отличненько. Спасибо.
ximik1848
25.01.2018 07:01
Интересно, спасибо переводчику. На украинском читаю свободно. В пору устраивать конкурс по знанию языка страны соседа )))
acxa2011
25.01.2018 05:42
Украинский читаю без проблем, ибо как житель Крыма учила его и в школе и в вузе) Но интересно будет ли Ру версия)
Hellcat
25.01.2018 03:50
Мда читать на украинском слишком сложно даже на англ попроще будет для меня без русского перевода это не читабельно
___nike___
25.01.2018 03:45
Сподобалось. Дуже вдячний)
couragem
25.01.2018 00:39
Простите конечно, но украинский не знаем

Отобразить дальше

Глава 3

Секретний сад

Я відніс Сакуру-сан до шкільного медпункту. Прохід до жіночої частини був запечатаний «без дозволу чоловіки не можуть увійти на жіночу сторону», але так як зараз я був жінкою, то його відкрили для мене.

Я ніс зомлівшу Сакуру-сан, і почувався трохи невпевненим у такій ситуації. Тоді як Акане пішла, сміючись від душі. Дідько, я дістануся до тебе. Якщо я дурна гарбузна голова, то в тебе капустяна голова.

Тим не менше, тіло Сакури-сан було легким і м’яким, і моє серце швидко билося через це. Я торкався тіла дівчини, якою я так захоплювався, якби я помер зараз, то помер би щасливим.

Відповідальною особою за медпункт у жіночій частині був чоловік з надзвичайно довгим волоссям. Його голос звучав як у футбольного коментатора. Він вказав на ліжко, сказав: «Поклади її туди». І навіть не підняв очей з паперів, що він читав. Що доброго у медпункті без медсестри?

Поки я чекав трохи після того, як покинув лазарет, я не перетворювався в чоловіка. Акане казала, що час потрібний для першого зворотного перетворення зовсім випадковий, але ж що робити зараз.

Я міг сховатися у темному місці під сходами на першому поверсі(чи не там курять погані дівчата?).

Поки я був жінкою у жіночій частині, було дивним не бути в класі. Поки мене не рахують «порушником порядку», наприклад коли б я був хлопцем. Але я все одно не міг просто відвідати заняття. Передусім для мене не знайдеться місця. І я не міг втекти зі школи без попередження поліції, не потрапивши в ще гірші проблеми.

Тому вирішив, оскільки я вже тут, то чому б не дослідити крадькома жіночу частину. Я не міг дивитися так хитро без того, щоб не привернути до себе увагу.

Тому удав, що я студентка Академії «Залізна зірка» і піднявся по сходах.

Зараз у мене був час, щоб оглянути все довкола, частина для дівчат-студенток академії була досить милою. Не зважаючи на те, що будівля має суворий стиль, інтер’єр був бездоганним та чистим. Прийшовши зі сторони хлопців різниця була величезною, бо наша здавалася недбалою. У цього місця був принадливий запах. Якщо сказати, що мені не було цікаво все оглянути, то це було б брехнею. З цим почуттям, яке перехоплювало подих, могла змагатися лише радість малого хлопчика-учня, що підглядав у жіночу ванну.

Мене все ще не знайшов шкільний персонал. Я навіть мав підготовлене таке вибачення: «Я біжу за дорученням вчителя», хоч я його і не використовував раніше. Поки я ходив, то вже набрався достатньо сміливості, щоб ходити з дуже пихатим виглядом.

У мій бік йшла самотня дівчина. У неї було довге волосся, що давало їй невинний вигляд. Я пришвидшив свої кроки, поки ми не зблизилися. Вона зі мною розминулася, бо дивилася вниз. На ній була шкільна форма з ознаками морського стилю. Та це вбрання не погоджувалося з позначками на її комірці, що вказували на неї, як на студентку першокурсницю. Вона зобов’язана бути невинною.

Ми проминули один одного, і я почав відчувати себе вільно. Як я почув бурмотіння: «Вона така крута». Крута?

- Мені шкода, – окликнула вона мене. – Ви семпай?

Мій зовнішній вигляд був старший, ніж у неї, тому я мовчки кивнув.

- Як мені дістатися до кімнати Студентської ради? Я повинна передати дещо, та не знаю дороги...

Ха, ха. Загубилася в університеті? Це можна очікувати. Це школа може бути невеликою, але коли подумаєш, що тобі потрібно прямо – в результаті опинишся у глухому куті. Це схоже на перебування у густих лісах, де немає можливості побачити свій шлях. Врешті-решт ця школа була збудована як прибудова до прибудови.

А щодо кімнати Студентської ради, то вона не в цій будівлі, вона ближче до бібліотеки.

Коли я думав над поясненням, то зрозумів, що у мене досі чоловічий голос, тож вказав пальцем мовчки.

- ... – дівчина була спантеличена.

- Добре, хм... – що ж, я вирішив сказати хоч щось, – он там, – і вказав своїм пальцем на вікно, що було недалеко від мене.

- Так що..? – спитала вона боязко. – Чи не могли б ви мене привести?

- ... – що за біль.

Звичайно ж я знав, як дістатися до бібліотеки, я просто прийшов звідти. Я зайшов на жіночу сторону, хоча не дівчина. Що станеться, якщо я перетворюся у хлопця поки проводитиму її? Це здається моєю долею чи моїм кінцем. Фінал...

- Навіть якщо ти просиш... – відповів я, упс, використав свій природній голос. Я розмовляю дуже голосно.

Довговолоса дівчина виглядала розчаровано, але одразу взяла себе в руки.

- Я хочу, щоб семпай показав мені куди йти.

І чому все так?

- Я просто переношу дещо, і не знаю потрібного шляху в Академії «Залізна зірка», та я б хотіла знати більше, семпай!

Мене затопили деталями.

Добре, я здається знаю потрібний шлях. Я хлопець з другого класу і хтось просто намагався вбити мене у бібліотеці. Серед всіх студентів чоловічої частини, окрім Хіґашіди, я був найбільше обізнаним про жіночу сторону. Хіґашіда знає більше, але його не кликали.

Я поглянув на браслет щоб побачити, чи були якісь ознаки його світіння, він поки добре виглядав.

Тому знизав плечима і подав їй знак, щоб йшла за мною.

Дівчина бадьоро послідувала за мною трохи позаду. Ми вийшли з будинку у внутрішнє подвір’я.

- Другий клас, так? – раптом почала вона розмову.

Я не міг їй заперечити, бо на моєму комірці була гарно помітна емблема.

- Я така рада, що мене помітила у школі така супер крута семпай!

Це змусило мене добре почуватися, та ще й мене так похвалили. І в додаток до цього, це мій перший раз, коли мене назвали «семпай».

- Будь ласка, скажи своє ім’я.

Що я повинен сказати... Ім’я Нацуру Сено – це моє чоловіче ім’я, і не підходить для жінки. А для початку, я хлопець, кому не слід бути у жіночій частині. У мене не було можливості знову мовчати.

- Агов, сем-пай!

Ця дівчина, про яку я думав, що вона сором’язлива, ставала дуже близькою зі мною.

- Ну будь ласочка, скажи, – і наче випадково схопила мою руку.

- ..., - звичайно, я все ще удавав, що не чую. Дівчина надулася.

- Ну добре, якщо ти не розповіси мені, то я закричу і тебе зловлять. Я знаю, що ти студент другого року і прогулюєш урок.

Стій, зачекай... Якщо ти так зробиш, то історія стане дуже заплутаною.

Але очевидно, дівчину це не хвилювало. І не було значення, що вона не знає обставин, які були такі незвичні, і не знала мого скрутного становища. Це виглядало так, ніби вона насолоджується моєю нервовістю.

- Ех...

- Краще просто розповісти мені, чи ні? – вона непомітно підійшла до мене з особливо жорстокою посмішкою.

Куди я міг би побігти й втекти? У ту ж мить я молився: «Небеса, врятуйте мене», і почув бій дзвону.

- ДІНЬ, ДОН, – це кінець уроку.

Це був нудний урок з математики, який я пропустив, та це мене не хвилювало.

- Он там! – вказав я пальцем на кімнату Студентської ради та швидко розвернувся. Після того, я був паралізований, бо не хотів стикатися зі студентками, що приходили з жіночої частини.

Як тільки я спробував піти геть, та дівчина причепилася до моєї руки.

- Ах... ну, будь ласка зачекай, – вона взагалі не йшла до Студентської ради.

Натовп дівчат вийшов з будинку. Мені потрібно було сказати, що я мушу швидко дістатися до певного класу. Тож варто було вибачитися і піти від неї геть. Так, гаразд. Вона не хвилюватиметься.

- Це... Нацуру-сан? – почувся слабкий шепіт. У групі з дівчат у шкільній формі я побачив здивовану Акане.

Це була форма, в якій вона була перед перетворенням на ту злюку дівчину.

- Ох... щось пішло не так?

- Перетворення досі не було, – прошепотів я у відповідь.

- Це вже довго, але чому ти досі тут?

- Мене попросили показати дорогу...

І саме тоді довговолоса дівчина закричала: «О! Акане!»

- Масумі-сан...! – Акане була шокована.

- Це що, Акане знайома з семпаєм?

- Семпай... ти маєш на увазі Нацуру-сан?

Я не зміг нічого сказати окрім «дурна». У тої дівчини, котру звати Масумі, з’явилася дурна посмішка.

Акане зрозуміла: «Ні, не Нацуру-сан... це стосується...». Вона запанікувала.

Я також запанікував.

- Тож, Акане і Нацуру-сан знайомі! – почала сміятися Масумі.

- Вчитель послав мене з дорученням!

Я непомітно запитав Акане: «Ви знаєте один одного?»

«Цей... ми друзі, оскільки ми одного року народження...»

З одного року, і порівнювати з Акане, то вона виросла відносно нахабна.

- Ну Акане, спасібочки тобі, що сказала мені ім’я Нацури-сан!

- Сказала...

- Так, окрім тебе, я також хочу бути другом з Нацуру-сан. Але... Я гадаю, що це неможливо...

- Чому ти не запитаєш прямо у Нацури-сан?

- Це... неможливо. Навчи мене Акане.

Актори може і змінилися, але ситуація знайома. Масумі вимахувала руками перед Акане, так само як і злюча, як собака, дівчина вимахувала своїм пістолетом і кричала: «Уб’ю!». Вже довгий час не було й натяку на ту боязку та нервову дівчину з коридору.

Я нервувався, і немало. У мене не було здогадок, коли відбудеться трансформація. На щастя, на браслеті не було жодних змін, та мені було потрібно постійно за ним слідкувати.

Масумі так розпитувала Акане, що у тої вже був вигляд, ніби вона зараз заплаче.

Я підморгнув Акане і порухом очей вказав на сторону хлопців.

- На мою думку... Нацуру-сан зайнята, а отже... і у мене є деякі справи з Нацуру-сан, тож... Коли школа закінчиться... є дещо...

Я застиг... це може стати проблемою. Потягнув Акане.

«Ти все розкриваєш... ти занадто багато говориш.»

«Я, що я ще могла сказати... і тому я...»

«Просто прибреши щось. Не розповідай все про мене, коли ви просто знали одне одного.»

«Так... Розумію, але ж нам потрібно купити тобі деякі речі.»

«Якщо так і піде... то це вже буде неприємно.»

«Нацура-сан, тобі потрібно підготувати те, що тобі потрібно.»

«Ну я побіжу звідси, будь-де, але не тут.»

І побіг геть з відчуттям, ніби я антилопа. Позаду нас чувся голос Масумі: «Ви двоє, почекайте!» Звичайно ж я прикинувся, що не чую; навіть двадцятитонна вантажівка не змогла б мене зупинити.

Я втік і вирішив сховатися у жіночому туалеті у бібліотеці. Зайшов і тихо закрився у приватній кабінці.

Намагався мовчати та скоротати час у туалетній кабінці, хоч це і не рекомендують робити. З моїм браслетом досі нічого не відбувалося, тому я невдовзі занудьгував. Спробував поспати, притулившись до стінки, та це також не спрацювало.

Я сидів у кабінці поки не закінчилися всі уроки; це було варте похвали. І навіть тоді не було жодної ознаки, що перетворююся в чоловіка.

