Глава 1


Обсуждение:

Авторизируйтесь, чтобы писать комментарии
voytsik
03.03.2018 00:15
Что буду дальше переводить, увидите в обновлениях скоро), до конца следующей недели что-то уже переведу
Makheshvara
02.03.2018 21:53
Что дальше планируешь переводить?
voytsik
02.03.2018 19:57
Перевод закончил, по крайней мере то, что было в английской версии. А там перевели не весь этот том, поэтому 5 глава здесь не законченная. Если кто найдет анг перевод до конца, буду благодарен за ссылку.
voytsik
15.02.2018 01:27
Если что 1 и 2 главу ещё нужно поредактировать, возможны опечатки, в 3 проверил, кажется все уже норм. Но насчёт 1 и 2 не уверен, что там все верно. На днях перепроверю.
Cheshir032012
15.02.2018 00:37
Прочитал начало. Както муторно... стоит время терять или дальше норм пойдет?
П.с. немного режет глаз типа "...з...з..." когдо есть "...зи (из)...з" (лень укр в телефоне добавлять...)
voytsik
07.02.2018 18:52
Хотя нет, займет больше времени, оказывается там еще продолжение этой главы есть, которое я не увидел.
voytsik
05.02.2018 00:52
Если кто заходит, то я выкладываю перевод 3 главы, а главу добавлю в обновление когда закончу её перевод (2-3 дня). Так что читать можно уже.
ashchogla
29.01.2018 11:23
Дякую за нову главу, сподіваюся ти продовжиш переклад і далі
Rio281
28.01.2018 00:52
Одним словом, суть ясна. Почитать светит только на анлейте. Другой разговор что я из любопытства у детей спросил, стоит ли оно того, они аниме смотрели. Услышал что дрянь редкостная, а значит нефиг и тратить время на анлейт. Появится на русском, будет шанс убедиться.
За сим откланяюсь. Спасибо за внимание.
ximik1848
27.01.2018 21:28
Друзья, давайте не будем спорить о языке перевода. Я сам русский но живу в Украине знаю как русский так и украинский языки и могу сказать точно что есть переводы книг на украинский язык более качественные чем на русский. Взять того же Гарри Поттера переводчики "Росмэн" заменяли имена персонажей, переводили имена собственные (ну не переводятся они, как и фамилии). Если на этом ресурсе будуь переводы на белорусском, постараюсь прочитать и их. Так что хватит, не надо устраивать срач по поводу языка.
voytsik
26.01.2018 22:12
На выходних выкладу вторую главу. Почти закончил.
voytsik
26.01.2018 20:19
Ну и что, что это русский сайт? Как сказали, нету в правилах такого, что бы запрещало мне выкладывать переводы на украинском. Я перед тем, как начать сюда писать, спрашивал у админов сайта, никто ничего за это мне не говорил. Не вижу тогда в этом проблемы.
voytsik
26.01.2018 17:11
Народ, для меня не важно что вы думаете читаете вы или нет, без разницы. Мне просто так удобнее переводить было, не хотите - не читайте, никто вас не заставляет. Я и в анотации, и в оглавлении книги что перевод на украинский. Так что если не понимаете, лучше не заходите. Это не имеет никакого отношения к политике или ещё чему, мне просто захотелось почитать эту книгу, но нигде не было руского перевода, от и решил перевести сам.
vzua
25.01.2018 20:06
Дякую))) Буде цiкаво.
scorpionxxx
25.01.2018 16:04
Отличненько. Спасибо.
ximik1848
25.01.2018 07:01
Интересно, спасибо переводчику. На украинском читаю свободно. В пору устраивать конкурс по знанию языка страны соседа )))
acxa2011
25.01.2018 05:42
Украинский читаю без проблем, ибо как житель Крыма учила его и в школе и в вузе) Но интересно будет ли Ру версия)
Hellcat
25.01.2018 03:50
Мда читать на украинском слишком сложно даже на англ попроще будет для меня без русского перевода это не читабельно
___nike___
25.01.2018 03:45
Сподобалось. Дуже вдячний)
couragem
25.01.2018 00:39
Простите конечно, но украинский не знаем

Отобразить дальше

Глава 1

Коли я прокинувся рано вранці, то я побачив дивну жінку у дзеркалі. Все було таке ж, як зазвичай, чи я так тільки думав. Я вже прокинувся і мої очі були відкриті. Відкручуючи кран, щоб помити обличчя перед сніданком, я поглянув вгору і побачив жінку, що заглядала на мене.

Ймовірно їй було шістнадцять чи сімнадцять років. Вона мала чорне, як смола, волосся та акуратні губи. Її обличчя розділяв прямий ніс, і типова для японця біла шкіра. Судячи з її віку, було б доречно описати її як гарну дівчину, що от-от стане красивою жінкою, саме такою була красуня попереду мене. Була б вона опублікована в гравюрах журналу сьонен манги[✱]Сьонен – жанр манги та аніме, основною цільовою аудиторією якого є підлітки та юнаки у віці від 12 до 18 років. Основні ознаки: протагоніст чоловічої статі, швидкий розвиток і динамізм сюжету., то її зовнішній вигляд став би одним з найпопулярніших без жодних перешкод.

Проте, навіть на ньому з’явився здивований вираз.

Я гадаю, що їй природно бути здивованою. У будь-якому разі навіть я був би вражений у такій ситуації.

Насамперед в даний момент було дуже рано. І більше того був вихідний день. Враховуючи, що я був просто звичайним студентом старшої школи, було неочікувано, що щось подібне відбудеться поза школою. Тим не менш, у мене близька зустріч з дівчиною через дзеркало. Це щось схоже на диво.

Моє волосся смішно виглядає зранку. Після пробудження воно стирчить догори прямо як кущ дикої троянди. Мої батьки, показуючи на мене, відверто і голосно сміялися. Навіть якщо вони й були моїми батьками, але вони, без будь-якої можливості це заперечити, виїхали далеко звідси на роботу, залишивши мене вдома самого. Моє волосся, що стало об'єктом насмішок для всього людства, було тим, до чого я звик, дивлячись в дзеркало. Цього ранку в ванній я був на грані того, щоб стверджувати, що воно все ще таке саме як і завжди.

«Що трапилося...»

Враховуючи те, що все ще був ранок, мій мозок не повністю функціонував. Та ця гарна дівчина, що була перед моїми очима, була частиною реальності, у що я ніяк не міг повірити.

«Відбитий дзеркалом світ реальний...?»

Наївно я обдумував таку річ. Звісно це щось малоймовірне, але якось це мусить бути реальним. У іншому випадку я ніколи не очікував, що раптово з'явиться жінка як ця. Скоріш за все, це здається ситуація «прокинутися вранці та знайти милу дівчину поруч на подушці», про яку багато людей мріють. Це один варіант із можливих. Колись, обмінюючись жартами з моїми друзям, ми казали: «Коли-небудь несподівано з'явиться гарна дівчина, як із торту», та я не уявляв, що зіштовхнуся з цим у житті.

Як і можна було очікувати від Японії – Країни Котодами[✱]Котодама – поняття в японській культурі, пов'язуюче зі сказаним словом деякі паранормальні атрибути..

