Глава 2


Обсуждение:

Авторизируйтесь, чтобы писать комментарии
voytsik
03.03.2018 00:15
Что буду дальше переводить, увидите в обновлениях скоро), до конца следующей недели что-то уже переведу
Makheshvara
02.03.2018 21:53
Что дальше планируешь переводить?
voytsik
02.03.2018 19:57
Перевод закончил, по крайней мере то, что было в английской версии. А там перевели не весь этот том, поэтому 5 глава здесь не законченная. Если кто найдет анг перевод до конца, буду благодарен за ссылку.
voytsik
15.02.2018 01:27
Если что 1 и 2 главу ещё нужно поредактировать, возможны опечатки, в 3 проверил, кажется все уже норм. Но насчёт 1 и 2 не уверен, что там все верно. На днях перепроверю.
Cheshir032012
15.02.2018 00:37
Прочитал начало. Както муторно... стоит время терять или дальше норм пойдет?
П.с. немного режет глаз типа "...з...з..." когдо есть "...зи (из)...з" (лень укр в телефоне добавлять...)
voytsik
07.02.2018 18:52
Хотя нет, займет больше времени, оказывается там еще продолжение этой главы есть, которое я не увидел.
voytsik
05.02.2018 00:52
Если кто заходит, то я выкладываю перевод 3 главы, а главу добавлю в обновление когда закончу её перевод (2-3 дня). Так что читать можно уже.
ashchogla
29.01.2018 11:23
Дякую за нову главу, сподіваюся ти продовжиш переклад і далі
Rio281
28.01.2018 00:52
Одним словом, суть ясна. Почитать светит только на анлейте. Другой разговор что я из любопытства у детей спросил, стоит ли оно того, они аниме смотрели. Услышал что дрянь редкостная, а значит нефиг и тратить время на анлейт. Появится на русском, будет шанс убедиться.
За сим откланяюсь. Спасибо за внимание.
ximik1848
27.01.2018 21:28
Друзья, давайте не будем спорить о языке перевода. Я сам русский но живу в Украине знаю как русский так и украинский языки и могу сказать точно что есть переводы книг на украинский язык более качественные чем на русский. Взять того же Гарри Поттера переводчики "Росмэн" заменяли имена персонажей, переводили имена собственные (ну не переводятся они, как и фамилии). Если на этом ресурсе будуь переводы на белорусском, постараюсь прочитать и их. Так что хватит, не надо устраивать срач по поводу языка.
voytsik
26.01.2018 22:12
На выходних выкладу вторую главу. Почти закончил.
voytsik
26.01.2018 20:19
Ну и что, что это русский сайт? Как сказали, нету в правилах такого, что бы запрещало мне выкладывать переводы на украинском. Я перед тем, как начать сюда писать, спрашивал у админов сайта, никто ничего за это мне не говорил. Не вижу тогда в этом проблемы.
voytsik
26.01.2018 17:11
Народ, для меня не важно что вы думаете читаете вы или нет, без разницы. Мне просто так удобнее переводить было, не хотите - не читайте, никто вас не заставляет. Я и в анотации, и в оглавлении книги что перевод на украинский. Так что если не понимаете, лучше не заходите. Это не имеет никакого отношения к политике или ещё чему, мне просто захотелось почитать эту книгу, но нигде не было руского перевода, от и решил перевести сам.
vzua
25.01.2018 20:06
Дякую))) Буде цiкаво.
scorpionxxx
25.01.2018 16:04
Отличненько. Спасибо.
ximik1848
25.01.2018 07:01
Интересно, спасибо переводчику. На украинском читаю свободно. В пору устраивать конкурс по знанию языка страны соседа )))
acxa2011
25.01.2018 05:42
Украинский читаю без проблем, ибо как житель Крыма учила его и в школе и в вузе) Но интересно будет ли Ру версия)
Hellcat
25.01.2018 03:50
Мда читать на украинском слишком сложно даже на англ попроще будет для меня без русского перевода это не читабельно
___nike___
25.01.2018 03:45
Сподобалось. Дуже вдячний)
couragem
25.01.2018 00:39
Простите конечно, но украинский не знаем

Отобразить дальше

Глава 2

Я ввійшов у клас 2-4, але все ж запізнився. Перший урок вже розпочався і всі, окрім мене, сиділи на своїх місцях. Сумнозвісний вчитель класичної літератури пильно подивився на мене, вказав на дошку і сказав: «Використовуй Йоміурі Сімбун[✱]Йоміурі Сімбун – японська загальнонаціональна газета, що виходить з 1874 року і є однією з найбільших газет Японії.». Це транскрипція китайської класики на японську, і я якось зміг виконати це завдання після п’яти спроб.

Я вже повернувся до чоловічої зовнішності. Поки біг до школи, мій браслет засвітився і моя форма морського стилю змінилася на піджак і штани. Харакірі Тора не збрехав, коли казав, що я перетворюся назад автоматично, хоча ці зміни змусили мене почуватися нездоровим.

Не було жодної ідеї як справи у Сакури-сан, певно відповідає за своє запізнення подібним чином, але у неї зараз повинна бути математика.

Наша школа була поділена, що хлопці й дівчата не були в однакових класах, чи навіть в одній будівлі. Я відвідував Академію старшої школи «Залізна зірка» і вона була відкрита для хлопців і дівчат, але не була школою змішаного навчання. Насправді вона була школою для дівчат, яку заснували перед війною. Термін «залізна» не має відношення до шахтарів, він стосується сильних жінок. Ця школа займалася навчанням дівчат з привілейованих сімей домоведенню.

Десять років тому вона почала приймати студентів чоловіків. Причину, чому вони пустили хлопців-вступників, було «слідувати за часом», але багато людей допустили це лише тому, що вона повинна була підтримувати студентські зноси на рівні.