Після того, як пройшов шкільний день, я нарешті вийшов назовні. Моє тіло боліло, а кістки кряхтіли так голосно, що я подумав, що мої зв’язки порвалися.

Я змішався із студентами. Мене хвилювало те, що це мій перший раз, коли проходжу через ворота до частини дівчат.

На мене з усіх сторін дивилися дівчата. Не потрібно казати, що я відчував погляди усіх студенток з жіночої половини академії «Залізна зірка». У мене досі був похмурий настрій, через те, що я не міг перетворитися у хлопця, а інакше така увага була б дивною.

Як тільки я пройшов через шкільні ворота, то почув голос.

- Нацуру-сан! – це була Акане.

Її голова досі дивилася донизу, але виглядала більш низькою, ніж зазвичай.

- Тебе раніше відпустили? – підійшов я до неї.

- Так, я пішла раніше. Через те, що Нацуру-сан піде купувати одяг, я вирішила почекати тебе.

- О... це добре. Спасибі.

- Мені шкода.

- За що? Щось сталося?

- Тут є людина, яка хоче піти з нами...

- Що?

- Вона сказала, що якщо Нацуру-сан купуватиме вбрання, то і вона абсолютно точно повинна піти... Пробач.

- Наприклад хто?

- Цей хтось, це я... – це дівчина, від якої я втікав раніше. Вона з’явилася з широкою посмішкою до самісіньких вух.

Йдемо за покупками

Її статистика:

Повне ім’я: Нішіто Масумі.

В якому класі: третій, першого року навчання.

Група крові: В.

Хобі: полюбляє слухати музику поки спить.

Розміри: будь ласка, обов’язково підтвердьте три розміри її самостійно.

Вона сказала все це без підказки. Фактично вона радісно стрибала, з того, що розповіла це мені. Єдиною річчю, що я не почув, були її дитячі хвороби.

Зрозуміло, що я спитав у Акане: «Чому її?»

«Вона... вона мене переслідувала, і всі мої спроби втекти від неї провалилися.»

«Але вона так палко приєдналася до нас.»

«Правильно, коли мова заходить про Нацуру-сан, у ній розгорається цікавість...»

«Може нам побігти знову?»

«У мене сумніви, що ми втечемо...»

Таким чином я опинився на шопінгу з двома дівчатами: одною тихою, і одною шумною. Масумі вела нас, а сама стрибала, тоді як ми з Акане були пригнічені. Та якого біса, здавалося, що нас веде богиня вонтонів[✱]Вонтони - різновид пельменів в китайській кухні. Вонтони зазвичай подаються в супі, але іноді й смажаться. Їх заправляють не тільки м'ясом, а й грибами сянгу і стеблами молодого бамбука. і причаровує нас.

- Нацуру-сан, ти купуватимеш одежу? – запитала Масумі з посмішкою.

- Так... – я не мав бажання відповідати більше, ніж це потрібно.

- Ого, відповіла просто як чоловік! – прийшла від неї уїдлива відповідь.

Вона не помиляється, я чоловік.

- Просто одяг, і нічого більше?

Хотів сказати «безумовно», та ймовірно ця репортерка у формі морського стилю буде знову виражати незадоволення. Поглянув на неї, і не схотів навіть рот відкрити.

- Хіба що повечеряю.

Це було правдою. Не було жодних ознак, що я невдовзі перетворюся. Я б надав перевагу піти додому і не виходити з нього, але там не було їжі і я хотів повечеряти чимось більшим, ніж просто водою на ніч.

- Нацуру-сан, ти готуєш сама? Будь-що, що я засовую у мікрохвильову піч, завжди займається полум’ям і мене сварить мама.

Співчуваю її мамі.

Якщо говорити про мої кулінарні здібності, то я можу приготувати непогане карі. А інші вміння обмежені чашкою рамену, але не назву це кулінарією; нема через що пишатися. Ходять чутки, що Сакура-сан дуже гарно готує. Якби я перетворився в чоловіка, то з великою охотою скуштував би її страви.

- Справді? – просто сказала Акане. Вона не казала більше, після як я шепотом розповів їй свої думки. Здається, Акане дуже зла через щось.

На моє щастя Масумі продовжувала голосно розмовляти, і намагалася вирішити, куди ми підемо.

- Якщо ти просто хочеш гарніру, то у центральному супермаркеті він дуже дешевий. Ходімо туди.

І Масумі повела нас. Це що, людська природа слідувати за будь-ким, хто веде? Ми йшли у формі трикутника з Масумі на його вершині попереду нас. На нас дивилися з усіх сторін; і всі погляди були спрямовані на мене. Витріщалися і чоловіки, і жінки. Оскільки чоловік у мені дрижав від такої уваги, це було так незручно. «Агов, це вам не піп шоу[✱]Піп шоу – публічні шоу, здебільшого у клубах за участю жінок. Артистки виходять на сцену по черзі, зазвичай практично роздягнені. Вони можуть відкривати пляшки, стріляти по мішенях дротиками, кидати кулі для пінг-понгу, діставати різні предмети, в тому числі й гострі. Все це робиться без допомоги рук.!» – захотілося мені закричати. Але тоді хтось точно викличе поліцію, тому мудріше йти мовчки.

Я був повністю одягнутий у шкільну форму Академії «Залізна зірка». Не шкільна форма привертала увагу, оскільки вона була популярною серед шкіл цього району. Кількість поглядів на мене зростала... я зовсім не розумів чому. Якби першокурсник почав носити шкільну форму, чи не було б це схоже?

Та все ж уваги було занадто багато. Я не такий і сором’язливий, але погляди зосереджені на мені дуже відволікали; я навіть забув, що ми йдемо на шопінг. А жінки почуваються так само?

- Люди дивляться на Нацуру-сан... – спосіб, яким розмовляла Місусі, не був вишуканим.

- Це тому, що Нацуру-сан крута і висока, логічно, що вона в центрі уваги. Її розстрілюють поглядами весь її шлях.

Чому мене зробили мішенню? Можливо це все через зріст. Я був чоловіком середнього росту, але на голову вищий, ніж більшість жінок. Без сумнівів зараз я найвищий серед нашої трійки.

А може моє перетворення змішало чоловічі й жіночі частини разом... тільки я почав над цим думати, як мене хтось покликав.

- Ей!

Це був чоловічий голос. Спробував проігнорувати та продовжував йти.

- Зачекай, – хтось схопив моє плече.

Його піджак був знайомим, це хлопець з нашої школи. Я впізнав його обличчя, це був мій однокласник Хіґашіда, ідіот, точно дурень.

- Така компанія? Так мило!

Тупий пацан; це що пікап? Можливо це звичні залицяння. Він розслабив своє обличчя і розвідував мене; так це пікап.

Зі значка на моєму комірці він дізнався, що я також студентка другокурсниця.

Перелякана Акане сховалася позаду мене.

- Ей ви, припиніть залицяння і ходімо, – сказала Масумі.

Проте Хіґашіда розмовляв лише зі мною.

- Агов, я також навчаюся в Академії «Залізна зірка». Скажи мені своє ім’я, а я другокурсник Хіґашіда.

Чому я? Тон його голосу був дуже моторошним. Перебування жінкою у цей момент дало мені повністю інший погляд на цього хлопця. Я зовсім і не думав, що він так легко і багато розмовляє з дівчатами. Він зміг би позмагатися з Масумі у вмінні безперервно говорити. Також я забажав послідувати прикладу Акане.

- Я не поганий, не отаку, а абсолютно нормальний хлопець, – продовжував Хіґашіда. І це чую під голови клубу вродливих дівчат, що намагається підчепити мене. Звичайно це мене не турбуватиме, але прямо зараз це може стати проблемою.

Я зкинув його руку зі свого плеча. Як хлопець може поводитися так фамільярно з незнайомою дівчиною? Навіть думати про цю розмову було огидно. Мені слід бути обережним.

- Моє хобі – це фотографувати, я б хотів зробити одне твоє фото, – сказав він і дістав свою камеру. – Прямо зараз я колекціоную фото вродливих дівчат з Академії «Залізна зірка». Жодних проблем?

І як тільки якась дівчина може потрапити на такий калічний гачок пікапу? Схоже, це хоча б один раз та й спрацювало у нього.

- Я... Мене...? – Масумі була шокована. Акане досі без страху ховалася позаду мене.

Я мовчки похитав головою.

У ситуації з цим хлопцем, він може впізнати мій голос.

- Я прошу у тебе, тому що ти прямо як прекрасна модель. Це займе лише одну мить, не заперечуєш?

Хлопці можливо думають, що я виглядаю гарною. З першого погляду на себе у дзеркалі, і сам знав як чудесно виглядаю.

- Ми можемо почати?

- Послухай...

- У тебе строгий голос, мій улюблений.

Будь-який голос дівчини є його улюбленим. Він сказав би так само і Масумі. Він намагається фліртувати з Нацуру Сено, хто відвідує той же клас, що й він. Якби він коли-небудь визначив, хто я насправді є, він би вибухнув як бульбашка. І це гарантована для мене поїздка в лікарню.

Проігнорував його і пішов геть. Потрібно купити їжі та деякий одяг. Навіть захотів купити свою щотижневу мангу.

Я міг відчувати поколювання на задній частині своєї шиї, це комар?

- Забудь зараз про їжу, давайте для початку купимо одяг, – сказав я своїм напарницям. – Біжімо!

- Ей...!

- Що ти робиш? Ти не хочеш бути у моїй фотоколекції? Дівчина-модель...

Ми з Акане посигналили один одному очима, виключаючи Масумі. Хіґашіду все ще можна було почути: «...Я хочу тебе у мою колекцію. Це шанс один на все життя.»

Акане та я рвонулися несподівано, Масумі швидко за нами. Сам роби свої фотографії.

Ми втекли у торговий центр і опинилися біля передньої частини станції. Натовп був дуже великим і Хіґашіда залишився далеко позаду. Проте мені досі потрібно купити деякі жіночі речі. Може в Іто-Йокадо чи Джусо? Вирішив спитати в Акане.

- Прямо всередині станції є милий магазинчик з милим одягом. Повертаймо тут праворуч.

Я зробив, як вона і сказала. Адже я ніколи не купував одяг тут до цього часу. Лише купував у підвалі цієї станції багато бенто, та як правило вони не були свіжі. Я застрибнув у передні двері магазину і почав заспокоювати дихання. Хіґашіда ніколи не знайде нас.

- Ну... – оглянув я магазинний каталог. Ім’я магазину виглядало у моїх очах як буддійські писання на санскриті.

- Ось цей магазин, – вказала Акане на треті двері.

Поки ми підіймалися на ескалаторі, Масумі збуджено бурмотіла: «Одяг... Одяг...» Мені стало цікаво, чи раптом вона не приймала шкідливих наркотиків.

Ми увійшли в обраний нами магазин, що був просочений почуттям чарівності. Він був націлений на вікову групу студентів старших шкіл, чи трохи старше.

- Через те, що Нацуру-сан така прекрасна, я і подумала про цей магазин... – сказала Акане і злегка почервоніла.

- Спасибі, – відповів я і вклонився їй. У мене немає досвіду, коли справа доходить до моди. Я навіть не міг відповісти на прості питання щодо назв брендів; а ще менше про жіночу моду. Навіть якби магазин називався «Модні бренди популярні у Заїрі», то я б повірив цьому.

Масумі швидко протанцювала і сказала: «Я також оберу якусь сукню...». Акане повільно зайшла, і я сором’язливо послідував за нею.

Таким чином я зайшов у жіночий магазин одягу вперше з часу мого народження. Одяг був розвішаний по стінах коридорів. Різновидів одягу було дуже багато, якщо порівнювати з чоловічими магазинами. Там було все від футболок до спідниць, від носків і до спідньої білизни, що варта співчуття. «Варта співчуття?»

Я байдуже дивився на двох дівчат, що йшли повз ряди одягу. У мене не було й здогадки, що серед усіх цих дамських речей буде добре виглядати, навіть якщо це буде на мені.