Тим не менш зустріти таке видовище у реальності, як і очікувалося, досить несподівано. Я надаю перевагу дівчатам, що виглядають досить гарненькими, але ця з'явилася без жодного попередження. Цілком можливо, це може бути розглянуте як вторгнення.

Дівчина нічого не говорила. Оскільки вона була незваним гостем, вона ймовірно не вміла розмовляти японською. Дівчина здавалася стриманою чи швидше здивованою. Зараз її очі були широко відкриті вже певний час.

Це не було нерозумною думкою. Зустріч з чоловіком зранку здивувала б будь-кого. Певною мірою співчуваючи їй, я якось зміг зібратися з думками й простягнув руки до води, що текла з крана. Я планував плеснути води на обличчя, щоб заспокоїтися.

- А?

Що з цією дівчиною? Та вона ж помила своє обличчя у той же час, як і я. Це просто збіг чи копіювання?

Дивлячись у дзеркало знову, я здивувався ще раз. Здавалося, що рот дівчини також був відкритий неначе кажучи «А».

Мій мозок заповнило погане передчуття.

Іноді у мене сильна інтуїція. Я вже переживав це відчуття раніше. Коли моя маленька плямиста черепаха Таккун померла, це було прямо перед тим, як я отримав погану оцінку з чотирьох предметів. Як і слід було очікувати, пізніше було дуже сумно. Чи могла черепаха відчути щось таке?

Залишаючись повністю спокійним, я боязко протягнув руку до своєї щоки.

Дівчина також простягнула руку до своєї щоки.

Не зважаючи на те, що моїм серцем оволодівала паніка, у той момент я стиснув правою рукою щоку.

Як і раніше дівчина також стискувала свою щоку.

Моє передчуття створювало темні хмари, що охоплювали весь мій розум. Мабуть, просто, мабуть. Якби то був я, чи могло це бути насправді?

Під час того, як я намагався заспокоїтися, все ще стискуючи обличчя зі слабкістю, я глибоко дихав. Один, два. Відразу моє серце відчуло, наче на нього сильно наступили, я став сильно пригніченим у той момент, і почав похитуватися як п'яний.

В цей момент я затримав дихання, щоб стримати крик. Тоді з усіма силами я стиснув вказівний та великий палець. Це спричинило немислимий біль для моєї щоки.

- Ой-ой-ой-ай, як боляче!

Я почав крутитися і кричати. Дівчина по той бік дзеркала так само крутилася довкола себе.

Але зараз вже не було жодних сумнівів. Стоячи, я поглянув вниз на власні груди в дзеркалі.

Там виявилася чудова пара пагорбів великого об'єму, що навряд чи можна сподіватися знайти в чоловіка.

- УВА-А-А!!!

Я підняв ймовірно, найбільший крик за все своє життя.

- ЧОМУ Я СТАВ ЖІНКОЮ?!!

Той я, що був у дзеркалі, так само подібно кричав те ж саме.

Чи не варто мені для початку заспокоїтися? З якої причини таке сталося?

Я Нацуру Сено, мені сімнадцять років, і я студент старшої школи. Стрункий і середнього росту. Щодо моїх оцінок, то з одного боку вони дійсно гарні, та бувають часи, коли оцінки насправді погані. Іншими словами, я знаходжуся прямо посередині. Мої рефлекси також середні. Навіть якщо я описую себе, я дійсно просто посередній хлопець, якого ви знайдете будь-де. Єдина річ, якою я пишаюся, це мій зір, який перевищує 1.2. Чи якщо йти іншим шляхом, то немає нічого, чим я можу пишатися. Це досить сумно.

Говорячи про такі речі, я відчуваю нестачу в тому, що ніколи не мав дівчини також. І в початковій, і в середній школі були подруги, коли все-таки їм прийшов час стати дівчатами, вони випередили мене і не стали ближчими, ніж «подруга». Відносно цього правильніше казати «ніколи не мав стосунків з дівчиною», що дуже мене пригнічує і засмучує.

І не зважаючи на те, що цього слід було очікувати.

Бути спроможним мати стосунки з дівчиною... Це було б приємно. Ви скажете, що це ймовірно буде чудово. Проте під час того, що я «бажаю дівчини» не має жодної причини для мене «відмовлятися бути чоловіком».

- УВА-А-А!

Я закричав ще раз, хоча це не те, що могло змінити щось в цій ситуації.

Спокійно, будь спокійним. Щиро намагався переконати себе.

З того часу як я вже двічі закричав, я доклав великих зусиль, щоб стримувати розум, що біг вперед. Горло вже болить. Було схоже на те, що я сходжу з розуму в цих стражданнях годинами, але насправді пройшло менше десяти хвилин. Але для теперішнього мене, був саме час, щоб взяти себе в руки й зрозуміти, що ж сталося.

Почну з того, з якої причини я перетворився на жінку?

У мене абсолютно не було жодної ідеї, як це сталося. Я ніколи не приймав ні гормональних ін'єкцій, ні я ніколи не був у Марокко. Цими днями, пошукавши в інтернеті, просто знайти лікарів, хто може перетворити в жінку через пластичну хірургію, але навіть з цими всіма можливостями сучасних технологій щось, таке як це, не є можливим.

Добре, ну а що це таке? Повернення «Candid Camera»?

Я зазирнув в дзеркало. Гарна на вигляд дівчина, тобто я, мала дуже похмурий вираз обличчя.

- Показуючи такий вираз обличчя, я псую таку гарну особу.

Не звертатиму великої уваги зараз, краще пізніше. Дурень. Що ж я кажу собі?

Тим не менш вона миленька. Зосереджено я це обдумував. Коли справа доходить до типу дівчини, що подобається чоловікам, то якщо намалювати нечіткий образ у своїх думках, можна з впевненістю казати, що це більшою чи меншою мірою нагадувало б її. По факту з того, що вона зараз тут, це саме причина правильніше сказати, що вона «точнісінько схожа», ніж «більш-менш схожа» на цей образ.

Якщо зустріти її в місті, само собою зрозуміло, що я можливо закохаюся в неї, як тільки почну з нею розмову. Якщо не так, то я не був би собою.

Дивився вниз на те, чим стало моє тіло. Деякий час на ці надзвичайно великі груди. Проте було щось інше, що захоплювало мене.

- Морський стиль[✱]Морський стиль – різновид одягу, взуття чи аксесуарів, що нагадує робочу форму матросів(синьо-білі смуги, матроський комір), може мати зображення частин корабля(наприклад якір, штурвал тощо). У деяких японських школах це є традиційною шкільною формою для дівчат. Інша назва сера фуку(sailor fuku).!!?

Якщо дівчина одягалася у морський стиль, вона могла досить часто викликати темні думки серед чоловіків старшого віку.

Як тільки я прокидаюся, я маю звичку перевдягатися в свою шкільну форму. Це через те, що забуду щось якщо чекатиму, після сніданку я повинен поспішати. З того часу, як я зазвичай просипаю все йде більше гладко, якщо я роблю це в першу чергу зранку. Проте я не пам'ятаю, що вдягав одяг призначений для дівчат. Природно, що я навіть не володів таким одягом. Стосовно тих, хто має пристрасть до морського стилю, то вони складають приблизно десять відсотків з людей за тридцять.