Зазвичай в історичних школах думки студентів мали великий вплив на саме управління. Академія «Залізна зірка» не відхилялася від цієї традиції.

Колишні випускники скаржилися: «Чоловіки хитрі, хтозна який вплив вони справлять на жіночу частину студентів.» Їхня рекомендація була така «розділити школу принаймні за статтю». Після обговорення Радою директорів цей проект пройшов з невеликою перевагою голосів. Обширі землі поділили навпіл огорожею, щоб розділити чоловічу і жіночу частину. Прохід з одного боку на інший пильно охороняли та майже не дозволяли проходити. Це нагадувало «одна рука не знає, що робить інша» оскільки інформація між сторонами була суворо обмежена. А далі, дякуючи колишнім випускникам, щоб уникнути втрат, вони надрукували вступний іспит у журналі.

Така темна історія Академії «Залізна зірка». Легенда каже, що початкове розділення було просто білою лінією на землі, але хлопці проходили цю лінію щоб відвідати дівчат. Чесне слово!

До вчора не було плутанини, через те, що я був чоловіком, тож я вступив у чоловічу частину академії. Та зараз майбутнє не здається таким визначеним.

Попередній урок закінчився о 13:00 і зараз був час для обідньої перерви. Я швидко поїв оніґірі, що купив у продуктовому магазині по дорозі сюди. Протягом часу, що залишався, я планував трохи подрімати. Щоразу, коли я втомлений, то ціную сон, бо він допомагає мені уважно слухати на пообідніх уроках, тому короткий сон був достатньо вигідним.

Я пішов до смітника, щоб викинути обгортку, але мене підкликав однокласник. Це був надзвичайно стильний, але аморальний Хіґашіда. Він був самоназваним засідателем Клубу дослідження гарних дівчат у «Залізній зірці». Це був таємний клуб, не такий, що його можна вважати офіційним. Я чув, що він міг «впізнати красиву дівчину по звуку її дихання», і він також міг назвати по іменам дівчат, що гуляли по той бік стіни. Звучить вражаюче, але хто може це підтвердити?

- Сено, тебе покликали.

- Якщо це вчитель, скажи йому, що я помер.

- Ні друзяко, – сказав він упівголоса, – дівчина, студент.

Це розбудило мене.

Чоловіча і жіноча частина розміщуються в окремих будинках. Школа рішуче обмежує тих, кому дозволено переміщуватися між сторонами. «Обмежувала подорожі між частинами наскільки це можливо.» Академія навіть виділила головні входи для кожної частини. Дозволяли вільно перетинати кордон лише членам Студентської ради й старостам. Звичайному студенту потрібен дозвіл. Процедура одержання дозволу була складною і надзвичайно заплутаною. Це не те, що немає способів для рішучих студентів знайти прохід. Лазівки пильно оберігали секрети, які передавали лише словесно. Також, за чутками, великі незаконні дії базувалися на цьому обміні.

- Дівчина?

- Запитувала про тебе.

- Це Сакура-сан?

- Ідіот, це була б велика новина, якщо Сакура Каеде відвідала хлопчачу частину. Якби вона прийшла до тебе, то був би сформований загін смерті, для полювання за тобою.

Сакура-сан – це одна з двох найгарніших дівчат у нашій академії. Вона мала видатну репутацію, та вона ніколи не відвідувала сторону хлопців. Це зробило її «пекельною таємницею» для хлопців. На додачу до Сакури-сан інша лідируюча красуня була президент Студентської ради Шизуку Сенго.

- Ну, вранці я зустрів Сакуру-сан.

- Ах, це правда, що Сакура-сан запізнилася на перший урок, як ти. Але це просто диво збіг.

- Просто кажу тобі.

- Якби ти зустрів Красуню «Залізної зірки», я б це почув, – з дивною гордістю надув свої груди Хіґашіда.

- Тож яка дівчина мене кликала?

- О, так, у коридорі.

Дякуючи Хіґашіді я покинув клас і відмовився від своїх планів подрімати. У коридорі була дівчина, стоячи там, вона себе не відчуває; дуже похмура, носила модний обруч. Я не впевнений, але здається вона носила окуляри; я не міг бути у цьому впевнений, бо вона дивилася вниз. Я стояв з дівчиною певний час в тишині. Не зважаючи на те, що вона покликала мене, вона не хотіла говорити першою.

- Ну, ти кликала мене?

- Так...

Розмова зайшла так далеко, і тоді знову зупинилася.

- Як ти зуміла дістатися сюди... Цікаво.

- Так...

- Тож, як тебе звати?

- Ой... Я член бібліотечного комітету.

- Що?

Вона проігнорувала мою ніяковість і продовжила говорити.

- Оскільки... Я в бібліотечному комітеті... Мені дозволено бути на стороні хлопців. Бібліотека... має справи з обома частинами школи.

Дівчина помітила, що вона не відповіла мені, і швидко поклонилася мені, щоб вибачитися.

- Ой... Прошу, мені шкода... Я кажу дивні речі... Я вкрай рідко розмовляю з хлопцями.

Вона була невинною дівчиною з чистим серцем. Певно тому вона така нервова на частині хлопців.

- Мені шкода... прийми мої вибачення.. так жалію...

Вона кланялася багато разів.

- Не заходь так далеко, – я помахав рукою.

Я не досвідчений у розмові з дівчатами, але це вже було екстремально.

- Будь ласка, не хвилюйся за це, просто скажи як тебе звати.

- Мене звати...

- Так?

- ...Мішима Акане.

- Що...?

Мій рот висів відкритим так довго, що моя щелепа майже відірвалася. Обличчя Акане почервоніло і вона поглянула знову на підлогу.