Раптом Масумі закричала: «Тут, сюди! – а потім додала, – Нацуру-сан, оце!» Вона підняла футболку з малюнком двох перехрещених бензопил. Над бензопилами жирним текстом було написано «ВБИЙ Вчителя, ВБИЙ Копа».

- ... .

- Це повністю підійде тобі, прошу носи її на уроках!

Вона візьме на себе відповідальність, коли мене виженуть з класу? Я мовчки похитав головою. А носити її під шкільною формою чи на ній?

- Тоді можливо ця... – Масумі без зволікання взяла ще одну.

Це була сорочка з великим християнським хрестом зі словами під ним «Абсолютний шахрай ↑», які були написані готичним стилем.

- Одягай її під час Різдва, і гуляй містом.

Японці здебільшого толерантні до релігійних поглядів, але наскільки це вважається грубим? Чи слід її носити просто, щоб дратувати християн?

Тільки я встиг струснути головою, як Масумі вже показувала іншу.

- Ось ще одна схожа, вона ідеальна!

ГОРИ! СПАЛИ! ЗНИЩ! ЗАБЕРИ! Що було не ідеальним, так це ця, ех.

Все даремно, ця жінка не може знайти хоч що-небудь гарне для мене.

Проте, чому лише ці речі. Це що магазин панків, рокерів і фанатів важкого металу? А вони носять якісь пристойні речі?

До нас приєдналася Акане і принесла одну сукню. Чорну з тонкими плечовими ремінцями. Певно це модний стиль, що носять дівчата.

- Можливо це... гарно виглядатиме на Нацурі-сан...

Зовсім не знаю. Я не звик думати чи добре виглядаю у сукні. Вона була густо вишивана срібними черепами зі схрещеними кістками. І як відмовитися?

- Я... думаю це пасуватиме Нацурі-сан.

Масумі показала мені чорний жакет з малюнком і словами «Влад Дракула знищує турецьку армію».

Акане вийняла спідницю: «А як ця?» Ця була вишита цим: «Дійди до ентериту». Мені потрібно шукати ентерит вдома, ентерит? Якась нісенітниця.

Наступною була футболка з фотографією двох людей, збирача податків і фермера на мотузці. Під фото були слова: «Не звертайся до юриста, щоб боротися у дитячій битві!»

Масумі тримала жакет з фотографією Токуґави Ієміцу[✱]Токуґава Ієміцу – 3-й сьогун сьоґунату Едо. Правив у 1623-1651., що їхав на мотоциклі й тримав свій меч. На мечі було зображення різнобарвного вогненно-червоного фенікса під час польоту. На спині був текст: «Я СЬОҐУН, ХА-ХА-ХА!», а на передній частині малими літерами було написано «І.Токуґава».

Здавалося, що характер дівчини як Акане схожий на одяг цих стилів, я про це думав, для дівчини у якої хобі – це тварини нутрощів, це повинно пасувати.

Цей передовий одяг викликав у мене жахливий головний біль. Тільки подумати, що Акане і Масумі розділяють пристрасть до цього стилю, поясніть мені, як дівчата різного віку з такими протилежними характерами змогли стати друзями. Я міг це зрозуміти, але чому я задіяний в цьому, це ж не мій стиль.

Я почував себе, ніби мене змушували купувати товари конкуруючі вуличні продавці десь в Ізраїлі.

- Припинити шопінг! – сміливо закричав я.

У результаті на мене дивилися двоє шокованих обличь дівчат.

- Шопінг... ти не... ти хочеш перестати?

- Я просто шукаю якусь одну річ, а це багато... Якщо так піде і далі, я помру, - а це відчувалося як правда.

Я покинув магазин мовчки, і Акане пішла за мною без жодної скарги. А Масумі тримала спідницю з надрукованими на її спині словами «Торкайтесь вільно!».

- Носи це, принаймні одягни це! – вона плакала. Носити щось подібне на це, може привабити найгірший вид людського грибка.

Зрештою, ми повинні були відправитися до супермаркету, а потім до торгового району. На погляд кожного ми повинні були виглядати як близькі дівчата, ким ми насправді й були.

- Ей ви! – почувся безпечний чоловічий голос, але не Хіґашіди.

Там стояло троє хлопців, типу спортсмени.

- Ми підемо в караоке, але потрібно нам більше людей. Ви не хочеш до нас приєднатися?

Як підозріло... Швидше за все, вони не могли дозволити піти туди за свої кошти.

Вони носили сорочки, які пофарбували самостійно, щоб виглядати як футбольна форма з Мілану. На них був логотип змії. А їхні очі нервово кидалися по боках.

Теперішній я – жінка. Можна припустити, що станеться, якби ми всі були наодинці у закритій кімнаті.

Один з них схопив Акане за руку.

- Кімната караоке прямо он там.

- Цей... Я не піду.

- Не будь такою крутою. Там будемо лише ми хлопці, і ви троє.

У мене з’явилася ідея, можливо після впливу Хіґашіди, і я сіпнув Акане за рукав.

- Ти можеш прямо зараз перетворитися...

- Ну... але ж Масумі-чан тут, – я не подумав про це.

- Така мила дівчинка як ти повинна прийти також.

Має на увазі мене. Ці слова прийшли від одного з них з волоссям Мохаук, що змусило мене подумати про нього, як про білу розпушену курку.

Я вагався і намагався згадати, що б сказала трансформована Акане. «Агов!» Мою руку взяли та він облизнув свої губи.

- Краще тримайся подалі, покидьок. Ви помрете один за одним.

Куряча голова була вражена чоловічим голосом, що він почув від мене «дівчини».

- А що стосується глухих ублюдків, що з тобою... Швидше я дам вам щось, щоб стримати лайно вашої компанії у ваших кишечниках.

На його живіт натиснуло щось важке.

- Такий дилетант... – я натиснув сильніше. – Не відкривай свого рота або я напхаю у нього шкіру, яку зніму з твоєї спини, – і дуже жорстоко на нього подивився.

Ці троє пильно подивилися за мою спину. Куряча голова подивився вниз, щоб побачити річ у моїй руці.

- Ей! Дивись вниз і помри!

- Дідько! – його вирвало і він з компанією побіг геть.

А я поклав запальничку назад до своєї кишені. Як тільки почав шкодувати, що ношу її, тому що це незручно, як вона випадково стала на здивування корисною.

- Це те, з чим дівчата мають справу, оці грубі спроби пікапу?

- Я... Зі мною не часто фліртують...

- Але?

- Це тому що Нацуру-сан прекрасна.

- Немає сумнівів, Нацуру-сан – красуня. Біля неї буде скупчуватися багато чоловіків, – голосно погодилася Масумі.

Я був радим почути такі похвали, але мав сильно змішані почуття щодо цього.

- Це вражає, ти така сильна, – почувся знайомий голос з іншого боку, і одразу заболіла голова.

- Я спостерігав за вами. Ці хлопці мають погану славу, але ти так легко їх прогнала! Ви б бачили їх обличчя...

- Тож... - це все, що я спромігся сказати.

- Ну, а зараз я зроблю фото з тобою. І з нею також, – вказав він на Акане.

- ... .

Я крадькома прискорив свій темп і якось з силою потягнув Акане за руку.

- Ну почекай... це ж просто фотографія.

Я глянув через плече, він почав відставати.

- Зникни!

У Хіґашіди були широко відкритий рот і очі, але він зупинився.

- Нацуру-сан, це чудово. Він не отримав й натяку.

- Нацуру-сан... ну... твій друг буде у нормі?

- Звісно, він просто як пташка – забуде все за хвилину.

Хіґашіда і я – пара хлопців з чоловічого класу 2-4. Найкраще звернути увагу на наш поточний рік; 70% класу не виконали домашню з японської історії місяць тому. Наш вчитель зомлів, його рот відкривався і закривався, як у золотої рибки. Наступного дня він провів уроки з проповідями, плачами й вириванням свого волосся. Це відкопане у пам’яті досі було досить освіжаючим. Звичайно ж я був у цих 70%.

- Забудьте про це, ходімо поїмо там! – сказала Масумі та пострибала вперед у вказаному напрямку.

- Це он там. Пройти пішохідний перехід біля... ОГО! – Масумі закричала так голосно, аж я підстрибнув.

- Що? Що сталося?

- Твоє зап’ястя блимає, Нацуру-сан!

Хоча це було не зап’ястя, а браслет, мабуть, вона була переконана, що світиться саме моє зап’ястя.

- Твої жили світяться, як у морського чорта?

Я посміхнувся, я б посміявся, та зараз не до сміху.

«Нацуру-сан, це серйозно...!»

Акане зблідла, оскільки це ознака, що я починатиму перетворюватися з жінки в чоловіка.

Хоча я був радий поверненню, але моє місцеперебування було проблемою. Перетворюватися у такій багатолюдній місцевості, та це ж стане шоу по зміні статі. І до того ж, Масумі була досі з нами. Очевидно, що мене переправлять у зоопарк чи дослідницьку лабораторію для поглибленого вивчення.

«Акане-сан, стань Кемпфером!»

«Так... але ж Масумі... Якщо я це зроблю...»

Я звернувся до Масумі: «Мені шкода... трішки.»

Я кинувся і забіг у вхід до підземної стоянки. Акане була стривожена, але слідувала позаду.

Біле люмінесцентне світло огорнуло моє тіло поки я біг вниз по сходах. Я не пам’ятав скільки на скільки сходин спустився, але коли світло зникло, я вже став чоловіком.

- Ой ні...

Я не журився, лише трохи розчарувався через місце і поганий час.

Сів на сходи. Акане пильно розглядала землю.

- Хтось помітив?

- Ні, але...

- Там хтось був?

- Ну... Я просто відчула... що хтось спостерігає...

Це звучало боязко, як завжди, але її тон голосу був смертельно серйозним.

Я поглянув вгору у напрямку вулиці, і ковзнув поглядом по пішоходах. Ніхто з них не дивився у наш бік.

- Коли?

- Впродовж... довгого часу. З часу того магазину.

Я почухав свою шию ззаду. Коли я був Кемпфером, я почувався на межі. І чому хтось спостерігав за мною? Це та людина, з якою ми билися? Вони знають, що Акане мій партнер? Якщо вони слідували за нами й побачили, як я перетворився, то вони знають, що я змінююся з дівчини у хлопця.

Я намагався згадати. Коли ми билися у бібліотеці, я так і не бачив обличчя нашого ворога.

- Давай звідси вибиратися, – сказав я до Акане.

- Якщо ми вийдемо, то Масумі-чан досі там.

Я про це точно не подумав. Коли я почув голос Масумі-чан, то сховався під сходами.

- Куди ви пішли..? Я нарешті вас наздогнала. А де Нацуру-сан?

- Ех... вона пішла...

- Що? Чому вона пішла?

- Та-а-ак... вона просила у тебе вибачення, Масумі-чан.

Я ніколи такого не казав, але їй довелося бути ввічливою.

- Вона не сказала, коли я зможу побачити її знову?

Ох, тільки не кажи їй нічого!

- Агов, а як вона пішла? Це ж стоянка?

- Це тому... причина цього... мотоцикл, так, вона виїхала звідси на мотоциклі.

- Ого, супер крута! Вона... Я теж хочу проїхатися! Якою дорогою вона поїхала? Мені теж потрібно поїхати!

Отак, я отримав мотоцикл, і вік достатній для прав водія. Акане з усім цим заходила все далі. Дуже скоро я був гонщиком, а невдовзі й бойовим пілотом.

- Оу, ходімо додому... Хмм, цікаво, куди ж Нацуру-сан ходить їсти.

Хоча я нарешті зміг залишитися сам, результат був так собі. Це знову буде чашка рамену. Моє падіння до недоїдання неухильно прогресувало.

Повернення у частину хлопців

Я обережно пройшов мій шлях додому без якихось інцидентів чи атак. А вдома не зміг стримати розмови іграшки Харакіри Тори, тому вона провела ніч у переповненій шафі для одягу. Я хотів тихо і довго поспати.

Наступного дня я побіг до школи. Це щоб мене не вибили з колії. До школи дістався рано та однокласник сказав: «Що сталося, невже щось в лісі здохло?» Я відповів середнім пальцем; тихе відношення Акане добряче навчило мене.