- Це наша шкільна форма...

Вона була точно схожа на шкільну форму тих, хто відвідував мою школу. До цього моменту можна було сказати, що це зовсім непогана річ сама по собі.

У будь-якому випадку це досить таємниче. Стати жінкою саме по собі не добре, та я відчуваю полегшення, що принаймні одягнутий. Це означає, що якийсь ніндзя змінив мій одяг? Якщо це так, я б хотів, щоб він з'явився і повернув мій чоловічий одяг. Моя форма недешева.

Принаймні це була шкільна форма. Це як молоді люди носять, тобто включає немодний блайзер. Крім цього була і спідниця.

- Спідниця...

Неприємне передчуття чи можливо дивне почуття очікування розворушило мій розум.

Я зрозумів, що навколо нікого немає, хоча все-таки та досі метушливо перевіряв околиці. Переконавшись, що я був лише один, я повільно поклав руки на кромку спідниці.

Перевернув її й заглянув під неї.

- Це жіноче!!!

Якого біса! Результат був просто таким, як я і боявся. Те, що я придбав впродовж знижки в Іто-Йокадо[✱]Іто-Йокадо – гіпермаркет в Японії. одного дня, за що в результаті я заплатив 3 тисячі єн, стало дівчачою спідньою білизною. Це називають трусиками, що їх, як кажуть, нюхають чоловіки середнього віку. Їх міцно обгорнули колготки. Наверху вони мали світло-блакитні смужки. Чому всі речі посмуговані?

Я обмірковував вигляд своїх грудей, але припинив такі пустотливі думки. Абсолютно точно я одягнений в ліфчик.

Попри відчай, що я пережив від цих надмірних результатів, я повільно повертався в свою кімнату. Не тільки я сам, а й мої речі стали жіночими. Здається я згадую стару приказку «Тіло – це не більше, ніж одяг», але результат такий же у будь-якому випадку.

Ввійшовши в кімнату, я впав на свої сідниці із зітханням.

Мила дівчина сиділа, і обіймала руками свої зігнуті в колінах ноги. З об'єктивної точки зору це було досить цікавим видовищем, але в даний час це був я. Було немислимо для мене сприймати це об'єктивно.

Я повільно поглянув на годинник, що стояв на столі. Електронні цифри повідомляли мені: «Якщо ти не підеш до школи незабаром, то ти запізнишся.»

«Звичайно, я розумію це», – відповів я годиннику. Йти до школи у такому випадку. Йти як жінка. Коли цілий світ вважає Нацуру Сено молодим чоловіком. Якби я відвідав школу у такому вигляді, у моєї класної вчительки був би інфаркт. Як захопливо це б не було, та я стану вбивцею вже після трьох секунд.

І це ще не все. Мої однокласники були б шоковані так само. Ні, це не було б несподівано, навіть якщо їхні серця поростуть волоссям. Цілком можливо, що для компенсації цього мені потрібно буде продатися. Це безумовно повинно бути чимось схожим на хазяйку бару чи країну піни. Є проблеми щодо прав людини, через те, що я неповнолітній, але ж знову права людини поширюються і на чоловіків, що перетворилися в жінок.

Я був зовсім не в стані думати. На думку не приходило нічого, що варте уваги. Що я робитиму відтепер...

Несподівано я відчув незручність.

- ...?

Я поглянув на свою праву руку. На ній був блакитний браслет. Він випромінював світло-блакитне світло. Я не пам'ятаю, що володів такою річчю.

Спробувавши торкнутися його, я відчув, що він холодний на дотик. Браслет зроблений з металу. Проте якого саме металу я не міг здогадатися.

- Що це...

- Це доказ.

- ЕЕЙЙ!

Почувши голос, що йшов звідкись, я підстрибнув з мого сидячого положення. Крутячи головою, я оглядав кімнату. Навіть через те, що я повинен жити сам, чи міг тут хтось бути?

- Ось тут. Тут.

У напрямку голосу була плюшева іграшка.

Чоловік, хто тримав у себе плюшеві іграшки, мав недостойний смак, проте у цьому випадку це не могло допомогти. Крім того це було дуже незвично.

На її обличчі тут і там були шрами, як у тих з якудза[✱]Якудза – традиційна форма організованої злочинності в Японії, угрупування якої займають лідируючу позицію в кримінальному світі країни. В літературі та пресі якудза або її окремі угрупування нерідко називають «японською мафією»., одне око прикривала пов'язка. З рота іграшки росли ікла як у тих саблезубих тигрів, котрі були досить жорстокі. З її живота стирчали реалістично відтворені кишки.

Це була іграшка з серії «Тварини нутрощів». Це дещо, що є частиною комерційної серії продуктів деякої компанії. Вся продукція цієї серії була побудована за концепцією тварин, які виглядають жалюгідно зі своїми кишками, що вивалюються.

Виробник, хто виготовив ці товари, зазнав падіння цін на акції одразу ж після випуску цієї продукції, і до цього дня немає ознак щодо їхнього відновлення. Вони отримали багато ударів у відповідь від своїх акціонерів, і попри це вони все ще продовжують бути впертими. Чесно кажучи я не хочу цього, але з того часу як щось є важливим, я не можу викинути це з голови.

Плюшева іграшка Харакірі Тора[✱]Харакірі Тора - харакірі означає самогубство, тора означає тигр., п'ята в серії тварин нутрощів, відкривав рот щось кажучи з недавнього часу.

- Ти нарешті це усвідомив, хі-хі.

Це був жіночий голос. Це було трохи як Шизуку-чан[✱]Шизуку-чан – персонаж з аніме Дораемон.. Точніше її нова версія. Я почувався дуже незручно через зовнішній вигляд тварини нутрощів.

- Те, що на твоїй руці – браслет обітниці.

«...Обітниці?»

- Через те, що цей браслет одягнутий на твою руку, твоя сила захищена. Це дозволить тобі продемонструвати найвеличнішу силу в битві.

- Зачекай хвилину, постривай! – я поспішно замахав руками. Харакірі Тора каже якісь загадкові слова.

- Це незбагненно. Чому я розмовляю з плюшевою іграшкою? За що я дав обітницю? І по-перше, чому я жінка?

Бувши ще у шоці від свого становлення жінкою, я майже не був спроможний відповісти плюшевій іграшці. Думай про це трохи більше. Я розмовляю з плюшевою іграшкою?

Харакірі Тора почухав свою пов'язку для ока.

- Це не зрозуміло для тебе? Чи не слід мені пояснювати починаючи зі створення світу?

- Я не цікавлюся Біблією. Якого чорта це так?

- Еее, так... – Харакірі Тора продовжував говорити голосом Шизуку-чан. – Ти зараз Кемпфер.

- Що-о?

Це все, що ця іграшка вважала за потрібне сказати.

- Кемпфери – це еліта для бойового призначення. З могутньою силою, що зберігає браслет обітниці, ти знищиш своїх противників. Це свого роду відчуття себе.

- Я не добре розумію все це.