Ми з Акане пішли до бібліотеки. Бібліотека була в окремій будівлі на кордоні між двома половинами школи. Оскільки книги були для спільного користування, то і бібліотека була для всіх учнів школи. Охоронці в ній стояли біля обох дверей, що вели до обох половин університету. Ми прийшли сюди тому, що Акане сказала: «Чоловіча сторона... робить мене занепокоєною.» Оскільки вона звикла до бібліотеки, то вона не буде нервуватися у ній. Ми сіли один навпроти одного за широкий бібліотечний стіл.

Акане була така ж сором’язлива, як і раніше. Ймовірно вона все ще звикала до місця, але вона почала говорити. Розмова перейшла до головної теми.

- Я... також Кемпфер, – сказала вона і показала браслет, що був на її правій руці. – Це.. Браслет Обітниці.

- Так, я вже чув...

- Це доказ.. що ти Кемпфер.

- Я також маю його... але... – мій рот і очі були широко відкриті, – ти справді дівчина з цього ранку?

- Так... – почервоніла Акане, – це була я.

- Ти сказала, що у мене «навдивовижу товсті сідниці»...

- Так...

- Ти намагалася вбити мене.

- Так...

- Називала мене «сукою».

- Так...

- Ти завжди стаєш тою дівчиною, коли ти Кемпфер?

- Так...

- ... з таким характером?

- Будь ласка... не дражни мене більше..!

За її окулярами, вона була на межі, щоб розплакатися... ой, вона заплакала.

- Будь ласка, пробач мене Сено-сан... Коли я стаю Кемпфером.. Я кажу всі види вульгарних слів не думаючи. Мені справді так шкода!

Дякуючи Акане, що задихалася від плачу, ми були в центрі уваги від студентів, що нас оточували. Я чесно був збентежений.

- Все добре, я в порядку. Не хвилюйся за це, я просто здивований, – заспокоював її та посміхався. – Я стаю дівчиною, коли змінююся, і не знав, що Кемпфер також може змінювати особистий характер.

- Це правда... – сказала Акане трохи піднявши голову, але все ще плакала. – Навіть я не можу в це повірити. Боязно й думати про це... Я завжди дивуюся з того, що вона робить...

Я уважніше придивився до неї. Якщо не звертати увагу на сором’язливий і тендітний голос, то просто розпізнати ту злючу собачу жінку, з якою я мав справу вранці.

- Чому ти билася зі мною?

- По дорозі до школи... я раптово перетворилася. Озирнулася довкола... і так побачила тебе Нацуру-кун, і ту іншу дівчину...

Я також раптово перетворився, але у моєму випадку це було після зустрічі з Акане.

- Противник Кемпфера... це Кемпфер. Я думала як дивно, що ти Нацуру-сан хлопець.

- Але ти раптово перестала битися.

- Я зрозуміла, що ти мій товариш.

- Що, товариш!?

- Твій браслет є синім, що означає, що ти мій партнер.

Вона простягнула свою руку і її браслет був такий же синій, як і мій.

- Мені не варто атакувати свого товариша.

- Тож, а як щодо ворогів?

- Вони теж мають браслети, тільки червоні.

Я був здивований, що вона так багато знає про це.

- Сеппуку Куроусагі, моя іграшка нутрощів, розповіла мені.

Очевидно, що я не єдиний з посланцем Регуляторів. У неї також є тварина нутрощів. Я думав запитати, чи їй подобається такий тип гротескних іграшок, але вирішив промовчати. Була велика різниця між інформацією, що нам розповіли посланці. Харакірі Тора значно менше казав.

- Як ти перетворюєшся?

- Якщо захочу, то можу трансформуватися. Якщо інший Кемпфер поблизу, я також можу перетворитися. Зранку я без сумнівів відчула Сено-сана.

- А як ти повертаєшся до нормальної форми?

- Коли не б’юся, – засоромилася вона, але посміхнулася.

Її усмішка була досить мила, вона гарно виглядала вкупі з її сором’язливістю.

Я пригадав, що перетворення зайняло час зранку.

- Скільки займає часу зворотне перетворення?

- Поки ти не навчишся змінюватися сам, воно відрізняється. Для першого разу це дуже випадково. Це може зайняти п’ять хвилин, та якось мені на це пішло два дні.

Ой лайно, звучить жахливо. Я не буду спроможний ходити в школу, оскільки моє навчання проплачене лише для хлопчачої частини.

- Якщо так подумати, ти маєш пістолет. Ми отримуємо зброю?

- Я воюю з пістолетом, Сено-сан – магією.

- Не розумію, – це все є для мене новим.

- Ну... Я б’юся з пістолетом, я не можу битися з порожніми руками. Коли я перетворююся, то речі необхідні мені, вже є у мене. Оскільки ти використовуєш магію, то тобі не потрібно речей.

- Ох... – це не змусило мене відчувати себе краще. Це відбувалося само собою, як того ранку, коли це було мені необхідно вперше.

- Сеппуку Куроусагі розповіла мені, що є три типи зброї для Кемпферів: вогнепальна зброя, магія і холодна зброя.

- Тільки ці, – я ніколи не бачив меча. Єдиним Кемпфером, кого я знав, була Акане і зрештою я сам.

- Їх називають «Гевер», «Цаубер» і «Шверт». Ці слова важко вимовити, бо вони німецькі.

- Хіба?

- Так. «Кемпфер» це також німецьке, можна очікувати, що жіночий іменник був би «Кемпферина», та я чую, що завжди використовують «Кемпфер». Цікаво чому так.

Пробач, та я не маю багато знань в іноземних мовах.

- Чому ми б’ємося?

- Я також не знаю... – вибачалася Акане. – Я запитувала Сеппуку Куроусагі, але вона не розповідала мені, і не важливо скільки разів я питала.

Тож, вона теж цього не знає, так само як і я. Здається ніхто не знає, а причина цього все ще незрозуміла. Скільки Кемпферів повинно бути? І де вони? На ці питання у мене не було відповіді. Все, що я міг розповісти, лежало у мене перед носом. Якщо щось і з’явиться нове, то напевно я це дізнаюся.