Коли уроки закінчилися як потрібно, я швидко зібрався йти додому. Чому? Просто я отримав перерву, але тої ночі у моїх планах було надрати задницю Харакірі Торі, головному винуватцю моїх проблем. Я примушу його взяти відповідальність.

Тільки я визначив свої плани, як почув дуже знайомий голос.

- Сену..! – це був Хіґашіда.

Його обличчя не показувало жодних згадок про вчорашній день. Серйозно?

- Я незабаром піду, це швидко?

- У мене є справа.

Просто як і вчора, він поклав руку на моє плече. І знову я зкинув її з нього.

- Подрімай, а потім підімо за покупками в Токіо. Є дещо, що тобі сподобається.

- Дай-но здогадаюся, ти купуватимеш спеціальний папір для друкування фотографій з твоєї камери.

- Близько, я йду в друкарню, щоб отримати фото дівчини, які отримані таємно. Заради дружби, тобі я дам знижку.

- Не треба.

Я мусив чинити опір, навіть якщо це фото Сакури-сан, кого я обожнював. Мистецтво Хіґашіди – це підглядати та робити фото, які він потім продає у школі. Я не хочу бути покараним як співучасник, краще всього триматися подалі.

- Не будь таким холодним. Вчора я віднайшов досі нерозкриту красуню Академії «Залізна зірка». Фото, які я зробив, вже повинні бути готові.

- Що... хто ця дівчина?

- Я не знаю її ім’я, я просто пробіг повз неї на шляху додому. Як голові клубу красунь Академії «Залізна зірка» мені соромно, що такої милої красуні я досі ніколи не бачив.

Ні, ти бачив її, і це був я.

Звісно я не пояснював ситуацію. Я просто мовчки розвернувся і продовжив складати свої речі щоб піти.

Хіґашіда продовжував розмову:

- Ти такий тихий і не соціальний. Вона неймовірна. Деякі круті пацани намагалися з нею фліртувати, але їх відкинули й безжально прогнали.

- Звучить так, ніби вони це заслужили.

- Дурень, вони були сміливі і провертали мужні спроби. Я хотів би побачити, як ти зробиш це краще.

Те саме стосується і його.

- Було дивовижно, як вона їх зневажала; кричала на них, погрожувала, і тоді зникла.

- ... .

Пристрасть цього хлопця переходить всі межі. Не хотів би, щоб справжню особистість тої дівчини розкрили.

- Я продам тобі фотки цієї богині, знаю ти ж хочеш цього.

- Я втомився.

- Не будь таким байдужим. Я обміняю тобі на фото Кондо Мікото-сан.

Мої брови опустилися.

- Попроси в неї одну.

- Моє прохання проігнорували. Я покладаюся на тебе.

- Та я навіть не знаю, коли вона повернеться назад.

Дівчина, про яку щойно згадували, Кондо Мікото, жила біля мене. Можна назвати нас друзями дитинства. Вона на рік молодша, ніж я, і була б студентом першокурсником, якби вона не була у відпустці. Її батьки подорожують по всьому світу, і возять Мікото за собою.

Вона гарна і з сильною волею, і можлива модель для Хіґашіди. Я намагався сказати так, але він просто хоче поставити галочку у своєму записнику навпроти її імені.

- Ти щасливий, лише коли отримуєш фотографії дівчат.

- Це моє хобі. Це таке задоволення з прихованого місця через телеоб’єктив споглядати за дівчатами, що плавають у басейні.

Його колись заарештують, і мені прийдеться свідчити проти нього, і казати: «Він робив багато схожого раніше». Це може принести користь світу.

- До речі про дівчат, ти чув щось про заворушення вчора у бібліотеці?

Я був шокований, це не схоже на нього, отак змінювати тему з фотографування.

- Емм, про що?

- Я чув, була суперечка; і що найбільш важливо – між дівчатами!

Цей хлопець дуже швидко поширює чутки.

- Сварка між 3 чи 4 дівчатами.

- А через що вони сварилися?

- Ніхто не знає, але вони перекинули велику книжну полицю. У шкільній раді багато шуму через це.

- Хмм.

Я прикидався байдужим наскільки це було можливим, щоб не дати підказки. Якби я був необережним і хоча б підстрибнув, то чутки дійдуть до Аргентини вже завтра.

- Вже знайшли людей, хто за це відповідатиме?

- Вони втекли до того, як хтось зміг побачити, хто вони. Я не звинувачую їх за зберігання спокою.

- І це правда, – мені довелося зосередитися на тому, щоб не показувати, ніби мені відлягло від душі, хоча я відчував себе саме так.

- До речі, де ти був під час обіду вчора? Так, я пригадую, що ти пішов з тою дівчиною, котру ти зустрів... та, що чекала тебе в коридорі.

Дідько.

- Слухай, битва була між жінками, а я чоловік.

- Так ти бачив щось чи ні?

- Ні, нічого, – збрехав я. Я був однією з винних сторін, але нічого не скажу йому.

Закінчив розмову з Хіґашідою. Пройшло більше часу, ніж я думав. Хоча мій гнів якось розсіявся, я досі поспішав повернутися додому і покарати Харакірі Тору.

- Я йду.

- Не приєднаєшся до мене...

- Гадаю, ти й сам впораєшся.

- Ти впустиш угоду з цими дорогоцінними фото.

- Я пас.

І швидко пішов. Зараз я не хотів влізати у хобі Хіґашіди знову, коли ми згадали фото.

Як тільки я збирався пройти через двері з класу, як раптово зупинився. За моєю спиною біг Хіґашіда.

- Агов, чому ти зупинився.

Проігнорував. Попереду мене була дівчина.

- Ну... – почувся слабкий і сором’язливий голос Акане. Вона вже чекала на мене.

- Ось, у тебе є справи зі мною, так?

- Це...

- Що?

- Ех... слід представитися...

- Я зустрів Акане-чан.

Я зіщулився, коли Хіґашіда назвав її «чан», але вона не в режимі злої собаки, тож не було відплати.

- Ні, я...

Вона зробила крок назад, а з іншого боку коридору вийшла ще одна студентка, що махала мені.

- Нацуру-сан!

Сакура-сан; це вже втретє я бачу її з вчора. Навіть бачачи її так часто, моя висока оцінка щодо неї ніколи не зменшиться. Прекрасну жінку не можна зустрічати надто часто, щоб насолодитися.

Хіґашіда стояв позаду мене, остовпілий, тому що Сакура Каеде прийшла до мене.

- Ой... ой... – бо він схопив мене за форму. Він здавався вкрай схвильованим, та я звик спілкуватися з Сакурою-сан.

- Чому, ця людина...

Коли я подивився за Сакуру-сан, то я остовпів так само, як і Хіґашіда. За нею стояла президент студради, геній третього рангу, ідеальна і бездоганна дівчина, Сенго Шизуку.

У неї тіло та обличчя моделі, витончена поведінка, найвищі спортивні здібності та сталеві нерви. Вона підтримувала свої оцінки на абсурдно високому рівні у кожному класі. Факультет і колегія освіти цікавилися, чи може допустили помилку, що таке досконала студентка вступила в Академію «Залізна зірка». Вона стала президентом студентської ради, як тільки вступила на перший рік навчання, і з того часу зберігала авторитарний контроль. Жіноча академія відійшла від непорядного і безтурботного життя до нинішнього суворого контролю, який зараз можна побачити; шкільний рейтинг сильно піднявся.

Я прошепотів до Акане: «Слухай... президент має якісь справи зі мною?»

«Так...» – спокійно закивала Акане.

- Є деякі справи між чоловічою і жіночою секцією, а саме до класу Нацури-сан, і я маю можливість зустрітися з представниками...

- Чому? – це спитав не я, а Хіґашіда.

Чому ж президент зустрів нас, студентів з класу 4, 2-го року. Принаймні це те, що Хіґашіда здавалося хотів спитати. Я мовчки погодився.

Шизуку раніше виступала на боці чоловічої сторони академії, та не було розмов, що вона колись затримувалася тут. Ні в кого не було можливості поговорити з нею. Студенти навіть казали, що простіше поговорити з Каеде, чи вступити у Токійський університет, ніж спілкуватися з нею. Якби ви коли-небудь розмовляли з Шизуку-сама, то ваше життя стане значно розширеним.

«Шизуку-сама» – це не те, як я називаю її, але це термін, який вживає неофіційний клуб хлопців мазохістів, що «хочуть, щоб їх відшила Шизуку-сама».

Шизуку спостерігала за мною з повною відсутністю емоцій.

- Еее... ну... – заїкався я. Так чи інакше ця президент студентської ради не має вільного часу.

- ... - реакція була так само ніяка. Швидше за все, мене заберуть розпізнати відрубану голову чи щоб відрубати мені.

Хіґашіда пішов назад у клас і бурмочучи: «Камера, камера».

Він залишив мене самотнього і безпомічного.

Оскільки це було неминуче, я спитав: «Яка у вас до мене справа?»

- Не у мене, у Каеде, – Президент-сама неочікувано відповіла.

Шизуку змусила мене широко розкрити рот. Сакура-сан схилила голову і вклонилася.

- О, справді?

- Хоча у мене теж є дещо, – коротко додала Шизуку.

Я низько вклонився. І студенти, і студентки повинні були поважати прямий візит студентського президента. З базовими рутинними роботами та запитами вправлялися її слуги. Та досі не зрозуміло, чи вони у неї є.

Коридор ставав голоснішим від уваги, яку викликали ці двоє присутніх. Рідко можна побачити одну з них на чоловічій стороні, але побачити обох – це нечувано. Незабаром почнеться фотосесія ідолів школи.

- О, ну добре...

Від Акане не було допомоги, її очі та руки були нахилені до підлоги. Через хвилину Хіґашіда повернеться з камерою. Я проштовхнувся вперед і вивів всіх нас з класу.

Я повів усіх до невикористаної кімнати у будівлі з чоловічими клубними кімнатами. У Академії «Залізна зірка» позашкільні діяльності та будинки для них також поділялися за статтю. Наприклад, у відділі літератури буде «чоловічий гурток літератури» і «жіночий гурток літератури». Через те, що був доступний лише обмежений штат учнів, клуби з малою чисельністю людей часто скорочували, і залишали призначену для них кімнату порожньою. Це дозволяло з легкістю знайти простору кімнату.

Поділ клубів між хлопцями та дівчатами мав великий успіх, що навіть незначні діяльності не порушували шкільні правила.

Ми зайшли у кімнату гуртка кіно. У попередні роки клуб не тільки дивився фільми, а й обирав менеджера, продюсера, сценариста, оператора, завідувача витрат, головних і другорядних акторів. Та клуб зменшився до єдиного члена, а він випустився минулого року.

Оскільки пройшло менше ніж рік після того, як зник клуб, то обладнання і клубні матеріали досі залишалися тут. Ми дістали декілька стільців, щоб сісти.

Це було не коло, а лінія з Акане, Сакури, Шизуку, що сиділи обличчям до мене. Це було більш схоже на інтерв’ю.

- Для початку... – більше я не міг витримати мовчанку. – Які справи у президента студентської ради до мене?

- Обідня перерва у бібліотеці, думаю ти знаєш, що я маю на увазі, - прямо сказала Шизуку. І немає жодних порожніх балачок чи розмов. Це ще одна її риса, що спричинила те, що її знають як «серйозну». Що ж, я був одною із залучених до цього сторін, та я не міг відповісти.

- Я розмовляла з Хіґашідою. Він відданий дослідженню для свого клубу гарних дівчат.

Він же поширював чутки, про той випадок з битвою між дівчатами. А одною з них була красуня, яку і не гріх приписати до прегарних дівчат людства. Він також знав, що я збирався йти до бібліотеки тоді, і він може сказати щось, клятий Хіґашіда.

- Ти був у бібліотеці?

Моє серце було готове вистрибнути з моїх грудей. Будь проклятий ти знову, що ще їй розповів той великоротий ідіот Хіґашіда?

- Ой... ну... – на мене швидко зиркнула Акане. Я захвилювався.

- Так?

- Я гадаю він... позичав книгу, чи...

- Не це.

Шизуку могла нюхом відчути відмовки, і вона не бажала навіть слухати їх.