Це було схоже на те, коли я прочитав керівництво до гри, в яку грав лише раз.

- Тож, Кемпфери є людьми, чия мета – це битися?

- Правильно.

- Я став одним з цих Кемпферів?

- Так.

- І я битимуся з ворогами?

- Звичайно.

- Навіть не знаючи причини?

- Ну звісно.

Не кажучи й слова, я схопив Харакірі Тору і жбурнув його в смітник.

- Ааа, за що це ти так?

- Замовкни! З такими поясненнями, я не можу зрозуміти, коли все, що ти кажеш це «звичайно» і «так». Просто йди спати!

Це все було занадто раптово. Це було так, наче мені дали 100 єн і наказали: «Йди та врятуй світ з цим».

Перетворення в жінку, розмова з плюшевою іграшкою, якщо тільки весь цей світ не перетворився в кошмар. Тоді цей час, проведений як Кемпфер, слід вважати тим, чого ніколи не траплялося.

- У будь-якому випадку це не допоможе, – сказав голос зі сміттєвого кошика. – Зрештою ти змінився.

- І в це можна вірити? – навіть на грані свідомості я відповідав.

- Цьому слід бути правдою. Прямо зараз, чому б тобі не погодитися, що прямо зараз ти дівчина?

Після того, як він це сказав, я ще раз оглянув себе. Жіноче тіло у морській шкільній формі.

- Дивись, дивись. Це змусить тебе зрозуміти.

- Ще ні...

Я схрестив руки поки дивився на смітник.

- Яким чином це жіноче тіло пов'язане з угодою?

- Немає жодного способу бути Кемпфером, не ставши жінкою.

- Але я був чоловіком!

- І внаслідок цього твоє тіло стало як у дівчини. Коли Кемпферів обирають, хлопці стають дівчатами.

- Не могли мати альтернативний варіант?

- Звичайно, що ні, – смітник(всередині якого був Харакірі Тора) розмовляв так, ніби вважав це проблемою когось іншого.

Я потягнувся до смітника і витягнув плюшеву іграшку. У будь-якому випадку я не міг дозволити собі його викинути. Тому поставив його назад на стіл.

- Дякую. У тому смітнику досить здавлено.

Це справді сталося з ним.

- Крім цього, що там з цим браслетом?

- Браслет Обітниці це знак, що ідентифікує тебе як Кемпфера. Коли він світиться, ти стаєш Кемпфером.

Я почав перевіряти браслет ще раз. На ньому не було жодного рубця, тож я не мав жодної ідеї, як точно на мене його одягнули.

- О, ти не зможеш його зняти, – казав Харакірі Тора так, наче він читав мої думки. – Його не можна зняти за винятком екстремальних обставин. У такому випадку ти повністю перестанеш бути Кемпфером.

- Як би я міг його зняти?

- Померти наприклад.

- Ох! – хоч казати щось на кшталт цього, нічого не дає мені.

- Будь ласка, думай що це аксесуар. Він не такий вже обтяжливий.

І точно, він був такий легкий, що я не відчував жодного додаткового навантаження на своєму зап'ясті.

- Чому він блакитний?

- Він тобі не подобається?

- Червоний був би кращим. Тоді я був би як «Червона комета» з Mobile Suit Gundam.

- Це показово. Проте, не мені вчити, – він випустив придушений сміх. А те, що він говорить голосом Шизуку-чан, особливо робило мене злим.

- Повернемося до попереднього обговорення. Чому Кемпфери б'ються? І хто вони?

- Це тому, що вони існують заради боротьби. Таке життя.

Почуття таке, що я збирався кинути його у смітник знову. Харакірі Тора поспішно додав дещо:

- Для Кемпферів боротьба – єдина причина існувати. Їх спеціально створили для битви. Ти - оптимальна людина для цього. Внаслідок цього тебе обрали.

- Навіть якщо я кажу це про себе, будь-хто скаже мені погодитися з тим, що я просто людина. Яким чином я є найбільш придатним для цього?

- Чи не запитати тобі це у того, хто вибрав тебе?

- А не ти мене вибрав?

- Тебе вибрав Регулятор.

- Регулятор. Хто це такий?

- Це той, чий обов'язок вибирати людей з потрібними якостями. Ти ідеально підходиш.

- Ким тоді ти повинен бути?

- Я - Посланник Регуляторів. Подібно до посланців, про яких розповідають у легендах. Ангел так би мовити.

- Чи щось, що хизується своїми кишками, може бути ангелом?

Такий жахливий смак. Набожні християни ймовірно розсердяться, якщо вони це побачать.

Ось така історія. Тобто, я обраний Регуляторами, щоб бути Кемпфером. Наявний браслет-доказ, і я прийняв форму жінки, щоб битися.

- Здається, ти розумієш, гаразд.

Тон розмови плюшевої іграшки став як у вчителя. Я дивився на це з абсолютною ненавистю.

- Тож, не зважаючи на те, що я питаю вже довгенько, ти не пояснив з якою метою я власне повинен битися.

- ... .

- Ти намагаєшся наслідувати плюшеву ляльку?

Я рився усередині столу. Десь там має бути запальничка за сто єн. Я не курю тютюн, але безумовно вона є дечим, що корисно мати. Наприклад, нею підпалити синтетичні волокна...

- Вогонь – це не добре. Вініл виділяє жахливий запах, коли горить.

- Чому б тобі не поговорити?

Я дістав запальничку зсередини. Газ там досі був.

- Тому, чи не міг ти, будь ласка, зупинитися?

- Чому тобі також не просити голосом Шизуку-чан, як раніше?

Я не можу сказати це вголос, але теперішня манера була досить приємна.

- Власне кажучи, я і сам не знаю цього. Чому вони б'ються?

- І ти говориш це лише зараз?

- Оскільки Регулятори є скупердяями, вони не повідомляли мені цього. Мені це теж не було цікаво.

- Ви служите безцільно... Ніким іншим крім того, що твої нутрощі вивалюються з твого живота, ти не є.

- Це все тому, що я плюшева іграшка.

Я прибрав запальничку до кишені у спідниці. Це не мало значення для мене, найгірше це для спідниці. Я глибоко зітхнув.

- Послухай, оскільки я буду битися, то слід припустити, що є противник для битв, я правий?

- Вірно.

- Хто він?

- Це секретно.

- Цей засранець.

Я не знаю чи він чоловічої статі, але у даний момент я прокляв його саме так.

- Але зараз, тобі варто зрозуміти. З цього часу ти безсумнівно Кемпфер.

Єдиною річчю, що я зміг зрозуміти, здається, було те, що немає жодної причини битися.

Я ще раз схопився за голову. Що ж це в біса таке? Раптово мені кажуть, що я повинен битися як той, кого називають Кемпфером, з кимось схожим. Яким чином я можу погодитися з таким?

- Ха-ха-ха. Схоже, ти не можеш прийняти реальність.

Це ж очевидно. І ти ще смієш так безтурботно сміятися з цього! Для початку, раніше я ніколи не вірив в те, що плюшева іграшка буде пояснювати різні аспекти реальності.

- Однак, це дійсно так. Ти є Кемпфером, як я і казав тобі. Це все правда, і немає й краплі брехні.