Акане виглядала здивованою:

- Чому я сказала так багато...?

- Що?

- Мені шкода, що я могла бути настирною, я просто казала не думаючи... – її обличчя знову виглядало повним сліз.

Я запанікував:

- Ой, мені дуже шкода, я просто загубився у своїх думках. Будь ласка, пробач мене.

- Це добре... – її обличчя знову виглядало спокійно. Дуже відрізняється від виразу, що я бачив з пістолетом по дорозі в школу.

- Це просто... цей... – вона нервово затихла. Напевно не тому, що їй довелося користуватися ванною кімнатою.

- Се... Сено-сан, чи можеш ти мені сказати...

- Так?

- Ах, ну... це вперше, що я... Кемпфер і... говорю з хлопцем... і... Я хочу почути історію Сено-сана. Мені дуже шкода! – обличчя Акане набуло яскраво-малинового кольору, і вона вклонилася достатньо низько, що майже лягла на стіл.

- Це неввічливо, правда? Правда, що неввічливо? Це вперше я питаю таке, коли когось зустріла. Мені слід бути більш ввічливою, так? Я червонію так багато, тому що не звикла розмовляти з хлопцями. Це марно, та я хочу говорити більше, я б хотіла почути все-все про тебе. Будь ласка, пробач мене, я так жалкую!

Вона говорила, навіть не роблячи перерву для дихання, у мене не було жодного способу перешкодити їй. От лайно... вона почала голосно плакати й сховала своє обличчя у столі. Я дивився такі картини на телебаченні, та ніколи не бачив особисто. Я був здивований, що мені робити. Я не звик мати справи з дівчатами. Всі студенти довкола пильно дивилися на нас. Тому вирішив, що потрібно зробити щось, щоб їй було комфортно.

- Це не погано, що ти питаєш. Мішима-сан, будь ласка підійми свою голову.

Я б краще сказав, що я непоганий. Знаю, що сказавши щось на зразок цього, може привести до протилежного ефекту, як сувенір з Хоккайдо різьбленого ведмедя з лососем у його роті[✱]Різьблений ведмідь з Хоккайдо – найпоширеніший сувенір, з яким повертаються з Хоккайдо – це вирізаний айнами ведмідь. Айни – корінні жителі Японії. Вони вважають, що ведмідь і лосось представляють богів на землі. Більшість цих ведмедів не зроблені самими айнами. Автор називає ці різьблення, бо це в основному підробки..

- Я розповім... Розкажу... Поговорю з тобою про мене, – почав я говорити не чекаючи на її відповідь.

Я розповів їй про мій клас: (другий рік класна кімната 4), моїх батьків: (що переїхали в Кумамото[✱]Кумамото – головне місто на великому острові на південному заході Японії, політ туди займає 95 хвилин від Токіо.), улюблений жанр телевізійних програм: (різноманітні шоу), оцінки: (середні), мрії на майбутнє: (жодної).

Поки я розповідав їй це, я думав, що здавався зовсім середнім. Я створив ідеальну картину «типового студента старшої школи», що представлений у газетах. Я розпочав пояснювати менш звичайну частину про моїх батьків, що переїхали по роботі й дозволили мені залишатися тут. Моя незрозуміла історія здавалося зацікавила Акане, вона горіла бажанням почути більше. Вона перестала плакати вже досить давно, я був врятований.

Також розповів про те, як зранку прокинувся у тілі жінки. Як Харакірі Тора дратував мене, що говорив голосом Шизуки-чан.

- Це смішно, – посміхнулася вона, коли я сказав «Шизуку-чан».

- Це з того, що мені подобається аніме?

- Ні, не це. Воно також мені подобається.

І вона належить до бібліотечного комітету? Я почав розслаблятися. Намагався думати, та я ніколи не говорив так відкрито з дівчиною до цього моменту. Це не так, типу я маю дівчину.

- Добре, Мішима-сан, твоя черга.

- Ех, ох... – її обличчя знову почервоніло, більше не плакала, але трохи інакше, ніж раніше. – Ой, Я... Я просто похмура дівчина...

- У мене сумніви. Почни зі свого класу.

- Четвертий клас... другий рік навчання. Моїми улюбленими предметами є... і я.. я... я... - її голос ставав тихішим і тихішим.

Це не здається гарною темою. Потрібно було знайти щось простіше, щоб спитати.

- Коли ти стала Кемпфером?

- Шість місяців тому, я прокинулася і відкрила очі. Моє тіло було гарячим, я тримала великий пістолет і навдивовижу хотіла стріляти. Було таке відчуття, ніби хтось стукав у двері та намагається вистрелити в мене...

В Японії, за винятком поліцейських і якудзи, ніхто не мав зброї. Швидше за все, вона стріляла у пішоходів, що ходили по вулицях.

- Тоді Сеппуку Куроусагі почала говорити: «Ти – Кемпфер», – за якоюсь причиною Акане виглядала збентеженою.

- Раптово мій пістолет опинився у моїй руці, і я захотіла прострелити кулями живіт Сеппуку Куроусагі.

- Можу це зрозуміти... – пробурмотав я після короткої паузи пізніше.

- Я слухала її, і якось дізналася, що це правда, що я Кемпфер. Та не зважаючи на це, я викидала Сеппуку Куроусагі з вікна десь шість разів.

Це нагадувало мене, неодноразово кидаючого Харакірі Тору у смітник, навдивовижу схоже. Тоді я спитав найважливішу річ.

- За останні шість місяців ти вже билася з іншим Кемпфером?

- Я... – вона злегка подивилася вниз знову, – Я билася з Кемпфером, що володів мечем. Гадаю я тоді виграла, але це була просто удача. Викрикувала тоді стільки вульгарних слів...

Звучало так, ніби це кінець розмови. Я розпробував це зранку, тому не потрібно було просити деталей.