- Ти свідок, тобі варто виступити, – схрестила вона руки та пильно на мене подивилася.

- Зруйнували десять колекцій книг і дві полиці. Хоча у мене немає бажання дізнаватися винних, мені потрібно визначити чи можуть якісь зобов’язання замінити втрачену власність, розумієте? Ваша допомога допоможе зменшити навантаження на студентську раду.

Я – одна з залучених до цього сторін. Тим не менш, тон Шизуку був дуже холодним і змушував мене почуватися так, ніби вона відкопала мої приховані сторони. Навіть так, частина цього почуття була приємною, і я зрозумів бажання клубу хлопців мазохістів.

- Але... – втрутилася Акане. – Нацуру – хлопець. У бібліотеці порушували порядок дівчата.

- Чи не була ти також у бібліотеці?

- Ее...

- Бачу була.

За допомогою цих слів Шизуку перекрила аргумент Акане.

- Що стосується залучених до цього жінок, то це відомо від студентів, що втекли.

Так вона сказала своїм поглядом, що ніколи не дрижить.

- Не важливо, чи це був чоловік, чи жінка, але результат такий, що це жінки викликали незручності.

- ..., – я та Акане притихли.

У словах Шизуку був прихований підтекст. Хоча її вираз обличчя не змінився, але це був натяк, що вона знає додаткові подробиці. Вона була хазяїном положення, а ми з Акане зараз перебували у невигідному становищі. Мене обвинувачують?

- Якщо тобі є що сказати – ласкаво прошу.

- ... .

Мені не було чого сказати, щоб не засудити себе.

- Нічого сказати?

Я не міг.

Шизуку встала. Розмова була завершена. Вона думала, що нам з Акане було нічого сказати, щоб відкинути її міркування?

- Я повертаюся у жіночу частину, – сказала Шизуку.

- Запитай у Каеде, чому вона прийшла з тобою поговорити. Вона розповість свій секрет лише тобі... Крім того, якщо жінкам залишатися надто довго на стороні хлопців, то це сплутає громадську мораль.

З такими словами президент студентської ради покинула нас, і не попрощалася. Просто вийшла з кімнати клубу кіно.

Як тільки Шизуку пішла, я раптово почав потіти.

- Ого, це було страшно, – мене майже трясло на стільці. – Я так вперше розмовляю з президентом, вона мене зовсім виснажила.

- Ах, та Сенго-сан завжди така... – Акане також втомилася. – Іноді вона відвідує засідання книжкового комітету, і це страшна катастрофа. Якщо виявляється невідповідність у бюджеті, то нікому не дозволяють піти з зібрання доки... Члени комітету завжди погоджуються, як і з її рішучістю, так і з її красою.

Якщо це було правдою, то як я, зможу мати якісь справи з нею? Принаймні я міг провести час з...

- Пробач, – сказала Сакура-сан.

Чому вона вибачається?

- Тут така річ, це я говорила з Шизуку-чан про бібліотеку. Я сказала, що Нацуру-сан був там і раптово вона захотіла піти зі мною на вашу сторону...

Це було відкриттям, але мене найбільше вражало те, що Сакура-сан називала її «Шизуку-чан».

Сакура-сан помітила мій шокований вигляд.

- Ми друзі ще з дитинства. І я називаю її Шизуку-чан з тих часів.

- Вперше чую про це.

- Ми звикли часто розмовляти між собою, але в початковій школі професійний скаут переконав її піти у школу мистецтв. Та зараз ми знову разом.

Думка, що дві найпопулярніші красуні нашої академії є близькими друзями, була достатньою щоб розбурхати уяву будь-якого студента-чоловіка.

Вираз обличчя Акане змусив мене почуватися так, ніби вона знає мої думки. Якби вона була зараз у режимі злої собаки, то у мене вже була б дірка в голові.

- Тож Сакуро-сан, ти прийшла за дорученням...

- Саме так! – відповіла вона і сіла на стілець, і разом з цим поправила свою позу.

- По факту це те, чому я шукала Нацуру-сана у бібліотеці.

- Ах.

- Це тому... – через якусь причину вона почервоніла. – Якщо одним словом... У мене є дещо особисте, що я хочу у тебе запитати.

- Ох, ох... – Акане тихо піднялася зі стільця. – Я повинна... просто виглянути на хвилину, – і вона відкрила двері.

Емм, що?

Сакура-сан тихо сказала слова подяки Акане, коли вона зачинила двері за собою.

- Нацуру-сан... – сказала вона формально.

- Так, – відповів я зі схожою манерою.

- Людина, про яку я хотіла поговорити...

І знову вона почервоніла, чим підштовхнула мене до єдино можливого висновку. Це повинно бути признання! Вона намагалася не говорити прямо. Не смійся, так має бути. Чому б іще вона сказала «людина, про яку я хочу поговорити»?

- З вчорашнього дня... У мене з голови не виходила одна особа...

Вона схилила голову до землі й не могла подивитися прямо на мене. А у мене були труднощі, щоб приховувати свою усмішку. Сховати її – це було надскладним завданням. Я радів, бо одна з двох красунь академії от-от зізнається мені. Якщо я помру прямо тоді, то моє коротке життя все ж буде повним щастя.

І тоді це пояснює чому Сакура-сан шукала мене у бібліотеці, по цій же причині. Вона намагалася знайти мене, але за тими обставинами у неї не випав шанс.

Як добре, що я не є популярним. Якби я був «популярним», то всім відомий Хіґашіда ніколи не дозволив би мені залишитися з нею на самоті.

Коли Хіґашіда почує ці новини, ймовірно у нього буде серцевий напад. Та моє щастя є більш важливим, ніж життя якогось там дурника.

- Це те, що я... – у неї були проблеми з тим, щоб промовити ці слова. Не поспішай Сакура-сан, у будь-якому разі мені було приємно.

- Нацуру-сан, ось що я хотіла дізнатися...

- Так?

- Хто це...

- Що?

- ... та жінка?

Мої очі здивовано закліпали та Сакура-сан нахилилася вперед.

- Та крута дівчина, що врятувала мене. Я не знаю її, але Нацура-сан знає, я права?

Її слова вразили мене до глибини душі, так сильно. Якось я змусив себе відповісти.

- «Крута дівчина»... ти маєш на увазі ту злюку...

- Ні, не ту з пістолетом, а приємну дівчину. Ту, що допомогла мені.

- Емм?

- Вона була крута і дивовижна, але не дуже говірка.

- Вона... є... – я розгубився. Якби це не Акане-сан, то єдиною іншою людиною, що там була...

- Будь ласка, познайом мене з нею... її звати Нацуру-сан!

Очі Сакури-сан радісно сяяли. В порівнянні з нею я впав зі стільця, і втратив мову.

Нацуру і Нацуру

- Аха-ха-ха хаха, – Харакірі Тора сміявся як стара жінка.

- Іще одна твоя невдача!

У відповідь на це іграшка нутрощів полетіла у смітник.

- Прошу тебе, перестань робити таку сміттєву процедуру, це так по-дитячому.

- Заткнись! – закричав я до смітника.

- Сакура-сан розчарувала мене, та я не можу лише через це на неї злитися! Прекрасна Сакура-сан відкрий свої очі!

- Але ж їй подобається Нацура-сан, так же?

- ...як жінка!

Я підняв смітник і перевернув його. Харакірі Тора випав разом із паперовим сміттям. Я підняв цю іграшку і насильно підніс його до свого обличчя.

- Є дві причини, чому я шокований та злий! – сказав я, імітуючи Акане у режимі злої собаки.

- Перша – це що Сакура-сан знайшла людину, яку вона бажає. А друга – Сакура-сан закохалася в жінку!

У минулому Хіґашіда казав: «Сакура-сан відмовила всі пропозиції від чоловіків. За чутками, певно вона лесбійка.» Тоді я звісно сприйняв це як жарт, оскільки і Хіґашіда, і я сміялися. Та я повністю шокований, що ці чутки перетворилися на правду.

- І це все твоя поразка!

- А це до чого тут?

- Уся ситуація не була б такою заплутаною, якби ти не перетворив мене в жінку! А це не добре, навіть не враховуючи її почуття до жінок.

Харакірі Тора смикався, щоб вибратися з моєї руки.

- Не розрізняй так. Будь більш ліберальним і простішим у думках.

- Я хочу, щоб вона закохалася у мене як у чоловіка!

- Але Нацура-сан чоловік не привабливий.

Я намагався віддубасити його ногами у вільній манері, але він був надто швидким, і всі мої удари пройшли у повітря.

Згадав розмиті події після нещодавнього зізнання у клубній кімнаті. Я впав зі стільця напівсвідомим, бо мене вразили слова Сакури-сан «крута дівчина, що допомогла мені». А тоді вона продовжила: «Хоча вона носила нашу шкільну форму, я подивилася скрізь, але не змогла її знайти». І це не зважаючи на те, що людина, яку вона шукала, лежала перед нею непритомною.

Навіть думати про це боляче, аж хочеться плакати. У той час розмова нагадувала битву вправних воїнів. У мене всі сили пішли, щоб не розкрити особистість її улюбленої жінки.

Звісно я міг собі брехати, що я важливий для Сакури-сан, і що я їй подобаюся. Але Нацура-сан, яка їй подобалася – це не я, і я не схильний піддаватися манії величності. Навіть якщо це було б білою брехнею для мене.

Хоч і мої емоції перечили самі собі, Сакура-сан просила мене: «Будь ласка, зберігай це в секреті. Чутки про гомосексуальність[між жінками] швидко поширюються.»

Я погодився, хоча не був ще повністю свідомим. Не могло бути іншої відповіді, ніж «так», коли просить така красуня. Також вона витягла з мене згоду, щоб я представив її тій жінці. Яка жалюгідна історія, та в мене не було можливості відмовитися.

Яким дідьком я зможу організувати зустріч? Вона і я поділяють одне тіло. Прокляття, потрібно піти до Харакірі Тори з порадою; і я не почув «як я можу допомогти?» Ні, з самого початку мене підняли на сміх.

Навіть зараз Харакірі Тора не переставав скалитися і сміятися. З самого початку на цій іграшці була пошита слабка усмішка, та зараз його величезну посмішку ніщо не сховає.

- А якщо зустрітися, коли будеш жінкою?

- Я можу, але ж мій голос все ще залишатиметься чоловічим. Мене розкриють.

- Коли тебе викривають – це так незручно?

- Мене зневажатимуть... з моїми розмірами як я можу виглядати іншим, окрім дивака з хобі трансвестита?

Ні, оскільки Сакура-сан добра, вона не зневажатиме мене. Та без сумнівів ставлення до мене, як до знайомого з середньої школи, буде втрачене. У випадку найгіршого сценарію, вона уникатиме мене наскільки це можливо.

- На додачу до всього, я зроблю Сакурі-сан боляче, а вона так прагне зустріти свою «круту дівчину». Це ще одна причина для неї ненавидіти мене.

Я покотився по землі, тримаючись за голову. Якби хто-небудь побачить мене, то не вагаючись подзвонить за швидкою допомогою, скоріш за все жовтою швидкою[✱]Жовта швидка – поширена віра серед японців, що жовта швидка турбується лише про пацієнтів з психічними проблемами..

Харакірі Тора не подзвонив у швидку. Можливо тому, що його котоподібні тканеві руки не можуть з легкістю набрати номер.

- Я просто відмовлюся й оберу життєву дорогу Кемпфера. Не так вже й важливо, щоб я був жінкою під час бойових сутичок.

- Але щоб почати битву, для початку ти повинен стати жінкою.

Я сів.

- Я можу перетворитися в жінку по своєму бажанню?

- Якби ти трохи підвищив свої уміння, то зміг.

- Уміння?

- Ох, ти вже бачив як інші це роблять, Нацуру-сан. Чи ти досі думаєш, що це складно?

Він каже правду, Акане перетворюється дуже просто по бажанню. Раптово я пригадав, що не розповів Харакірі Торі про напад у бібліотеці. Саме зараз плюшева іграшка була навдивовижу мовчазною.

- О, тож ти нарешті зустрів ворога Кемпфера?

- Нападник був сильний, і ховався. Я так і не зміг побачити, хто він.