- ... .

- Ти досі не можеш це прийняти?

Ну, я мушу визнати...

- Здається, що ти починаєш розуміти все ж таки. Зрештою, ти безсумнівно Кемпфер.

Я подивився в очі Харакіри Тори. Його хлопчацька розмова здавалася повністю фальшивою, і не було значення як на це дивитися. Проте, не здавалося, що він має якісь приховані та неочікувані мотиви.

Якщо вірити словам цього хлопця, то мене обрали, щоб стати таким видом існування як Кемпфер. Фактично те, що я став жінкою, є підтвердженням цього. І крім того, мені розповіли, що це форма для битв.

Та навіть сама ідея «битися» навіювала на мене неприємне відчуття. Тора наполягає, щоб я бився навіть не знаючи причини?

- Ось таким ти стаєш, коли настане час щоб битися, – сказав Харакірі Тора. – Коли тебе обрали бути Кемпфером, то ти без заперечень повинен боротися.

- Чому ж саме я повинен це робити?

- Це стане зрозуміло зовсім скоро...

Тільки тоді, як зараз, ця плюшева іграшка стає повною самовпевненості. Ця схильність як у Шизуку-чан.

Відчуваючи, що подальші питання будуть безглуздими, я припинив розмову. Оскільки навіть якщо я продовжу запитувати, то він не скаже мені більше, ніж це. Також ймовірно він просто буде імітувати плюшеву іграшку знову.

Я поглянув на годинник. Я був на грані того, щоб запізнитися.

- О, ще дуже важлива річ!

- Цього достатньо, не міг би ти перестати ставити додаткові питання?

- Я спалю тебе. Мені потрібно залишатися жінкою?

Мені вже було потрібно йти до школи. Зараз саме прийшов час для цього, і я повинен вибігти без сніданку, тож чому не запитати останнє питання. Необхідність бути присутнім у школі як дівчина + морського стилю шкільна форма, це схоже на покарання.

- Бути жінкою боляче?

- Це непорозуміння!

- Хоча тебе можливо повернути в чоловіче тіло.

Негайно після цих слів мої очі стали яскравішими. Мінамото Шизуку-сама, я можу стати хлопцем як завжди?

- О, тоді займемося цим зараз же. Для того, щоб це зробити, ти мусиш битися.

- Що в цьому такого?

- Є проста причина. Якщо ти продовжуватимеш успішно вигравати бої, ти більше не матимеш ворогів і отже, не буде причини перетворюватися в жінку. У цьому випадку ти залишатимешся чоловіком постійно.

- Зрозуміло... зачекай, так до цього ж дуже далеко!

- Але тоді твоє бажання стане правдою.

- Ти повний ідіот! Є дещо, з чим не можна зволікати. Я не можу піти до школи у такому вигляді!

- Хммм... – Харакірі Тора міркував певний час. – Іншого шляху немає. Я навчу тебе способу, як повернутися до твоєї природної форми миттєво.

- Тоді, навчи мене. Ні, бу-удь ла-а-аска, навчи мене!

Я схопився за плюшеву іграшку. Теперішній я був готовий до того, щоб схилити голову стільки разів, скільки забажає Харакірі Тора з голосом Шидзуки.

- Ти достатньо нетерплячий.

- А що ти очікуєш від мешканця Едо[✱]Едо – історичне місто в Японії, центр Едоського сьоґунату. Стара назва сучасної японської столиці Токіо, особливо її центральної частини довкола Едоського замку.. Навчай мене негайно. Поспішай вже!

- Ну, тоді закрий свої очі.

- Гаразд, – як він і сказав, я закрив обидва ока. І можна було почути лише голос Харакіри Тори.

- Ну тоді, я йду сюди.

Йде? Що він робить?

Одразу після цього я почав відчувати сумніви, то зазнав страшного удару у район моєї черевної порожнини.

Пульсуючий біль прийшов з середини мого живота. Ця чортова плюшева іграшка вдарила мене. Наступного разу я спалю її, це точно. З цими останніми думками всередині моєї голови, я втратив свідомість.

-АХ!

Мої очі розплющилися.

За звичкою я підстрибнув. Надмірно захоплений, відкинувши вбік футон, я врешті впав на ліжко.

Ліжко? Я оглянув всю кімнату. Це була кімната, з якою я був знайомий. Звичайні ранкові декорації.

Я боязко поглянув на себе. Мої груди не були великі.

Поспішно вибравшись з ліжка, я заглянув у телевізор, що не отримував електрики. Оскільки у моїй кімнаті не було дзеркала, я використовував телевізор як його заміну.

Не було ніякої помилки, я був собою, як і чоловіче обличчя там.

Велика радість підіймалася з глибин мого серця.

- Так... Я зробив це! – я закричав шаленим криком. – Я чоловік і не ставав жінкою. Все було так, як і раніше. Не існувало таких речей як Кемпфери.

Під час підстрибування вгору і вниз, я дістався до мого столу.

- Ти, це все брехня, ха. І ти повернув мене до нормального стану, – сказав я це до Харакіри Тори. Проте не було відповіді.

- Агов...?

Я наблизив своє обличчя ближче. Він був нерухомим, без жодного сіпання. Я схопив його і почав стискувати, але не було жодної реакції. Навіть коли схопив ікла, що росли з його рота, то вони не рухалися. Не зважаючи на мої зусилля він був як звичайна плюшева іграшка.

Ідеї кружляли у моїй голові. Плюшева іграшка Харакірі Тора продовжував спати. Мабуть, події, що відбувалися нещодавно, ніколи насправді не ставалися. Можливо, все з цього було просто сном.

- Зрозуміло... що сон.

Я неухильно почав радіти:

- ТАК! Це був сон, це був лише сон!

Мені все одно, що я почав говорити сам з собою. Я стрибав з іграшкою. Перетворення у жінку-Кемпфера, що також змушена битися за обставин, яких я не розумію, таких речей вже не буде.

- Ура, ура, я просто звичайна людина. Я не пов'язаний з такими речами як битви!

Я бігав підстрибуючи по всій кімнаті з іграшкою в руках. Навіть порівнюючи радість щорічних канікул, це не можна було порівняти з тою радістю, що я відчував зараз. Після того, як закінчив стрибати з іграшкою, то подумав, що можливо мені вже слід йти до школи, і раптово поглянув на свою руку.

Я засумнівався обома очима. На ній був світло-блакитний браслет. Чи можливо, що це було...?

- Тобі варто погодитися, що це був не сон, гаразд? – Харакірі Тора похитнув головую і зітхнув.

Враховуючи, що був жорстокий час для відвідування школи, я вийшов з похмурим настроєм. Коли я підняв свої очі, небо було хмарне. Це була найгірша річ, щоб підняти настрій.

«Це не сон у будь-якому випадку. Це все справді було.» – як сказав Харакірі Тора прямо мені в очі. Я бажав не чути цього, але здається заперечувати це не можна. Я поставив перше питання, що прийшло в мою голову «Чому ти мовчав?», і він жалібно відповів: «Оскільки ти здавався справді у захопленні.»

- Але чи це не добре? Здається, ти повернувся до своєї чоловічої форми.