- Я завжди намагаюся знайти спосіб контролювати свою мову, коли я стаю Кемпфером, та це ніколи не виходить гарно.

- Мабуть, це просто спосіб, як це працює, – мої слова здається зацікавили її. – Мішима-сан змінює характер, я змінюю стать. Можливо це як своєрідний бойовий ритуал для Кемпферів.

- ...як бойовий ритуал. Хм....

Та не зважаючи на це, здавалося, що це трохи занадто для ритуалу Кемпферів, щоб перетворювати мене в дівчину.

- Гаразд, ось що я думаю. Це необхідно перетворювати когось звичайного в незвичайного.

- Перетворитись на героя з бажанням перемогти лиходіїв.

- А ми герої чи злодії, і як ми можемо це сказати?

Врешті-решт, тварини нутрощів не пояснювали чогось корисного, ймовірно вони просто перетворили мене на жінку без якоїсь причини. Через щось Акане виглядала схвильованою.

- Ой, забудь що я казав, я просто думав вголос.

- Просто я маю подібні думки.

- Подібні до чого, Мішима-сан?

- Вони... – вона вагалася, – Просто «Акане», так усі однокласники називають мене. Не зважаючи на це, мене ніколи не називав так... чоловік...

Вона поглянула вниз і почала сильно червоніти. Я гадаю, мені варто швидко відповісти.

- Добре, «Нацуру» теж добре для мене.

- Добре... Нацуру-сан.

Я поглянув на годинник на стіні. Обідня перерва скоро закінчиться.

Я встав і сказав: «Я повернуся назад».

- Я... Я... зазвичай у бібліотеці. Якщо ти коли-небудь захочеш поговорити.

- Звучить чудово, дякую.

Я пригадав дещо, що мені розповів Харакірі Тора вранці[✱]Харакірі Тора сказав Нацуру, що йому потрібний одяг для дівчат, якщо він перетворюється тоді, коли не носить шкільну форму..

- Я можу попросити тебе про послугу?

- Що... це...?

- Я хочу сходити з тобою кудись.

Акане заплющила очі й знову сильно почервоніла.

- Але... Нацуру-сан і я... ми лише сьогодні зустрілися вперше.

- Мені потрібно сходити за покупками і я ціную твою допомогу.

Її вираз обличчя раптово став виглядати дуже дивно і вона знизала плечима. Що це за реакція!?

- У мене немає одягу для дівчат, якщо я не зможу перетворитися назад. Мені потрібно знати що, купувати.

- Розумію... Якщо тебе задовольнить моя допомога...

- Дякую.

Не зважаючи на те, що Акане через щось була розчарована, я зітхнув з полегшенням. Одна з моїх великих проблем у цій ситуації зникне. Мені все ще потрібна їжа, якщо я більше не хочу оніґірі. Поглянув на годинник знову. Мій шлунок досі порожній, але вже час для уроку. Вчитель вже сварив мене за запізнення на перший урок.

- Побачимось Акане-чан, – сказав я і повернувся щоб йти.

Раптово краєм ока я побачив сяйво. Браслет на моїй правій руці блимав, і швидко! Лайно, це було... У потилицю мені вперся твердий предмет.

- Ти, як у тебе вистачило сміливості додати «чан» до мого імені! Ти сукин син.

Це не був сором'язливий голос Акане.

Я підняв руки догори, як у вестернах. Повільно почав повертатися, благаючи, щоб вона не вистрілила. Коли Акане перетворилася, я знову опинився під прицілом цієї злючої, як собака, жінки.

- Акане-чан, що? Хто я на твою думку, товста любителька кішок, що просто живе у якомусь будинку?

Розумію, що їй це не подобається, та що вона каже? Цю дівчину ніяк не переплутаєш з її нормальною версією.

- Ти сама сказала так тебе називати.

Акане зовсім не слухала:

- Існує пара речей в світі, яких я не можу витерпіти. Перша – це впустити на землю тост з арахісовим маслом, а інша – це коли інші люди додають «чан» до мого імені! Нацуру, лише друзям дозволено звати мене на ім'я, багато честі для тебе!

- Друг чи товариш?

- Ти що забув? Цей браслет на твоїй руці такого ж кольору, як і у мене. Якби ти не був другом, я б вже відправила тебе на Гаваї з купою куль в тілі.

- Звичайно, я знаю, що ми товариші, але «друг»?

- Знаю, але цей маленький голосок у моїй голові продовжує нашіптувати, що все нормально. Гаразд, ти мій партнер, а отже ти мій друг. На цьому все.

- Будеш гадати про це потім.

Голоси в моїй голові казали мені взяти телефон, покликати на допомогу і надіятися, що хтось зможе мене врятувати.

Очі Акане справді перебували у режимі злої собаки.

- Дурень та і все, ти зараз думаєш, що я персонаж одного роману Достоєвського, так? Будеш скаржитися – знесу твою башку.

- У нас немає часу для цього.

- Ти вважаєш мене дурною? Просто стань Кемпфером, якщо хочеш битися.

Це правда; але чому Акане так раптово перетворилася в Кемпфера. Якщо вона досі не змінилася, то повинна бути якась причина. Я повинен змусити свого «друга» подумати про це.

- Акане-чан...

- Ти прагнеш померти?

- Акане... Чому ти перетворилася?

- Що?

- Чому ти стала Кемпфером. Як ти казала раніше, для цього повинен бути хтось, хто хоче битися.

По бібліотеці промчався вихор.

- Десь поруч знаходиться Кемпфер.

Перш ніж встиг моргнути, перед моїми очима пролетіло щось розмите. Пролунав гучний стук, і на столі з’явився глибоко загнаний великий кинджал. Пістолет Акане відреагував. Її зброя виглядала наче проблема американського уряду, що плювалася потоками смерті. Як собаки, що побачили лисицю, її кулі зграєю кинулися на свою здобич. Це звучить поетично, навіть якщо я кажу це, всі її постріли десь зникли.