- Звучить, ніби він досвідчений вояка, це серйозно.

- Швидкий і сильний. Чи міг ворог бути жінкою?

- У цьому немає сумнівів.

- Вона також студентка «Залізної зірки»?

- Я у цьому впевнений. Кемпфери мають нахил, щоб збиратися у певних місцях.

- Що ти кажеш?

- Дай-но я роз’ясню. Якщо один Кемпфер з’являється, то з’являється ще один Кемпфер, щоб з ним битися, тоді іще, щоб підтримувати їх, і так далі.

- А як ти так просто перетворюєш людей?

- Це робота Регулятора, ти не думаєш?

Мені довелося багато думати. Що за біль, тепер щоразу, коли йтиму в школу, потрібно бути обережним. Я перебував у дуже невигідному становищі.

Консультація з Акане мало допоможе. Коли вона не перетворюється, то є надто сором’язливою щоб допомогти. А після перетворення «вбиває все, що рухається». Не можна складати дієві плани з нею.

- Перепрошую, – сказав Харакірі Тора.

- Як дурна іграшка нутрощів може допомогти?

- Раз ти такий стурбований, через мою дурість, чи можу я дати тобі гарну пораду?

- Наприклад яку?

І я сумніваючись подивився на нього. Не довіряю йому, відповіді не можуть так легко прийти, окрім загадок. Згадаю, яке отримав пояснення від іграшки нутрощів: «Харакірі Тора – навіть мій шлунок чорний».

- Для початку, ймовірно ворогом була одна людина. Якби там було двоє чи більше, ти б вже помер.

Це має сенс. Єдиною зброєю, що ми бачили, були два кортики прикріплені до ланцюга. Та зброя зайняла всю нашу увагу; якби там були й інші вороги, нас би вже розтрощили.

- Мені варто хвилюватися, що з’явиться ще один ворог?

- Можливо.

- Але який шанс, що так буде?

- Як я казав раніше, Кемпфери прагнуть збиратися в одному регіоні.

- Я почув тебе, я там був.

- Ну...

- Ти бездарний, – сказав я жорстоко, перш ніж встиг себе зупинити. Іграшка сказала дещо важливе. Як я можу розкрити інших?

- Терпіння, і ретельні пошуки, так ти неодмінно знайдеш їх.

- Єдиним доказом є браслет. Не побачивши його, не можна і сказати, – вдарив я по своїй руці, де міцно сидів браслет. Вивертати дівчатам рукава, чим це відрізняється від задирання спідниць?

Харакірі Тора замислився, це нагадує мене. Бачити іграшку, кишки якої стирчать назовні, та ще й задумливу було дуже дивно.

- Шукай когось схожого на мене?

- Емм, що?

- Всі посланці схожі на мене... – Харакірі Тора майстерно підкреслив свою коротку передню частину кишок.

- У жодному разі.

- Шукай людей, хто має тварин нутрощів, гаразд? Акане-сан має Сеппуку Куроусагі. Не кожна тварина нутрощів буде порадником, але кожний порадник призначений Кемпферу, як тварина нутрощів.

На мою думку, слово «посланець» підходить краще, ніж радник, та загалом думка непогана. Не так прямо, як перевіряти браслети, і простіше про це говорити.

- Так чому шукати лише тварин нутрощів?

- Регулятор обрав нас для цього. Для набору Кемпферів простіше використовувати однакову серію іграшок.

Харакірі Тора гордо протирав свої нутрощі. Гордість серед тварин нутрощів.

- Є ж багато серій, чому саме їх?

- Можливо тому, що їх більше не продають. Все ж таки це краще, ніж вивертати рукава.

- Звідки ти знаєш, що їх перестали продавати?

- Я перевірив це.

І тут я помітив, що мій комп’ютер був відкритим і у ньому було відкрите вікно браузера. У вікні було повно-повнісінько інформації, очевидно, що хтось у ньому лазив.

- Стало нудно бути в кімнаті весь день. Клікати важко, та я впорався.

Б’юся об заклад, що з цими лапами це важко. Та все ж я почувався вільніше. Шукати про іграшки нутрощів простіше, ніж шукати ворогів навпомацки.

Я вирішив спуститися на перший поверх і взяти соку, тож я піднявся щоб йти.

- О, Нацуру-сан...

- Я не думаю, що плюшева іграшка захоче попити зі мною.

- Не я, але Каеде-сан захоче.

- Що-о?

- Ти пообіцяв їй представити дівчину Нацуру-сан.

- Ах... – я упав. Схоже я забув про теперішні проблеми, через зміну теми.

Чесно кажучи, вирішити проблему з пошуком ворожих Кемпферів – це більш просто, ніж скласти план для моєї проблеми.

- Ну і як мені організувати знайомство?

- Ти досі не розібрався?

- Це схоже, ніби я зраджую Сакурі-сан, що я можу з цим зробити?

- Все, що потрібно тобі робити – це просто їй представитися.

- Я не хочу цього.

- А в тебе є краще рішення?

Харакірі Тора кисло посміхнувся: «Просто намагайся розмовляти якомога менше. Це твій вибір.»

Це єдиний шлях. Сакура-сан хоче познайомитися з дівчиною Нацуру, і я вже погодився. Я просто зроблю це.

- То ти матимеш мовчазну розмову...

Чувак, ти суперечиш сам собі. Я повинен це зробити, навіть якщо для цього потрібна телепатія.

- А зараз перетворися в дівчину.

- Ага, щас.

- Або запитай в Акане і зрозумій як перетворюватися, або знайди якогось іншого Кемпфера, який готовий битися.

- Я все ще не можу перетворюватися самостійно.

- От саме через це тобі потрібна Акане-сан, яка допоможе тобі трансформуватися, тому тримайтеся поруч.

- Ні...

Набита іграшка переконала мене. Хіба що я навчуся цього самостійно, але це... малоймовірно. На додачу до цього мені потрібно звикнути до жіночого тіла. Та для цього Акане повинна включити режим жорстокої собаки. Коли це станеться, скоріш за все я отримаю кулю в голову. Так небезпечно.

Харакірі Тора виглядав повністю нерухомим і сказав: «Я сказав те, що повинен був сказати» і заснув.

Мій мозок перегрівався в результаті того, що думав занадто багато. Не думай про таємничого ворога, знайди ще одного союзника, якщо це можливо. Потрібно представити мене дівчину Сакурі-сан, та щоб це зробити потрібна допомога Акане. У мене немає жодної проблеми, яку можна вирішити похапцем.

Єдиною гарною ідеєю, що була у мене перед сном... можливо завтра я знайду рішення.

Знайомство

Я рано пішов у школу, і перед тим як зайти у клас, зайшов у бібліотеку. Хіґашіда б сказав: «Читати для задоволення – це заразна хвороба», та я не збирався там читати. Як і очікував, Акане укомплектовувала за бібліотечною стійкою. Вона виглядала нудьгуючою, оскільки ніхто не поспішав.

- Акане-чан.

- ...Нацуру-сан?

Я поманив її до окремого столу.

- Тобі щось потрібно?

Я коротко пояснив вчорашню історію, після того, як Акане встала і покинула кімнату. Її зацікавили та здивували ці новини.

- Так, Нацуру-сан потрібна моя допомога, щоб стати Кемпфером..?

- Так.

- ...щоб зустріти Сакуру-сан?

- Я не можу змінюватися самостійно. Спершу я подумував відмовитися від знайомства, але вже домовився з Сакурою-сан, і я не можу бути з нею жорстоким. Так що від зараз я стану дівчиною.

Акане трохи подивилася вниз, і виглядала ніби трохи надулася.

- Мені шкода тебе просити, – і злегка схилив голову.

- Ну... гаразд... але...

Не знаю чому, але вона не здається дуже зацікавленою. Це може бути пов’язано з життєвим досвідом дівчини, якого я не мав.

Я був байдужим щодо знайомства. Навіть так, я був би радий зустріти Сакуру-сан будь-яким можливим способом, навіть якщо я повинен бути жінкою. Мої почуття були більш складні, ніж спостереження за орбітою супутника.

Я досі не знав, що сказати, коли ми зустрінемося; навіть якби я міг говорити не як чоловік. Мій мозок не міг зрозуміти, яким способом це можна гарно провернути.

- Щоб трансформуватися тобі потрібна я чи... – почала Акане.

- Я не знаю якогось іншого Кемпфера.

- Але буде потрібно... коли я перетворююся, я стаю несамовитою, – згорбилася Акане.

- Ну це... я розумію. У мене немає більше жодного способу це зробити, ось чому я прошу.

Це дійсно одна з моїх проблем. Як тільки Акане перетвориться, то це буде щось таке: «Сакура-сан хоче познайомитися? І це робота для Кемпфера? Я познайомлю її... з демонами в пеклі». Я повинен передбачити якийсь інструмент, щоб витягти її зуби з мого горла.

Я повинен багато всього обдумати, а це надто складно і довго. Акане була збентежена. Це погано.

Раніше, коли було запізно, я змінював тему.

- Я чув про певне напруження на стороні дівчат...

- Це все Масумі-сан, вона відкривала двері у кожний клас другого року навчання і запитувала: «Нацуру-сан тут..?»

Мені здалося, ніби я почув крик «Ні, не тут!» десь з жіночої частини. Чи могла це бути Масумі?

Я підсвідомо швидко озирнувся, чи її нема. Навіть якщо вона не шукає мене зараз, та все ж оглянув все.

- Сьогодні вранці прийшли президент студради і один її член, щоб подбати про ситуацію, – відповіла Акане на моє непряме питання.

- Ситуація недовго триватиме, і президент сказала, що це просто.

Президент студради ще та стерва, буде важко йти проти неї.

- Тобі б поговорити з Сакурою-сан про деталі зустрічі.

- Що..? – здивувалася Акане.

- Я застряг у чоловічій частині, тож я не можу це зробити.

- Але ж я майже не знаю Сакуру-сан, та й вона мене... – Акане згорбилася ще більше.

Важко повірити, що та злюка і ця дівчина можуть бути пов’язані. Одна була такою сильною, і не могла бути сором’язливою.

- Ну ми з Сакурою-сан обоє ходили на сторону хлопців вчора, я можу запропонувати їй ще раз.

Я склав руки як на молитву, і почав її благати. Якщо Сакура-сан прийде на сторону хлопців знову, то це підніме забагато шуму. Хіґашіда зомліє.

Акане глянула трохи невдоволено, і ледь-ледь схилила голову.

- Дуже тобі дякую.

Вона не була щасливою, але кивнула на знак згоди.

Не лише у самій Академії «Залізна зірка» жорстоко розділяли хлопців і дівчат, а й після школи вони влізали у стосунки учнів. Як тільки ми виходили за шкільні ворота, це було як «пильнуй за своїми однокласниками, зрозуміло?»

Між жіночими та чоловічими воротами стояла жінка охоронець з порожнім поглядом, що виглядала, ніби вона належала до концтабору. Крім того, якщо заглядати на дівчат надто часто, то школа має підземну камеру тортур, де студенти залишаються, поки не покаяться. Хоча остання частина – це скоріше як чутка.

Через це, я ввійшов у кав’ярню, що була недалеко від мого дому.

Продавець був відставним робітником. Через своє місцеперебування він обслуговує передусім студентів «Залізної зірки». Через те, що він був близько до школи, ціни були високі. Оскільки ціни були високі та охоронці постійно стежили за студентами поблизу школи, то прибутки були низькі, і власнику потрібно було підвищувати ціни; нагадує ефект снігової кулі.

Я повільно попивав свою каву, у той час як на мене похмурим поглядом дивився власник магазину. З цими високими цінами й поганим смаком кави, яку я повільно пив, це було все, що я збирався робити незалежно від того, як власник на мене дивиться.

Якась кваплива студентка швидко поглянула у моєму напрямку, і потім сіла біля вікон на протилежній стороні магазину.

Студенти боялися сидіти у магазині, поки були у шкільній формі. Не зважаючи на те, що не було якоїсь офіційної заборони проти відвідування магазина у шкільній формі, та коли шкільна охорона помічає студентів у шкільній формі, то за цим студентом дивитимуться ще пильніше. У магазині часто бували самотні студенти, що чекали на студенток.