Слухати Харакірі Тору, який дає схожі на це аргументи з такою манерою розмови, піднімало мій кров'яний тиск.

- Це не добре. Потрібно пережити такий серйозний удар, щоб повернутися назад – це найгірше. Чи не має бути якийсь кращий спосіб?

- По правді, ти мінятимешся назад автоматично. Я просто хотів зробити це у пустотливій манері.

- Більше не роби так.

Область мого живота все ще болить.

- Добре, добре. Було б гарною ідеєю купити одяг.

- Я не цікавлюся модою.

Я ніколи не розумів, як можна витрачати гроші на одежу. Навіть коли я переглядав журнали моди, то всі речі звідти нагадували одне одного. Тим більше, те що є модним часто змінюється.

- Я не кажу про чоловічий одяг. Мова йде про жіночий. Чи він не потрібний, коли ти трансформуєшся?

Що? Мені колись буде потрібно купувати жіночу одежу?

Я сумніваюся, але Харакірі Тора киває, як ніби це було саме по собі зрозуміло.

- Коли ти перетворюєшся, твоя чоловіча шкільна форма теж перетворюється в жіночу. Проте вона лише одна. Отже, інший одяг не перетворюється.

- Хіба вона не буде добра з будь-чим, що я ношу весь час?

- Ймовірно, що розмір не підійде.

Якщо подумати, мої груди серед усього іншого стають величезними.

Але як я отримаю такі речі, як жіночий одяг? Якщо чоловік зайде у такий магазин сам, чи не поставляться до нього одразу, як до збоченця? Крім того, коли приходити за спідньою білизною... краще не думати на такі теми.

- Тоді чому мені просто не перетворишся на жінку у такому випадку?

- Тож усе дійшло до цього, як і очікувалося.

- Не радій ти так сильно. Я просто запитав.

- Не я змусив тебе зараз перетворитися, це те, що відбувається автоматично. Поки що.

- А є умови для цього?

- Це те, що стане тобі зрозуміло з цієї хвилини.

Здається, ця плюшева іграшка збирається пишатися своєю вищістю допоки не буде гіркий кінець. Прокляття! Я це не забуду.

Я застряг аж до тепер, тому пішов до школи без сніданку. Харакірі Тора казав: «Купи рису і поїш по дорозі, ти можеш закінчити це поки йдеш. Будь ласка, не хвилюйся про щось для мене.» Це надто очевидно. І хто б за тебе хвилювався?

Я майже запізнювався, але зупинився біля крамниці по дорозі. Поспіхом купив оніґірі[✱]Оніґірі – японська страва з білого рису, сформована у тіла трикутної або овальної форми, і часто загорнута в норі(водорості).. Як я казав раніше, я планував з'їсти це поки йду, але покинув цю ідею, тому що це просто ганебно. Все буде добре, почекаю до першої перерви.

Щоб надолужити запізнення, я почав швидко бігти. Я забіг за один кут.

- Ой!

- Ай!

Я зіштовхнувся з кимось і спіткнувся. Інша людина розвернулася до мене.

- П..пробачте. А?

Після того як я автоматично вибачився, я поглянув на обличчя людини. О точно, цю людину я знаю.

- Мені так незручно. Я дивилася в інший бік... у жодному разі, Нацуру-сан?

Та інша людина, з якою я зіштовхнувся, була дівчиною.

- Слава Богу... ой, це не те, що мені слід казати. Але я відчула полегшення, що ти – це хтось кого я знаю.

Сакура Каеде засміялася, щоб приховати своє збентеження.

У неї було бадьоре обличчя та блискуче волосся. Вона була трохи низька з витонченими обрисами тіла. Сакура-чан – це ідол моєї школи. Простіше кажучи, вона була серед п'яти найгарніших дівчат нашої школи та з її особистими якостями вона була просто на вершині. Якщо я, коли перетворився у дівчину, про яку подумали б «більш-менш схожа», то це все було через неї.

Вона є об'єктом для багатьох хлопців старшої школи, і природно я теж захоплювався нею. І понад те, я був її однокласником з середньої школи. Кажучи від свого імені, я її завзятий шанувальник.

Я помахав рукою Сакурі-сан, кажучи «Не хвилюйся за це».

- Все добре, нормально. Оскільки це не те, якби я впав.

- Це правда? Нацуру-сан, ти такий добрий.

Це нестерпно. Як перевагою того, що ми були в одному і тому класі з середньої школи, вона зверталася до мене по імені. Бувши враженим швидким биттям серця, я зберігав спокій.

- Чому б нам не піти до школи разом?

- Добре. Оскільки я вже запізнилася.

Сакура-сан погодилася та усміхнулася до мене.

Я був настільки переповнений радістю, що зміг забути події цього ранку. Бути спроможним йти до школи з Сакурою-сан, коли ми просто удвох, це історія про неймовірну удачу. Для хлопців, що просто прагнуть познайомитися з нею, вони були б готові платити за хвилини цього. Хоч це було неочікувано, тому що це схоже час удачі, коли виграти лотерею не виглядає так неможливо.

Ми вдвох ішли до школи пліч-о-пліч. Настрій дуже схожий на побачення.

- Здається, ти життєрадісний, Нацуру-сан. Сталося щось гарне?

- Безумовно так. Я зустрів Сакуру-сан.

Фразу, яку я сказав, можна сказати була не крута, але Сакура-сан загалом не знайшла в ній щось нерозумне.

- Ага. Я теж думаю, що приємно тебе зустріти, Нацуру-сан. Іноді проспати добре.

Відповідати з такою щирою посмішкою – це одна з її фішок. Але у такій ситуації Сакура-сан може змусити чоловіків неправильно її зрозуміти.

На жаль я не розумію неправильно. Можна було б очікувати від неї, що вона вже була на побаченні з кимось, та не було ще таких чуток. Проте багато гарних хлопців кажуть без вагань, таку легенду: «Навіть якщо ти складеш екзамен у Токійський університет, ти потерпиш поразку, коли справа дійде до Каеде.» Навіть для мене, коли була та чи інша можливість бути з Сакура-сан, я переконаний, що навіть якщо я хотів би висловити свої почуття, то це закінчиться тим, що мене повністю відкинуть. Тому, мені слід просто насолоджуватися теперішнім станом справ.

- Оскільки у мене були деякі неприємні речі зранку, то мені приємно зустріти тебе, Сакуро-сан.

- Та невже?

Я тривожно прислухався.

- Секундочку. Щоб там не було, все добре... чи ні, та це минуло.

Я згадую те тяжке відчуття; я не зможу стерти це зі своєї пам'яті, і вирішив закинути це питання у найвіддаленіший закуток свого розуму.

- Тоді гаразд. Як та плюшева іграшка, що я дала тобі?

- Вона вдома, прикрашає мій стіл.

- Ну добре, я люблю цю серію, я вже зібрала повну колекцію, навіть ті, від яких відмовилися при випуску.

Сакура-сан була у безневинному захваті від цього.

Так, тварину з серії «Тварини нутрощів» я отримав від Сакури-сан, тож я не міг відмовитися чи викинути її.