- Нацуру, падай! – закричала Акане і ми обоє разом впали на підлогу.

- Якщо ти хочеш уникнути подорожі через Стікс, то готуйся до бою.

- Відмовляюся!

- Тоді я зроблю це сама!

Я намагався чинити опір, та перш за все я зрозумів, що став дівчиною в обтягуючій спідниці.

Інші студенти в бібліотеці були шоковані такою раптовою перестрілкою. Вони всі чимдуж втекли з голосними криками. Деякі студентки вже плакали, через те, що вони падали одна на одну у спробах втечі. Вони викликали у мене жаль. Надіюсь, вони не травмують себе.

Зараз я намагався побачити, що робить та зла жінка, та досі лежав обличчям донизу на підлозі. Лише чув безперервні пістолетні постріли.

- Ти так жадаєш крові. Якщо ти була старим чоловіком, певно, що я помер би від шоку.

- Ей, давай виманимо нашу ціль! – Акане поглянула на мене з лихими намірами. – Піднімай очі з землі та допоможи. Чи твоя голова набита Baby Star Ramen, засранець?

Ні, моя голова не начинена Baby Star Ramen, я просто новачок у битвах. Дай мені перепочити. Я був достатньо розумний, щоб не сказати це Акане. Вона схопила мене за комір і абияк потягнула у вертикальне положення. Чорт, це боляче, як могло трапитися, що ми «друзі»?

- Послухай Нацуру, забіжи за книжну полицю он там, а я за тобою.

Це була енциклопедична полиця покрита пилом, без порожніх місць. Припускаю з неї вийде непоганий щит.

- Вибігай по рахунку один... один! Пішов!

Я спробував стрибнути у напрямку полиці та посковзнувся. Йди до біса клята дівчина, зараз не час для ігор! Я не хотів сердитися на Акане, та зараз не час жартувати.

- Ти не дослухав мій рахунок.

- Так, я просто не хотів, щоб мене порізали на шматки.

- Поглянь, ми повинні працювати разом, і напасти на Кемпфера меча.

Вона серйозно? Акане продовжувала проклинати мене. Її можна було зрозуміти, бо я став Кемпфером лише цього ранку, тоді коли вона є Кемпфером впродовж шести місяців. Менше ніж один день порівняти з 180, її досвід дуже відрізнявся від мого.

- Я не просто турбуюся про зачіску.

- Чи не ти мав обов’язкові уроки по мечах?

- Ну... якого типу цей меч?

- Не знаю. Я бачила, що він пролітав попереду нас; він замалий щоб бути дворучним мечем, і завеликий щоб бути ножем. Я хочу дізнатися більше, пішли запитаємо у того, хто нападає.

Я б спитав, та є все ще не бачив нашого ворога. Жорстокі очі Акане рухалися вправо-вліво, і вони розвідували все, як собака. Я намагався послідувати її прикладу, та не було жодної ідеї, що саме мені робити.

- Давай тоді почнемо, – і почала рахувати: «Один, два, три!»

Ми зірвалися з місця одночасно. Наші переміщення не були повністю впевнені, але для відстані, яку ми мусили подолати, це нічого не значило. Отак ми обоє пірнули за книжкову полицю. У результаті я сховався за Акане. Її поза нагадувала мені згорбленого злого пса, готового до атаки. Вона була напрочуд легкою і м'якою. Ні, це були її солідні груди. Від Акане пахло приємним ароматом. Через те, що на нас були лише спідниці, наші голі ноги тісно переплелися. Не встиг я подумати про це навіть півсекунди, як на мене подивилися червоні від злості очі Акане.

- Послухай, ми виглядаємо як лесбіянки. Так само, як ти уявив мене у своїх думках, спробуй уявити, як я тебе вбиваю.

Ой ні, я хочу жити. Тому прислухався до попередження і виглянув з-за тіла Акане. Довкола чулися металеві звуки: «Дзень... Дзинь...»

- Зброя нашого противника не зможе пробитися. Ці книги тверді, – посміхнулася Акане.

Книги були важчими, ніж здавалися. Тим більше такі товсті томи енциклопедій. Шафа була з міцної сталі. Це зробили, щоб вона могла витримувати велике навантаження. Саме це робило шафу ідеальним щитом.

- Готова до контратаки, моя лесбіянська старина?

І коли це мене встигли підвищити від партнера до старини? Блін, надіюсь вона знає, що я зовсім не лесбіянка.

- Ти кажеш контратакувати, але де ворог? – спитав я, і обережно зазирнув у щілину між книгами. У полі зору була лише пилюка, що кружляла всюди. І жодного шансу побачити ворога...

- Сховалася як рак. Ми повинні поводитися з нею так само.

- Отож, яким чином ми контратакуємо?

- Слухай старина, ось що тобі потрібно зробити.

Вона поглянула вниз на мене, і почала наближатися з лякливою посмішкою.

- Ось ідеальний план. Ти вибігаєш зі схованки, ворог нападає, і я контратакую.

- І це що, твій план???

- Або так, або смоктатимеш мій пістолет, як медові соти.

- Добре, схоже я змушений йти.

Отак мене змусили «добровільно» стати приманкою. Ідеальний план, нічого не скажеш. З огляду на саму ідеї всього цього плану, моє роль – це бути порізаним на шматки.

Акане була дуже нетерплячою і починала сердитися.

- Немає значення, що ти думаєш, та я виконаю один чи інший варіант без тіні сумнівів.

- Ймовірно, ти не будеш нести відповідальність за мене, якщо я помру.

- Я буду відповідати за те, що ти помреш, якщо не підеш.

Ця одуріла і дуже агресивна дівчина закрила обома руками мій рот, бо я вже був близьким до крику.

- Все, кінець обговорення.