Сакура-сан вийшла зі шкільних воріт, через що власник магазину почав ставати моторошним.

Вона без коливань прийшла прямо до магазину; Акане повинна була передати їй повідомлення. Двері магазину відчинилися і задзвенів дзвінок, закружляли маленькі шматки пилу, що полетіли від її кроків.

- Пробач, – покликав я, як тільки її привітав власник магазину.

Вона здивувалася, коли побачила мене: «Гаразд, ти довго чекав?»

- Недовго. Може ти хочеш трішки прогулятися?

- Добре, – погодилася Сакура-сан.

Ми вийшли з магазину і повільно пішли у напрямку дому. Якби у чоловічій стороні коли-небудь дізнаються, що я гуляю сам з Сакурою-сан, то мене б спалили на ганебному стовпі, замучили, і знову спалили на стовпі. Коли вчитель дізнається, що я затримаюсь, то він знову пожарить мене у стейк. Зараз я був надзвичайно щасливим, принаймні на даний момент.

- Нацуру-сан... а та дівчина..? – запитала Сакура-сан з сумним обличчям, від чого моє щастя закінчилося.

- Я знайду її.

- Правда? – вона раптом засвітилася. Я так бажав, щоб цей вираз обличчя був для мене.

- Вона недалеко, вона так соромиться зустрічатися у школі, – ну не через те, що соромиться, тут більше те, що це важко виконати.

- Ми можемо її зустріти?

- Я гадаю, що так... зустріла зараз... – сказав я невпевнено, та схоже Сакура-сан цього не помітила.

Вона метушилася, охопила себе руками та здається нервувалася.

- Прямо зараз? – у її голосі відчувалися нотки сумніву.

Я зрештою кивнув.

- Та-ак...

- Емм, зачекай тут хвилинку, – я перебіг вулицю, коли почався сигнал на перетворення.

Моїм пунктом призначення був провулок між двома магазинами.

- Ти змусив мене чекати занадто довго!

- Ох, цьому не допомогти.

Акане, що перетворилася у злючу жінку, була у поганому настрої, одночасно і сліпуча, і похмура. Я просив Акане трансформуватися для мене і я чекав. Та я залишався чоловіком. Я вже дізнався, що не треба бути надто наполегливим з нею, коли вона у цьому режимі собаки.

Вона стояла, чухала голову, і покусувала палички Pocky.

- Я думаю, що хлопець з банку спостерігав за мною. Гадаю, нам слід вирушати.

Правда в тому, що Акане приголомшлива красуня, коли їй це подобається. Це якщо ти зможеш не звертати увагу на смертоносний відблиск у її очах. Може той хлопець мазохіст, якщо вона його ще не вбила.

- Той хлопець був наполегливим, намагався до мене чіплятися.

- Де він зараз?

- Я засмучена.

Вона вказала за свою спину. Там лежало декілька чоловіків у відключці на спині. Якщо придивлятися ближче, то в одного була куряча голова, це він намагався фліртувати з нами на караоке. Я занадто довго добирався сюди після перетворення Акане... чи може цим хлопцям дійсно не пощастило.

- Мені потрібно перетворитися для Каеде.

- Тут, – показала Акане головою у поважній манері. – Не парся ти так, постарайся не обісратися до туалету.

Я не переживав через це, бо це забирало занадто багато часу.

- Вона ж чекає на мене, жінку.

- Я не тупа. Я розумію, що вона лесбійка. Принаймні тобі не треба хвилюватися через сифіліс.

- Ей, не говори погано про Сакуру-сан!

- Ну же Нацуру, дозволь мені її застрелити. Я зроблю це тихо.

Я відповів понурим голосом: «Перестань, тут тобі не Ліван, не поводь себе як терорист.»

- Шкода, що тут не Ліван. Я б хотіла там побувати.

Я удав, ніби не чую. Мій браслет почав світитися. Я тоді не міг хвилюватися через непотрібні речі. Сяйво з браслета розширювалося й огортало усе моє тіло. Коли воно зникло, я був у тілі жінки.

Акане пробіглася очима по мені.

- Якби ти справді був жінкою завжди, то мав би успіх.

- Не твої справи.

- А голос такий же, готовий!

- Цьому не можна зарадити, я намагатимуся не говорити, наскільки це можливо.

- Яка тобі ціль зустрічі, якщо ти не можеш говорити?

- Я планую зустрітися з нею лише раз.

Це результат мозкового штурму напередодні увечері. Це найкращий спосіб зберегти почуття кожного, включаючи мене.

- Це не безглуздо? Ну все, я виконала свою роль.

- Я зараз піду, але, будь ласка, будь поруч, і залишайся у цій формі.

- Не звинувачуй мене, якщо ти згориш. Що б там не було, та я люблю смажені ребра.

Я повільно пішов туди, де чекала Сакура-сан.

Хоча й її очі метушливо оглядали все навколо, але вони засяяли, коли вона побачила мене. Це зміцнило мою сміливість.

- Ах... Я така вдячна!!! – Сакура-сан була дуже збудженою.

- Я Сакура Каеде, і ти раніше мені допомогла. Через це я дуже тобі вдячна.

Я мовчки кивнув, намагаючись показати своє ставлення, але це вийшло неефективно.

- Я просила Нацуру-сана познайомити нас. Я сподіваюсь, це не спричинить якихось незручностей.

Я кивнув.

- Це добре... – було видно, що вона розслабилася. Я радий, що вона спокійна.

А Сакура-сан нервово продовжила: «Ну цей... ми... десь...»

Замість того, щоб залишатися посередині тротуару, вона хотіла кудись піти. Ми пішли в тишині.

Ми йшли, я просто йшов, а Сакура-сан ставала більш збудженою. Це схоже на парад.

Зрештою вона до мене промовила: «...Пробач, як тебе звати?»

Прям як Масумі запитує моє ім’я. Через те, що я не давав свого ім’я, це було логічне питання.

- Нацуру... - я пробурмотів так, як тільки це було можливо, щоб це не зрозуміти.

Вона мене почула. Я дурень та ідіот; знову дав своє справжнє ім’я. Сакура-сан здивувалася, та це було зрозуміло.

- Нацуру-сан... таке саме ім’я як і у Сену Нацуру-сана. Він мій друг.

Ти ніколи не казала йому, що він твій друг. А це таке саме ім’я, бо це ж одна людина.

Ми продовжували йти. Сакура-сан швидко зиркнула на мою шкільну форму.

- Нацуру-сан також ходить в Академію «Залізна зірка».

В обох випадках був я, тож і школа така сама.

- У якому ти класі?

Я продовжував мовчати. Я намагався утримувати свій розум порожнім і не намагатися щось сказати, але це було неочікувано важко.

- Так...

- Другий рік, – врешті я вирішив просто згадати клас.

Сакура-сан склала свої руки разом, так ніби вона молиться.

- Я також студентка другого року, ми в одному класі!

Насправді я відвідував чоловічу частину. Напруження між нами спадало.

- Я не знала, що є у школі така людина як Нацуру-сан... Ти справді виділяєшся тому що... Нацуру-сан на диво красива.

- Ну просто... - я не міг пояснити багато парою слів.

- Ти переведена студентка?

- Ну...

- Так! Повинно бути багато речей, яких ти ще не бачила у школі.

Ну так, це брехня, я не вступав у жіночу частину школи. Та Сакура-сан здавалася вже переконана у цьому.

Прикидаючись безтурботним, я поглянув на свій браслет «блиск-блиск», все ще без змін, він досі світиться.

Було дурно називати це розмовою, але ми продовжували говорити. Ну точніше Сакура-сан говорила, я слухав і відповідав якомога менше.

- Нацуру-сан мовчазна?

Ні, я просто не хочу розмовляти.

- Але ти така крута і безбашенна!

Ем, що? Чому така похвала, їй не варто любити мою тишину.

Справедливо сказати, що це була одностороння розмова. Більшість «ще одна річ, яку тобі потрібно знати» – це було про школу та Сакуру-сан. Вона розповіла мені багато речей, багато з яких потрібно тримати в секреті.

Мені не було, що сказати; насправді я б сказав, та для цього потрібні нормальні терміни, щоб обдумати.

У певний момент мені було потрібно сказати їй, що ми не зможемо знову зустрітися, але як це зробити?

Потрібно це сказати чітко, і щоб не причинити біль Сакурі-сан. Потрібно діяти обережно і не сказати це випадково. А не як у драмі «до речі, я не зможу побачити тебе знову», драми тут непотрібні. А як щодо останніх новин «розділені конфліктом, не суджено побачити один одного поки...» чи це для кордону між Ізраїлем та Ліваном? Всі ідеї, що приходили до мене, були дурні.

Через мій голос мені треба сказати це коротко, чи інакше вона впізнає мій голос як хлопця Нацуру. Моя відповідь повинна бути короткою та стислою. «Давай розлучимося» не спрацює, ми ж ніколи не зустрічалися. «Забирайся!» було б дуже болючою.

- Я залежу від тої серії...

Що?

Певно я пропустив трохи розмови, поки думав, що їй сказати. Сакура-сан помітила питання на моєму обличчі.

- Серії тварин нутрощів, вони дуже милі. У кожного героя є випнуті тут чи там внутрішні органи. Через це Гільйотинна Зебра не має голови, тому важко уявити, як виглядає її обличчя.

Як і очікувалося від Сакури-сан, розмова перейшла на тему тої серії плюшевих іграшок. Це дивне хобі, схоже на вибір одягу Масумі.

- Я б хотіла дати тобі одну з моєї колекції. Яка з них тобі підійде?

Жодна, тому що я вже маю одну.

- Я обожнюю нову, Спеченого сонцем Лева, його бідне обличчя навіть краще оголених нутрощів.

- Так... – як я можу заперечити цьому. Тій іграшковій компанії потрібно зробити Сакуру-сан виконавчим директором.

- У першої серії у всіх були відкриті внутрішні органи, наприклад Похована Гієна. От вона ніколи гарно не продавалася і знайти їх зараз дуже складно. Зараз дам її тобі.

Вона безумовна повинна бути унікальною. І як я можу прийняти її доброту?

Передусім, ймовірно це єдиний раз, коли ми зустрінемося. Я не хочу продовжувати ці стосунки, але почати нові як чоловік. Я був стурбованим, але і щасливим також.

- Іграшки нутрощів є гарними подарунками. Я навіть подарувала одну Шизуку-чан на її день народження.

- ...?

- Сенго Шизуку-чан – це президент студради нашої школи.

Що, Шизуку також має тварину нутрощів? Це що, всі красуні у світі повинні обожнювати такі дивні та тривожні хобі? Яке глибоке одкровення!

Зачекай, Шизуку!?

Думки у моїй голові почали колотитися, як вміст пральної машини. Це означає...

Саме тоді попереду нас з’явилися звуки якогось великого хаосу.

- Що це? – схилила голову Сакура-сан. Відповідний аргумент можна було почути з тіні будівлі.

- Спробуй сказати це ще раз!

- Твоя голова переповнена гнилим смердючим кінським лайном. Твій череп наповнений через край кінським поносом! Дебіл! Тримайся подалі шматок...

- Ця жінка!

Жінка? Щоб уникнути участі у цьому, ми тихо спостерігали.

Це була Акане, що сварилася з чоловіками, які фліртували з нею раніше. Вона гарчала як скажена собака. Чоловіки не здавалися дуже задоволеними, що отримали таку відсіч посеред звичайної спроби флірту. Ох, ох.

То були троє хлопців з лідером Курячою Головою. Один з них мав татуйовану у стилі якудзи руку, але Акане це не хвилювало. Її очі справляли враження бездомної собаки зі сказом, що готова боротися з групою якудзи. Я підійшов ближче.

Один чоловік розмахував кулаком, та Акане легко ухилялася. Чоловік втратив рівновагу і спіткнувся у моєму напрямку.

Моє тіло рухалося саме по собі. Я схопив чоловіка і з легкістю його відкинув.

- А-х, – Сакура-сан слабко закричала. Навіть крики красунь «Залізної зірки» вишукані.

- О, та ця сука твоя подруга? – видали виправдане запитання двоє чоловіків, що залишилися.