Вона мала інший смак, це було «мило», але цьому також пасував інший критерій такий як «мило і гротескно». Та все ж, я вважав від чистого серця, що це мило. Тож ту що мав, я полюбив без вагань. Ні, звичайно ж мій смішний смак також через захоплення Сакурою-сан.

За чутками, кімната Сакури-сан схожа на вхід до світу Тварин Нутрощів.

- Як ти гадаєш, Харакірі Тора милий?

Яке важке питання, щоб відповісти.

- Та-а-ак, напевно.

- Мені приємно чути, що ти так кажеш. Я б'юся об заклад, що його голос був би схожий на Шизуку-чан.

Це зачепило мене; Сакура-сан мала загадковий вираз обличчя.

На шкільній дорозі не було кого-небудь іншого, лише деякі безробітні та студенти, які запізнилися. Тож у нас було чимало часу. Я з Сакурою-сан без сумнівів належав до другої групи.

Ми вели порожні розмови, у той час поки ми були разом. Або вірніше тема розмови з Сакурою-сан була про Тварини Нутрощів, у той час, як я відчайдушно намагався перейти на сторонню тему. Вона, мабуть, пам'ятала розчарування і вміло опанувала навички розмов, яких дотримувалася щоранку, щоб привернути увагу.

Поки Сакура-сан розмовляла, мій зір вловив блимання на моїй правій руці.

- Що це за браслет?

- Ну я часто ношу цей браслет.

- Від якого він бренду?

- Ну, як я повинен це сказати, Кемпфер?

- ...Німецький бренд?

Це не бренд взагалі. Для початку, це навіть не модний аксесуар.

Ясна річ, оскільки я пам'ятаю, що не можу залишити цей браслет і цю обітницю. Навіть шва немає, тож ніяк не можу опиратися чи зняти його. Це не те, що мене хвилює, але коли просять пояснити, як зараз, це проблематично.

Що мені сказати, враховуючи дану ситуацію?

- О, він сяє.

Швидко перевірив, і як Сакура-сан і казала, він світиться.

Він світився слабким блакитним сяйвом, блимаючи через певні інтервали. Це перший раз як це стається: це знак перетворення чи можливо...?

Мені потрібно щось робити?

Найгірша річ, що може статися, це перетворення в жінку тут, прямо біля Сакури-сан. Якщо вона побачить, що я трансформуюся, можливо вона подзвонить в поліцію; тож мені краще перетворитися десь в іншому місці.

- Послухай, Сакура-сан. Мені шкода, але мені потрібно йти вперед.

- О, який ти нечесний Нацуру-сан. Чи не ти казав, щоб ми йшли разом?

Вона сильно надула щоки. Рівень закоханості підвищився, та я не можу дозволити собі такої неуважності, тим паче зараз. Я просто прагну залишатися спокійним.

- Я дещо згадав. Ну і в будь-якому випадку я повинен вже йти.

- Я побіжу також, якщо тобі потрібно.

Пробач, пробач. Будь ласка, дозволь мені якось йти самому.

Блимання браслету прискорювалося. Жахливе дитяче відчуття ставало реальністю. Чесно, це небезпечна ситуація.

Раптом я побачив виступаюче дуло пістолета.

- ...Пістолет?

Я занімів.

Уважно поглянув. Думки про те, що людство не смішне, і жарти про те, що нічого непередбачуваного не відбувається, здавалося засіли у моєму розумі. Як зараз під дулом пістолета.

- І що це? Жінка і мій ворог теревенять, ти взагалі слідкуєш?

Примітивний пістолет, який був у жінки, що розмовляла, був величезний, але виглядав як макет.

Дівчина була трохи нижча, ніж я; її тон голосу був жахливий. У неї була біла і стильна шкіра. Та немає значення, як «гарно» ти опишеш її зовнішність, і як прекрасні були її гострі очі. Щиро кажучи, я б не здивувався, якби на плакат «Обережно зла собака» почепили її обличчя.

Вона одягнула байдуже обличчя, і тоді натиснула на курок.

- Будь ласка, просто зачекай!

Оскільки нас хотіли вбити, ми поспішно закрилися руками.

- Це так зненацька! Це пограбування?

- Ідіот, що ти блін кажеш? Чи існує такий же гарний грабіжник, як я?

Вона також звернула увагу на свою рідкісну красу.

- Зрозуміло, що ні!

- Як тоді тебе звати? Мене звуть Мішима Акане.

- А я Нацуру Сено. Це ж не пістолет!

- А що тоді? – і злегка похитнула дулом пістолета. – Цей хлопчик – моя зброя. Натиснувши на курок, я прострілю тебе; навіть одна куля може зробити наскрізний отвір, а якщо вона потрапить у твій череп... не знаходиш, що це літературно?

І де тут література, стривай що!?

Дівчина, як зазвичай, дивилася очима як собака, що от-от вкусить тебе чи щось відкусить. Спокійно. Менше ворожих намірів, це може вбити мене.

- Тож, чому ми тут стоїмо!?

- Замовкни чувак! Досить вже розмов!

Це не таке складне питання, а моє життя вже висить на волосині!

- Чому всі раптово зібралися мене вбити?!

Вона проігнорувала моє прохання і поглянула в інший бік. Там була Сакура-сан, що намагалася зрозуміти цю ситуацію.

-Хм? Пацан, то твоя дівка?

У такому випадку я був би дуже радий, але на жаль це не так. Вона поглянула в очі Сакурі-сан.

- Чи ти не Сакура-сан? Чи ми не однокласники?

Зараз згадаю, що ця дівчина носила нашу шкільну форму. Та у неї були більш короткі рукави. У будь-якому разі це однокласниця Сакури-сан, то це означає, що я у тій же старшій школі, що і вона?

- Та ну, ми ходимо в одну школу бляха муха!

- Справді?

Акане поклала назад пістолет.

- Я не можу обійтися без боротьби, якої я так очікувала. Такої як... мені важко це сказати. Борись проти мене, давай! Замість того, щоб протирати штани вдома, мені варто зробити хоч щось творче.

Щось творче? Хммм. Це буде дуже руйнівним для мене. Отже, надій на щасливий вихід немає.

- Як це добре! Оскільки ти мій ворог, я битиму тебе до смерті.

Ворог? Можливо у неї проблеми з ворогом?

Несподівано мій браслет почав дуже швидко блимати. Моє тіло почало несвідомо рухатися.

- Що-о-о?! Ах ти свиняче рило!

Це було схоже на те, що мене щось тягнуло. Я біг, проте недалеко, лише за один куток.

Злісна як собака жінка, як я розумію, переслідувала мене з пістолетом у руці, та я не був у захваті з цього.

Миготливі спалахи з мого браслета продовжувалися. Бліде світло огорнуло моє тіло повністю. Слабе світло поширювалося по всьому моєму тілі, це було наче воно мене омивало.

Світло раптово зникло.

- Ах...

Поглянув вниз на своє тіло. Морська шкільна форма з великими грудьми, і коротка спідниця – це жінка на яку я перетворився зранку.