- І ти називаєш ЦЕ обговоренням?!

- Тупиця, у тебе ж є магія. Ти швидкий. Відшукай місце, де зможеш захищатися, а ворога залиш на мене, – посміхнулася Акане. – Я розраховую на тебе, подруго.

Її посмішка здивувала мене. Все ж вона дійсно мила, коли посміхається. Обдурений цією посмішкою я поповз до кінця полиці. Досі не було одної ознаки ворога.

- Акане, подай сигнал, коли мені слід бігти.

- Біжи тоді, коли захочеш. А я якось впораюся.

Її посмішка та слова не співпадали, пробігла така думка. Час на те щоб вибігти непоміченим закінчувався. Це повинно спрацювати, бо дехто зараз вишукує ворожий вогонь. Можливо моя магія зможе змінити напрям руху ножа. Хмм... Я все обмірковував ситуацію, і придивлювався до свого контраргументу більш детально. Якщо Акане це зовсім не хвилює, то я повинен обдумати її рішення.

Глибоко вдихнув і сказав: «Я піду».

- То біжи мерщій!

Я відірвався від підлоги й покинув схованку з книжних полиць. У той же час я думав про те, що саме є пусковим гачком для моєї магії. Жодної нормальної ідеї. По-перше, ця злючка каже, що будь-які слова змусять мене піти. Яким я був дурнем, що наважився без роздумів йти. По-друге, виявилося, що я зовсім не хвилююся, бо ж ворог ще не напав на мене.

І тоді я побачив відблиск на ножі, що полетів за мене; мене проігнорували. Ворог розпізнав мою спробу бути наживкою. Лезо оминуло мене. Як я і думав, зброя ворога – це кортик, як довгий кинджал чи короткий меч. Не було жодних сумнівів, для мене це було абсолютно зрозуміло. Б’юся об заклад, що Акане побачила це так само гарно. Двоє кортиків були прикріплені до ланцюгів. Я бачив, що вони вільно рухаються, як змії, та ворог залишався невидимим. Ворожий Кемпфер застосовувала їх з безпечної відстані. Я чув лише звуки металу, оскільки клинки з легкістю прорізувати сталеву книжкову полицю, яка вже почала обвалюватися на Акане. Якась нісенітниця! Я швидко розвернувся і витягнув Акане за руку, поки шафа не впала на неї. Один з кортиків розвернувся у наш бік, та Акане вистрелила в нього, і відхилила лезо. Воно врізалося в щось на певній відстані від нас.

- З’їла сучка! – сказала Акане і сплюнула кров. Вона поранила рот?

- Я терпляча, та все ж відправлю тебе на саме дно пекла!

- Ми обоє помремо, якщо не знайдемо ворога.

- Наступного разу виконуй все, що кажу, придурок, ти як Чаушеску! Доїхало до тебе?

У нас знову полетів кортик, ми пригнулися, та він зачепив нас.

- А ворог все чує, і одразу реагує.

- Чаушеска не любили?

- Ворог науки, стріляє у потилицю прямо як Гірен Забі[✱]Гірен Забі – персонаж аніме Мобільний воїн Гандам, головнокомандувач армії Зіона..

- Але це означає... – раптово краєм ока я побачив ногу.

Пістолет Акане розвернувся так швидко, як мій погляд. Біля напівзруйнованої книжкової полиці стояла Сакура-сан. Чому вона тут?

- Ти дура! – закричала Акане.

Так само, як і вранці, Сакура-сан була на прицілі.

- Граєшся з нами, так? Тобі час померти!

Акане була на грані того, щоб натиснути на курок. Я схопив руку Сакури-сан і відтягнув її вбік, поки Акане обсипала нас кулями. Я міцно обхопив Сакуру-сан і перекотився по підлозі.

- Акане, зупинись!

- У тебе дурна голова! Вона наш ворог!

- Хто дурний? Сакура-сан не Кемпфер!

Очі Акане трохи пом’якшилися.

- Скажи чому?

- Вона не має зброї. Вона нормальна людина.

- Можливо вона викинула їх.

- У цьому нема сенсу.

Як тут згори в нас полетіли обидва кинджали. Ми швидко відскочили з їх дороги. Вони залишили дірку у підлозі і їх потягнуло назад, але не в руки Сакури-сан.

- От бачиш.

- Дідько! – розчарувалася Акане і відвернулася в інший бік.

- Ти лише поглянь, на це нажахане обличчя. Хіба вона може бути ворогом?

- Та й ланцюги прилітають з більшої відстані.

Це було правдою. Здавалося, що вони з’являються з іншого боку дверного отвору. Певно це щоб приховувати себе, і залишатися невидимим. Акане ставала все більше роздратованою.

- Скажи цій повії Каеде, щоб вона прибралася зі шляху, коли я б’юся з Кемпфером.

Стривай, що, чому ти називаєш її повією? Обличчя Сакури-сан поблідло. А я намагався її заспокоїти.

- Чому ти тут, Сакура-сан?

- Ох... Я була повинна відшукати деякі довідки у бібліотеці... Також були жахливі звуки і я спробувала втекти, але не змогла пройти мимо.

Що за погана удача, бути впійманим у середині бою з Кемпфером вже вдруге за один день, і обоє разів з моєю участю.

- Навіть якби вона була дрижачою відьмою, вона неодмінно помре, якщо знову трапиться на моєму шляху, – гнів Акане не зменшувався, вона все ще була сповнена ворожнечі.

Я почав було їй протистояти, як отримав дуло її пістолета між своїми бровами. Тому я швидко перестав.

- Все в порядку, відступай.

- Я не відступлю. Я поручаюся за Каеде, якщо вона знову опиниться на твоєму шляху, то покарай мене.

Цій дівчині, навіть якщо вона з якимось чоловіком була б останніми людьми на планеті, то вони стали б ворогами. Вона намагатиметься проштовхнутися і через лінію поліцейських.