Так, я її партнер, принаймні моє тіло рухалося ніби так і було. А злюка дівчина ставала все більше збудораженою.

Ми поглянули на двох пацанів, і перш ніж хтось з них моргнув, ми вже рухалися. Коли ми стаємо Кемпферами, то отримуємо надзвичайну силу і швидкість. Менш ніж за мить фліртуючі чоловіки були укладені як футони.

- Ось що я скажу таким дибілам! Вчіться поводитися з жінками ввічливо!

Акане продовжувала кричати на чоловіків. Вони були непритомні, тож я не думаю, що вони слухали.

Тоді вона поглянула на мене, а потім за мене на Сакуру-сан.

«Дурень, дурень», – промовив я до себе. Я не хочу затримуватися, щоб побачити, що Акане може сказати.

Обличчя Сакури-сан було кольору червоного вина, «Дивовижно!»

Що?

- Нацуру-сан крутезна! Жінка, що може так знищити чоловіків...

Такий крутий для неї зараз... та все буде як раніше, як тільки я стану нормальним.

Стосовно Сакури-сан, ситуація була вирішена. Її обличчя сяяло. Здається, Сакура-сан не в курсі стосунків між мною та Акане.

Вона стояла поруч зі мною, хоч ми й стояли посеред вулиці.

- Будь ласка...

Ну і що зараз?

- Прошу тебе, зустрічайся зі мною! – вигукнула вона несподівано голосно.

Я майже знепритомнів.

Гарна порада

Коли всі інші хлопці у школі казали: «Ми всі вже були на побаченнях з дівчатами», я не приписував себе до «них».

Я ледь знав двох дівчат у школі. Я живу в межах недалекої дистанції до школи, тож я ніколи не поділяв автобус з дівчатами. Окрім цього попереднього дня, коли я йшов у школу з Сакурою-сан, то я завжди йшов один. Мені рідко видавався шанс зустріти дівчат зі школи.

Це зрозуміло; я не горджуся, тим що кажу, але я ніколи не був на побаченні. Раптове побачення з Сакурою Каеде було ніби подарунком з небес. Я був би надзвичайно щасливим, якби тільки не така ускладнена ситуація.

Я вирішив розробити стратегію підготовки до побачення. Я не міг дозволити собі попросити пораду у Хіґашіди. У мене були обмежені уявлення про те, як залишатися Кемпфером впродовж тривалого часу. Я міг покладатися лише на Акане.

Тому пішов у бібліотеку і поклонивсь глибоко до підлоги Акане.

- Хм... так...?

Коли я пояснив ситуацію Акане, зрозуміло що вона здивувалася.

- Ох... і ти просиш мене...?

- Ти єдина, на кого я можу покластися.

- Але у речах, таких як це.... Я... Я буду...

- Ну, будь ласка, – я неодноразово вклонявся як старомодна іграшка «Пташка, що п’є».

Ми погодилися на термінову зустріч у моєму будинку. Акане була перелякана: «Я... піду у будинок чоловіка... це вперше.» Мені потрібно було переконати, що все гаразд, але я був безнадійним. І ось так ми опинилися обличчя до обличчя у моїй спальні.

- Сакура-сан... вона... думає, що Нацуру-сан крута, все правильно? – перепитала Акане, що тримала обома руками чашку з чаєм. Можливо я зробив чай для відчіпного, але навіть так це була така дивна тема, і мені довелося сидіти належним чином.

- Чи не здається, що все так ...

- А що тоді? – запитав я.

- Мм?

- Продовжуй...

- Ой ні, це не... Мені цікавий... такий вид зізнання?

Звісно, що мені ніколи не зізнавалася дівчина, не кажучи вже про таку дівчину, як Сакура-сан. Якби це було правдою, і якби вона поглянула на мене як на чоловіка, то у мене зупинилося серце. Тоді як це зупиняло моє серце, але в іншому сенсі.

- Акане-чан, ти кажеш, що дівчина закохалася в іншу дівчину?

- Отак от... – сказала вона зневажливо.

Це було дивним, щоразу, як я згадував Сакуру-сан, в Акане ставав поганий настрій. Я здивовано поглянув на неї, може їй не подобається Сакура-сан.

- Я така недосвідчена... Я зовсім не розумію любов...

Замість того, щоб вибачатися, вона ставала все більше роздратованою. І знову здалося, що вона може ненавидіти Сакуру-сан. Я виправлю це, коли з’явиться гарна нагода, я розповім їй усі гарні якості Сакури-сан.

Я взяв шматок рисового крекера. Акане просто ревнує, бо не має когось особливого. А вона така приємна та делікатна дівчина. Я дивуюся, що вона стає такою лютою і жорстокою, коли перетворюється.

- На мою думку, тобі слід піти з нею на побачення, – сказала не Акане, а Харакірі Тора. – Тобі буде заздрити уся школа, бо вона дуже популярна. І через це влаштуй побачення.

- О, так, твої слова досить правильні, – сказав інший голос. – Немає такого правила, щоб Кемпфер не зустрічався з іншими жінками. Регулятор без сумніву буде здивований, ах-ха-хаха!

Дикий сміх йшов від іншої плюшевої іграшки. Це був Сеппуку Куроусагі, якого принесла Акане.

Ще один шедевр серії іграшок нутрощів; чорний кролик з живота якого стирчав клинок для харакірі. Примітною його деталлю були глибокі, налиті кров’ю очі. Малі діти, що побачать його в іграшковому магазині, неодмінно розплачуться. Тож і не дивно, що він не продавався так гарно.

Як тільки вони прибули, Сеппуку Куроусагі почав лаятися: «Тож це дім того придурка». А за цим: «І не дивно, що він мудила». Акане сказала: «Через те, що я занервувалася прийти самою, я взяла його замість охоронця». Їй потрібно було весь час сперечатися, щоб справлятися з цим «охоронцем». Він і Харакірі Тора знайшли спільну мову, як давні друзі, говорили, сміялися. Здогадуюсь, що є якесь почуття братерства серед іграшок нутрощів.

Іграшка покрутилася навколо і вистукувала своїми короткими передніми лапами якийсь ритм по підлозі; глянула на мене одним оком і сміялася.

- Правда у тому, що насправді я не жінка!

- Та чорта з два!

- Це моє перше побачення з дівчиною, навіть якщо зміню стать, перше...

- З одного боку це побачення з Каеде...

- Та я ж досі я, навіть якщо я жінка! Як складно...

Об’єктивна точка зору когось іншого дає чітке уявлення, та через мою участь у цьому, це мене бентежило.

- Так що ж сталося з Сакурою-сан у школі?

- Через те, що я навчаюся в іншому класі, хоча у частині хлопців... здається вона обшукала усі класи дівчат другого року.

- І не знайшла тебе...

- Саме так.

- Масумі-чан... вона досі шукає, а через її способи вона... стає надто помітною.

Коли Масумі кричить, вона видає неприємні звуки, ніби з подертого динаміка. Її чують усюди.

- Так... яке... рішення щодо побачення? – голос Акане повільно повертав мене у реальність.

- Усе в порядку, вона сказала, що хоче зустрітися цієї неділі.

- А ти... підеш?

- Мабуть... – для мене неможливо відмовити Сакурі-сан. Для мене безглуздо навіть намагатися.

- Куди ти підеш..?

- Я ще не вирішив, – маю на увазі, що це дивно, чому саме мені потрібно обирати, куди піти.

- Зазвичай же чоловіки вирішують куди піти, так же?

- Ну чи просто залиш це на Сакуру-сан, – сказав Харакірі Тора потираючи своє підборіддя.

Він встав, по його обличчі було видно, що він має якусь думку.

- Чому б тобі не змусити її чекати?

- Дурень, тому що це причинить її біль.

- Ну це проблема, якщо ти їй подобаєшся.

- Я хочу їй подобатися. Та не це проблема.

- А я думаю, що Нацура-сан як чоловік зовсім не цікавий, – сказала ненависна плюшева іграшка.

Цікаво, а якщо справді Сакура-сан гомосексуальна. Чи могла б якась така прекрасна дівчина цікавитися лише іншими дівчатами. Як вона може мати так багато шанувальників серед хлопців? Та моя омана не зникне.

Я з’ясую все у неділю.

- У мене немає іншого виходу, як зустрітися з нею.

Акане підняла ще одну вагому причину: «Коли ти зустрінешся, що ти будеш робити? Все ж таки це побачення...»

Я вирішив, що виставлю ідеї на голосування: «Цікаво, куди б нам піти.»

- Ну...

- Акане-чан, куди нам піти?

- Ой... – щоки Акане різко почервоніли, – я... я...

- Наприклад, якщо побачення було б в Акане-чан, куди ти хотіла б піти найбільше?

- Ой... ну для цього я...

Чому знову здається, що вона розчарована?

Вона подумала хвилину і сказала: «Просто у кіно чи парк розваг.»

- Умм... парк розваг – це непогана ідея.

- А якби просто дівчата... то може було б приємно піти на шопінг... але це інше.

Вона права, у той час я буду дівчиною, тож це буде вечір дівчат.

- Сподіваюся, у тебе буде безпечний шопінг.

- Ну звичайно ж.

- Якщо ти відчуєш, ніби одягаєшся забагато, – почав казати надлишкову інформацію Харакірі Тора. – То храми й церкви – це саме те для побачення.

Погоджуюсь, вона і я – ми обоє студенти старшої школи, тож ми вже їх відвідували під час шкільних поїздок.

- Через те, що церкви мають кладовища, то це буде нагадувати фільм жахів «Жахлива церква». Так, це буде просто супер, – все-таки Сеппуку Куроусагі чудово веселився.

Обидві плюшеві іграшки насолоджувалися моїми проблемами. А тут ще Харакірі Тора приєднався зі своїм гучним сміхом.

- Навіть без кладовища це може бути добре. Оскільки це непопулярне місце для прогулянок, то буде менша ймовірність, що на тебе нападуть.

- Хто може на нас напасти?

- Ворожий Кемпфер. Якщо ти розпочнеш битву у розважальному центрі, то ти поставиш у небезпеку й інших також.

- Ох... – це нагадало мені про битву у бібліотеці з таємничим ворогом. І не має жодної гарантії, що ще один не атакує мене тоді. І я також надам перевагу тому, щоб тримати Сакуру-сан подалі від цього.

Уже й голова болить.

- Найкраще – це триматися на відкритих місцях, де ти зможеш побачити ворога. Чи де ворог може виділитися. Принаймні на цьому побачені.

- Здається Каеде подобаються різні чудернацькі речі, тож привести її у дивне місце саме те, що потрібно, – додав Сеппуку Куроусагі.

Харакірі Тора погодився також: «Можливо очисні споруди стічної води. Я не хотів би відвідати, але побачити її з...»

- Крематорій – ось це чудове місце, щоб провести час. Ти зможеш навіть побачити духів.

- Подрімай у кар’єрі; хоча назад важко підніматися.

- Проникни у зруйновану будівлю. Якщо ти глибоко вдихнеш без маски, то можеш відчути азбест.

Ці іграшки діяли мені на нерви. Вони зовсім не знали, коли перестати.

Я схопив їх обох, і без жодного слова зажбурнув їх у смітник і закрив двері. Вони продовжували скаржитися з середини: «Випусти нас зараз же, інакше пошкодуєш!» і «Дибіл, дурень!» Для них було неможливо колись замовкнути.

- Гадаю, я знаю, що робити, – сказав я до Акане.

- У тебе з’явився план?

- Акане-чан, будь ласка, ходімо з нами!

- На твоє побачення!!??

- Я досі не можу самостійно перетворюватися. Мені потрібна твоя допомога.

Вона вагалася, це було зрозуміло.

- А не буде... що я буду... незграбною третьою особою?

- Я хвилююся, що можу несподівано перетворитися назад. Також якщо на нас нападуть, то буде краще, якщо ти будеш там. Ти можеш просто тримати дистанцію.

- Ніби охоронець...

- Саме так!

Акане не відповіла, тому я знову почав наслідувати «Пташку, що п’є».

На мою думку, моя голова вже звикає до такого положення. Та нічого, це просто моя уява.