Світло не зробило нічого простішим, і у цей час мені захотілося повіситися. Сукин син, цей ранок також був реальністю? І ще й до цього я зустрівся з Сакурою-сан, якби ця лихослівна жінка не затримала мене, я б далі йшов з Сакурою-сан. Проте зараз це ускладнене моїм перетворенням в жінку. Чи це замасковане благословення, що мене сховало від Сакури-сан, але хто я зараз?

- Муха-ха, аха-ха-ха...!

Я почув дикий сміх; непомітна до цього часу, жінка з пістолетом в одній руці сміялася.

- А ось це вже супер! Як я і думала, ти також Кемпфер!

Я був переляканий.

Вона з гордістю вказувала на мене. Якби ви поглянули ближче, то побачили б також браслет на її правій руці.

- Це все так, через те, що тут немає багато ублюдків для битви.

Я дивився на пістолет, що наближався до мене.

- Що!? Чому ти очікуєш битися зі мною?

- А ти цього не знаєш? Кемпфери б'ються, ради цього вони й існують. Я запущу твою голову до Юпітера!

- Я це чув. Але навіть так, ти...

- Кемпфер є безсумнівно ворогом Кемпферу.

Це вперше, як я чую це. Харакірі Тора згадував, що битва проти(секрет), чи не це він мав на увазі?

Проте як очікують, що я битимуся? У цієї жінки зброя в руках направлена у моєму напрямку. Мій противник так просто не піде, та ще й я просто не маю зброї. Краще б їй відкрити вогонь, під час свого мерзенного сміху.

- Роби це! Якщо ти не побіжиш геть, я буду в тебе стріляти.

- А якщо я втікатиму, то ти не будеш?

- Ну, стрілятиму, – і натиснула на курок.

Куля з дула пролетіла зовсім близько від мене, і моє тіло почало рухатися.

Акане поглянула вперед... Вона несла пістолет у напрямку до мене, логічно, що це трапилося і я відстрибнув з місця на якому стояв, буквально без жодних пояснень своїх намірів.

Не зважаючи на це, куля пройшла прямо там, де я щойно стояв.

Акане зараз провокувала, швидко зиркнула довкола і пробурмотіла «цей сукин син» наче забувши про мене, коли її раптово охопило.

Злюча собача жінка почала дуже швидко спускати курок.

І як раптово її пальці звело судомою, щоб постійно приводити вказівний палець вперед і назад безперервно, це схоже на п'яницю, що у Новорічний вечір плювався свинцевими кулями.

Вже на шляху до школи та на шумний будівельний майданчик; звичайно її вогнепальну зброю потрібно заряджати знову і знову, та це варто обмежити вже, крім того Акане стріляла вже дуже довго.

Через це я не міг помилитися.

Я ухилявся від усіх куль, що летіли в мене. Також дарма що важко, я щодуху біг автоматично оббігаючи телефоні стовпи й паркани.

Боязко озирнувся, поки вона мене не бачила. Вираз обличчя Акане став дійсно жорстоким.

- Дуже, дуже добре зроблено.

Дякую тобі за похвалу, та я вже побіжу звідси.

- Проте, стривай! Ти знаєш, фактично моя зброя може знести стіну до дідька. Скільки куль, однак, можуть отримати твої сідниці для Національного Медичного Страхування[✱]Національне медичне страхування - один з двох головних страхувальних програм, що доступні в Японії..

Це не жарти. Так! Прострелити стіну пістолетом, намагається зробити щось з моїми чудовими сідницями. Що ж, нічого кращого за це немає. Та я вважаю це несправедливим.

- Я такого не очікував.

За що я себе ненавиджу, так це за те, щоб виражати думки словами - це погана звичка, яка не збирається змінюватися.

Проте, зараз не час для змін, ця злюча жінка все ще намагається вбити мене.

Вже час.

Та замість цього несподівано з'явилася Сакура-сан.

- Нацура...сан?

Почувши це, я завмер на місці на мить, і різко побіг.

- Ех... Нацура-сан... Що...?

Люта собача жінка мерщій повернула пістолет у її напрямку.

- Сакура, продовжуй слухняно йти до школи як гарна самаритянка[✱]Самаритянка – благодійна та корисна людина..

Її очі виглядали, як гончі собаки, що шукають здобич. Чи можливо у неї був погляд, яким мій батько обдає глядача, що голосно чхає у кінотеатрі.

- Чорт, не заважай! – її палець ліг на спусковий курок.

- Це небезпечно Сакура-сан!!! – крикнув я негайно.

- Егей! – одночасно з цим, моїй долоні стало гаряче. Несподівано, зважаючи на цей момент, з моїх пальців вийшло малинове закручене полум'я.

Велика палаюча вогняна куля кинулася вперед до Акане. Вона полетіла по прямій в огорожу на протилежному боці вулиці. Вибух вщент розбив цегляну стіну, подрібнивши її на шматки.

- ...!? – здивувалася Сакура-сан.

А той пістолет, що носила дівчина, зовсім її не шокував.

- Ублюдок... Чаклун...

- Що??? Чаклун...?

- Не прикидайся невинним. А я думала, що це смішно, що ти з порожніми руками. Егей! Викликати предмети з рук потребує чималої точності.

Що ще більш важливо, у мене було відчуття, наче мене вдарили по голові сталевою арматурою.

Цього ранку я зустрів багато різних речей, наприклад плюшеву іграшку, що говорить жіночим голосом, але останнім ударом стала вогняна куля, яка вилетіла з моєї руки. «Можливо все, що казав Харакірі Тора мусило б бути брехнею, і я був би лише простим учнем старшої школи», - всіма силами я за це чіплявся, але не було жодних підстав для надії, і вона трагічно померла. Саме зараз я став Кемпфером. Мати, батько, життя це безсумнівно неправильна річ, я у цьому впевнений.

- Що? Та я був за крок від смерті.

- Дуже добре! Після цього всього ти можеш почуватися вільним, та я все ж вб'ю тебе!

- Стій! Якщо у цьому сенсі, та зачекай!

- Мене втомила твоя втеча!

Вона заряджала пістолет, щоб прострелити мене. Акане зменшувала відстань між нами, звісно ж із наміром вбити. Обличчя у повному порядку, і гнівні собачі емоції зникали.

Коли бачиш таке обличчя, це наче як мурашиний лев затягує тебе в пісок для убивства. Без сумнівів, вона серйозна як ніхто. Я повинен остерігатися, але через вогняну кулю, що була зовсім недавно, здавалося вже кінець. Мій мозок нагадував реактивний двигун, що обертався дуже швидко у пошуках виходу.

Несподівано зла жінка-собака зупинилася.

Вона спрямувала дуло пістолета у напрямку руху, і я помітив на що вона дивилася.

Її погляд був захоплений браслетом на моїй правій руці.

- Ти...

Вона клацнула язиком і струснула правою рукою. Пістолет так само наближався, щоб вбити й стерти мене.

- Шановний, ти не той, – сказала виплюнувши Акане і розвернулася.

Після цього жінка пішла, залишивши мене і Сакуру-сан.

- Ммм... – зреагувала Сакура-сан. Що мене хвилює так це те, як я повинен їй відповісти. Але ніжно посміхнувся, і мовчки побіг геть.

Так само, як ця жінка, я буду дотримуватися плану.