- Нацуро, повертатися назад – це не для твого характеру. Чи ти не думав стати моїм чоловіком?

- Ні за які гроші, хіба що за допомогою зброї.

- Гаразд, тоді я підстрелю тебе, якщо вона мене потурбує?

- У будь-якому випадку просто залиш її саму.

- Твоя удача, Каеде виживе, принаймні зараз.

Очі Акане мали тьмяний відблиск. Вона серйозно? Саме тоді, коли вона хотіла вистрелити у мене, як з’явився кортик з щілини між книгами. Я відсунув Сакуру-сан вбік. Лезо майже зачепило її шию. Акане відкрила вогонь, як тільки я звернув убік. За той час, поки я крутився довкола, то клинок вже зник. Як небезпечно! Я був майже проштрикнутий і проданий як новий стиль кебабу[✱]Кебаб - загальне найменування популярних у країнах Близького Сходу, Закавказзя і Центральної Азії страв зі смаженого м'яса..

- Прокляття, це так дратує! – Акане перенесла свій гнів з Сакури-сан на невидимого ворога. – Тобі доведеться мати повне отворів обличчя, лише так ти зможеш охолодити свій мозок. Нацуру, твоя дурнувата дівчина ось там здулася.

Я подивився, та вона не була «здутою», вона втратила свідомість від раптового граду куль, які випустила ця злюка. Сакура-сан впала на підлогу непритомною, наче смерть була перед моїми очима.

- Вщипни її, і подивимося яка вона мертва.

Ні, непритомність – це нормальна реакція, її нерви просто слабкі. Я б теж був таким, та моя голова була спокійною, ніби нічого не сталося. Це побічний ефект від трансформації в Кемпфера?

- Дін-дон, дін-дон, – прозвучав кінець обідньої перерви.

- Лайно, я запізнюся, – поскаржилася Акане.

- Ти серйозно?

- Ну звичайно, навіть якщо я можу здатися лагідною дівчиною, я полюбляю вчитися, не зважаючи на мої погляди.

- Навіть з непристойним ротом?

- Поглянь, я ж пропущу урок без сумнівів! – сказала Акане і направила свій пістолет в мене знову. Знаю, мої коментарі були ризиковані.

- Слухай, просто я знаю, що я почесна студентка.

- На жаль, гадаю ти спізнишся. Я відмовився від спроб, після того, як запізнився три рази.

- Не будь таким гордим через це.

- Я не є гарним хлопцем, а це мій спосіб не виділятися в класі.

Ми обоє замовкли й відчули тишу. Як не прислухалися, та не було жодного звуку ворога. Навіть попри те, що атаки не були постійними, але перерви ніколи не тривали так довго. Ні звуків клинків, що прорізують повітря, ні звуку ланцюгів, що в’ються.

- Атака закінчилася... – сказала Акане, – жодних ознак ворога.

- Це вперше так.

- Ми з ним не закінчили. Куди тепер йти?

Я не відповів, бо не було жодного способу це дізнатися. Почекавши ще трохи, ми встали та вийшли з нашої схованки. Це був ризик, але напевно більше не буде атак.

- Наш ворог пішов.

- Здається мені, що він забоявся.

- А я не впевнений у цьому.

- Чому ти так кажеш?

Ворог був спокійним, і навіть не повівся на мою спробу приманки. Не думаю, що у нас була перевага. Мусить бути причина, через яку скасували атаку.

- Запізнитися на урок, і навіть нічого не поїсти, – Акане нервово била ногою підлогу.

А я не був так схвильований через запізнення. Я не мав ідеальної відвідуваності, яку варто було підтримувати. Раптово до моєї голови прийшла одна думка.

- Агов Акане! Можливо наш ворог є відмінником.

- Так? Чому ти це кажеш?

- Я дивлюся як сильно ти схвильована щодо цього, можливо і ворог не хоче запізнитися також.

- Так як я? Ти гадаєш, що наш ворог – це відмінник із «Залізної зірки»?

- Ну, така у мене думка, – звичайно, що це просто навмання, і не було жодних доказів цьому. Вже якось моя інтуїція змусила мене думати, що я правий. Це ще одна здібність Кемпфера?

- Я повертаюся до жіночого відділення. А ти, Нацуру, як хочеш.

- Я піду додому, але що робити з Сакурою-сан?

Вона досі лежала на підлозі.

Акане прикинулася, що не чує.

- Не змушуй жінку займатися напруженою роботою. Ти сам можеш віднести її.

- Але ж я жінка також.

- Це просто слова. Твоєї поґаної задниці для цього буде достатньо.

- Це ти так скаржишся, щоб просто піти звідси.

- А я розумовий діяч.

Я був близьким до того, щоб сказати «та ми обоє такі», але знову привітався з дулом її пістолета.

- Фізична праця – це чоловіча робота, усьек?

Цей пістолет був більш переконливим, ніж будь-які слова, які вона могла сказати. Тому я прийняв це без коливань.

Вона клацнула язиком і сховала кинджал у свій рукав. Ланцюг та інший кинджал теж були тихо сховані. Вона перевірила своє ліве зап’ястя, зараз вже час.

- Не можна спізнитися!

Будь-який гарний студент ненавидить пропускати уроки. Бути гарним студентом – це не просто означає жити таким чином, це також означає відмовлятися від веселощів, щоб уникнути поганої репутації. Її рука грюкнула об стіл, і полетів пил. У бібліотеки був сумний вигляд. Вона ненавидить шкодити книгам, але це було варте цього. Крім того, вона могла отримати гроші з бюджету комітету на покупку нових.

Поки вона спокійно йшла на свій наступний урок в академії «Залізна зірка», то почистила свою шкільну форму, і переконалася, що вона ідеальна. Просто перед тим, як вчитель пройшов двері, вона вже сиділа за своїм столом.